ОТЧЕНАШЕНКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ

ОТЧЕНАШЕНКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ (нар. 1.10.1941, м. Сарата Одеської обл.)

Робітник, лідер молодіжної групи, яка поширювала листівки проти економічної політики М.Хрущова.

Мати Павла, Марія Подуст, померла 1948 р.. Батько – учасник війни, мав багато нагород і поранень. У зв’язку зі втратою здоров’я домагався лікування, за що 1949 р. був ув’язнений на 4 р., працював на будівництві Куйбишевської ГЕС. Відбувши покарання, невдовзі помер. Павло виріс у тітки.

Закінчивши російську середню школу в Сараті, 1957 р. поступив у будівельне училище в Одесі. Провчився 2 р. і після закінчення 4 р. працював на комсомольській будові у м. Котовськ Одеської обл. – на буді-вництві цукрового заводу. Був комсомольським активістом.
1960 р. делеґований на Всесоюзний зліт ударників комуністичної праці в Москві. Під час обіду до одеської делеґації підійшов М.С. Хрущов і сказав: "Ну що, одесити, вип'ємо за ваші подвиги, за ваш труд?" Невдовзі відбулася друга зустріч...

З травня 1963 р. будував Іллічівський морський порт. Тоді ж поступив на вечірній відділ Одеського будівельного інституту, де провчився до арешту. Працював бригадиром будівельної бригади.

Довкола О. згуртувалася група критично мислячої молоді, чоловік 6, невдоволеної економічним стано-вищем трудящих, всевладдям КПРС. Вони почали малювати на зворотах плакатів карикатури на М.Хрущова, на владу і таємно вивішувати їх у людних місцях в Одесі, в Іллічівську. Так, у часи хрущовського безхліб’я, 13.09.1963, вивісили від імені неіснуючої «Чистой Марксистско-Ленинской партии» листівку такого змісту: «Товарищ! Требуй отставки партии Хрущева! Не верь болтунам! Повышение цен. Снижение зарплаты рабочим. Провал в сельском хозяйстве. Вот работа партии Хрущева». 18.09 були розкидані на вулицях ще 12 листівок, що містили заклики "Долой партию Хрущева!"

Кагебісти „вирахували” О. за тим, що він купував у книгарнях плакати і політичну літературу. Зауважи-вши, що за ним стежать, О. поїхав з Іллічівська в Одесу і провів у парку ім. Т.Шевченка експеримент: рап-том різко повернув назад і побачив аґентів. Після цього він заборонив друзям підходити до нього і сказав, що всю справу візьме на себе.

28.09.1963 р. на роботі люди в цивільному сказали йому: "Ваша кандидатура запропонована на роботу за кордоном. Нам треба з'ясувати деякі питання". Повезли у відділ кадрів порту і оголосили про арешт. В Одеському управлінні КГБ влаштували двогодинний перехресний допит: "На кого ви працюєте? З ким ви маєте зв'язок в Америці? Хто вам дає кошти?". Генерал-майор Куварзін кричав: "Как вы могли на нашего отца, Никиту Сергеевича, такие карикатуры рисовать, такую клевету, такую пакость писать!?"

Ескортом з трьох „Волг” О. привези в Іллічівськ, де було вимкнуто світло. Обшук у гуртожитку не дав ніяких доказів. Відтак О. помістили в камеру попереднього ув’язнення в Одесі.

Слідчий Рижко після декількох допитів сказав: "Я не бачу тут нічого антирадянського. Ми вас звільни-мо. Почекайте". Натомість прийшов парторг КГБ майор Водоп'янов, який, протримавши О. кілька місяців у камері-одиночці, знайшов вину за ст. 62, ч.1 КК УРСР „антирадянська агітація і пропаганда”. Щоправда, він робив спроби звинуватити підслідного у зберіганні ніби порнографічної листівки, шукав, чи не мав він яки-хось конфліктів з оточенням.

Нікого О. не видав: „своїх однодумців залишив глибоко в своєму серці і назавжди”.

Судовий процес 23.12.1963 в Одеському обласному суді тривав півгодини: "Чи підтверджуєте, що це ваші листівки?" О. підтвердив. "Ви каєтесь чи ні?" – "Ні, я вважаю, що я робив це все свідомо, і це правиль-но." – "Ну, тоді, якщо хочете сидіти, то будете сидіти." Вирок – 4 р. ув’язнення "с изоляцией от иных видов преступления". Це означало політичні табори суворого режиму.
По дорозі до Мордовії О. привезли етапом у Москву, де його захотів побачити сам М.С.Хрущов: "Ти, одесите, чого на мене такі пасквілі пишеш? Ну, якщо хочеш, то сиди!"

Кару відбував у мордовському таборі №11, ст. Явас, деякий час у таборі №3, ст. Барашево. Брав участь в акціях протесту, в тому числі в сидячому страйку.

Зрусифікованого українця вразила „українська діаспора”: половину континґенту таборів становили українці. Першим до нього звернувся повстанець Василь ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ, дорікнув, що українець з та-ким прізвищем не знає мови предків. Працював на пилорамі разом з повстанцем Миколою Кончаківським, знав Антона Олійника та Романа Семенюка, які тоді вчинили відчайдушну втечу з табору. Вивчив українську мову. Дружив з хлопцями з Прибалтики та з Кавказу. Ув’язнення стало для О. школою громадянського гар-ту.

Ухвалою судової колегії з цивільних справ Верховного Суду УРСР від 23.01.1964 р. за касаційною ска-ргою кара О. була зменшена до 2 р.. Звільняючись 28.09.1965 р., не мав куди їхати, то за порадою В.ПІДГОРОДЕЦЬКОГО поїхав до його брата у с. Крушельниця, відвідав родичів М.Кончаківського в с. Ру-дники на Львівщині. Йому показали повстанські криївки в Карпатах.

О. було заборонено жити за 100 км від обласних центрів. У Білгород-Дністровському приймали на ро-боту, але теж не прописували, бо то за 80 км. Тоді він звернувся до Голови Президії Верховної Ради СРСР М.Підгорного, щоб випустили за кордон, – і його прописали в Білгород-Дністровському.

Спочатку працював бригадиром на будівництві в Білгороді-Дністровському, потім виконробом, керів-ником будівельної дільниці. Збудував пів житлового масиву, курортну зону.

Спробував відновитися в Одеському будівельному інституті – не прийняли. Тоді він вдруге вступив у нього. Та на екзаменах за перший курс йому поставили „двійку”: „Ви не склали... Вийдімо на хвилинку... Вам не дозволено навчатися в цьому інституті".
Тим часом О. одружився, має сина Олександра 1967 р.н.

У березні 1989 став на чолі створеної ним Білгород-Дністровської асоціації незаконно репресованих.

З настанням перебудови одним з перших вступив у Народний Рух України. Під тиском влади мусив піти з посади керівника будівельної дільниці. Брав участь у знятті в Білгород-Дністровському радянського прапора на виконкомі і спаленні його. Проти О. та інших була порушена кримінальна справа. Та коли влада змінилася, справу закрили.

Коли 1994 р. НРУ висунув О. кандидатом у депутати Верховної Ради, то на нього почали зводити на-клепи, що він карний злочинець. Тоді він звернувся до Президента Л.Кравчука. Одержав повідомлення від 5.01.1995 р. з управління СБУ Одеської обл., що він не реабілітований, відтак 14.02.1994 дістав з Одеської прокуратури разом з вибаченням довідку про реабілітацію згідно з Законом УРСР від 17.04.1991 „Про реа-білітацію жертв політичних репресій на Україні”. Тоді його сина тяжко побили невідомі. І все ж таки О. з-поміж 16 кандидатів зайняв четверте місце.

З 1995 р. року О. пенсіонер, але очолює будівельне управління.

Учасник Установчих зборів Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих 3.06. 1989, з 1992 – голова районної, а з червня 2001 – голова Одеської обласної організації Товариства, з 2004 – заступник Голови ВУТПВіР.

Указом Президента України від 26.11. 2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

З 2004 р. живе в Одесі.

Бібліоґрафія:

58-10. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агита-ции и пропаганде. Март 1953 – 1991. Аннотированый каталог. Под ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999. – 994 с. (Россия. ХХ век. Документы). – С. 647.
Інтерв’ю з П.Отченашенком від 10.02. 2001 р. в Одесі. http://archive.khpg.org/index.php?id=1186486478&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Пра-ва людини”, 2006. – C. 545–548. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184442611&w
Ігор Кручик. Карикатурист Хрущова // Тиждень, 6.09 2011: http://tyzhden.ua/Society/29365
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 483–473; 2-е вид.: 2012 р., – С. 547–548.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 16.06. 2006. Виправлення П. Отченашенка 8.08.2006. Останнє прочитання 19.07.2016.