КОЦЮБА ЛЕСЯ (ОЛЕКСАНДРА) ЙОСИПІВНА

 504414.07.2007

автор: Овсієнко Василь

КОЦЮ́БА Леся (Олександра) Йосипівна (нар. 18.03.1921, с. Веселе Хортицького р-ну Запорізької обл. — п. 18.09.1987, м. Ніжин) — фольклорист, педагог. Учасниця українського правозахисного руху.

На знімку: викладачі Ніжинського педінституту Леся Коцюба та Іван Бровко.

 

З селянської родини. 1939 вступила до Запорізького університету на відділення української філології. Під час німецької окупації працювала прибиральницею в дитячій бібліотеці Дніпропетровська. Після визволення області відновилася на III курс університету. Закінчила навчання 1945-го, здобувши спеціальність «викладач української літератури». Упродовж 1945-1948 рр. викладала українську літературу в Дрогобицькому вчительському інституті, а в 1949-1951 – у Чернігівському педінституті. Маючи мистецький хист, вела гуртки виразного читання, режисерувала аматорські вистави й концертні програми, керувала драмстудією.

Від 1.09.1956 р. К. працювала старшим викладачем Ніжинського педінституту, активно працювала як науковець, діячка українського національного відродження. Відбувши річну аспірантуру при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етноґрафії, у 1964 р. захистила дисертацію в Київському педінституті ім. Максима Горького. З квітня 1969 К. працювала доцентом за спеціальністю «фольклористика». Її лекції з давньої української літератури, фольклору, мистецтвознавчі гуртки охоче відвідували студенти різних факультетів, а організовувані нею екскурсійні поїздки по Шевченківських місцях, до пам’яток української історії збирали численні громади. Працювала в архівах Чернігова, Києва, Глухова, Канева. Їй належить 20 публікацій, зокрема, фундаментальні студії про життя і творчість Опанаса Марковича.

Довкола К. сформувався осередок активних українців-патріотів. Серед них Григорій Аврахов, Іван БРОВКО, Олександр Жовнір, Іван Костенко, Володимир Крутивус, Володимир Литвинов, Дмитро Наливайко, Іван Шпаковський, киянин Василь Бублик. Вони активно впливали на студентське життя, залучали студентів до літературно-мистецького відродження. Організовували зустрічі з Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧЕМ, М.Вінрановським, І. ДРАЧЕМ, Є.Гуцалом, Б.Олійником, Г. Тютюнником, А. Шевченком. У цьому середовищі ходив самвидав. Після того, як працю І. ДЗЮБИ «Інтернаціоналізм чи русифікація?» 1968 р. з Ніжина привіз І. БРОВКО, Ю. Бачу (літературознавець із Пряшева) її передано за кордон, завдяки чому книжка вийшла друком у ФРН 1968 р. і була перевидана кількома мовами.

Справа спливла в 1974 р. К. була затримана на тиждень і в СІЗО КГБ в Києві була піддана перехресним допитам. Щоб обірвати ланцюг затримуваних, вона сказала, що машинописний і фотокопійний текст їй дав покійний на той час проф. П. М. Попов і рішуче заперечила причетність І.ДЗЮБИ до передачі праці за кордон.

Після сміливого виступу на зустрічі з Б. АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ К. зазнала шантажу. Її позбавили роботи в інституті, підбурили проти неї сина і брата. Залишилась без засобів існування, занедужала і померла на 66-му році життя. Похована в Ніжині.

 

Бібліоґрафія:

Аврахов Григорій. Штрихи до реального портрета Л.Й. Коцюби. – ж. Дивослово, 2005, № 8. – С. 54-55.

Аврахов Г. Сповідне слово про Івана Дзюбу // Слово і час. – 2004. – № 3. – С. 70-72.

Бровко Іван. Добром нагріте серце / Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2005. – С. 31-32.

Стоян І. Під маскою добропорядності // Під прапором Леніна. – 1976, № 185 (8668). – 20 листопада.

Аврахов Г., Овсієнко В. Коцюба Леся Йосипівна // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 336–337.

Рух опору в Україні: 1960–1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 341; 2-е вид.: 2012 р. – С. 381.

 Поділитися
MENU