Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КОЛЯСКА ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ

14.07.2007 | Овсієнко В.В. | Лук`яненко Л.Г. Коляска Іван Васильович. - К., 1998.

КОЛЯСКА ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 5.10.1915, Канада – п. 21.10.1997, м. Київ).

Канадський комуніст, згодом дисидент.

Рід К. з Буковини. Батько приїхав у Канаду 1912 р., мати 1913. Батьки 1916 р. купили ферму, де працювали влітку, а взимку – на шахті. Жилося тяжко. До того, батько скалічів у шахті, через кілька років помер. Сім’я збула ферму і поселилася в шахтарському містечку Тімінс. З 16 р. К. блукав по Канаді в пошуках роботи. Це був період економічної кризи, під час якої поширювався комуністичний рух. Серед українців ішли розмови, що в СРСР безробіття нема, усі працюють і будують суспільство без експлуатації людини людиною. К. щиро захопився комуністичними ідеями і вступив у компартію.

1944 К. приїхав до Саскатуну, отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук з історії, згодом магістра. 10 р. учителював, став відомим діячем Комуністичної партії Канади.

1963 партія послала К. на навчання до Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Тут і відкрився йому в усій своїй непривабливості комуністичний „рай” з його брехнею, страхом, бідністю, безгосподарністю і відсталістю. Особливо вразила його тотальна русифікація України. Переконався, що це не союз вільних народів, а Російська імперія. К. почав збирати інформацію і документи з цієї тематики та відсилати їх заклеєними в обкладинках книжок у Канаду. Причому робив це через наскрізь кагебістське „Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном”. КГБ перехопив два документи про русифікацію середніх технічних училищ і в липні 1965 заарештував К. А запідозрили К. тому, що зазнайомився з Борисом АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ, Іваном та Надією СВІТЛИЧНИМИ, Іваном ДЗЮБОЮ, Тарасом та Зиновією Франками, Аллою ГОРСЬКОЮ, журналістом Віталієм ШЕВЧЕНКОМ та іншими українськими патріотами.

Кілька тижнів К. утримували під арештом і допитували. Він нічого не сказав по суті справи. Щоб уникнути міжнародного скандалу, К., як писала тоді газета „Літературна Україна”, „видворили за межі СРСР”. По дорозі до аеропорту кагебіст казав: „Іване Васильовичу, подивіться на Дніпро, бо ви його більше ніколи не побачите!”. Та кагебіст помилився.

У Канаді К. опинився між двома вогнями: комуністи вважали його зрадником, а націоналісти – вишколеним аґентом КГБ, якого послали розкладати їхній табір. Втім, це тривало недовго. У березні 1968 вийшла його книжка „Edukation in Soviet Ukraine” (українською „Освіта в Радянській Україні” – 1970). Твір став сенсацією. У ньому вперше на основі документів, яких ніколи не було за межами СРСР, показана суть совітської національної політики. На книжку було безліч рецензій і відгуків. Комуністи Канади і США шаленіли, у рядах цих компартій, які живилися дотаціями з СРСР, почався розбрат, партії покинуло багато членів, вони почали катастрофічно занепадати.
1970 р. в Торонто вийшла книжка К. „Два роки в Радянській Україні”, 264 с.; 1972 – „Поглянь, товаришу, – люди сміються”, 164 с. (австралійський варіянт 1985 – „Сміх крізь сльози”, 146 с.); 1979 – „Розвіяні ілюзії. Історія українських прокомуністичних організацій Канади”, 263 с. (John Kolasky. The Shattered Illusion. The History of Ukrainian Pro-Communist Organizations in Canada. PMA Books, 1979. – 254 p.); 1990 – „Партнери у тиранії. Нацистсько-совітський пакт про ненапад 23.09. 1939 року”, 158 с.. У них автор далі обґрунтовував свою позицію, викривав зло московської імперії і комунізм.

К. мав сотні публічних виступів у Канаді та США. Крім того, він переклав англійською мовою статті В.МОРОЗА і 1974 видав їх книжкою „Репортаж із заповідника ім. Берія”; 1988 р. видав англійською збірку „Україна й поневолені нації. Їхня боротьба за національну свободу. Вибрані статті і промови колишнього прем’єр-міністра України Ярослава Стецька. Нью-Йорк, 648 с.; також книжку „Пророки і пролетарі. Документи про історію піднесення і занепаду комунізму в українців Канади. Едмонтон, 1990 (понад 400 документів).

З настанням перебудови К. допомагав національно-демократичним силам в Україні, особливо УГС, а потім УРП, збираючи для них у діаспорі оргтехніку, організовуючи гуманітарну допомогу.

К. знову приїхав в Україну 21.08.1991, якраз під час путчу ГКЧП, вступив в УРП, був радником її Голови. 1993 р. домагався українського громадянства, але влада йому нічого не відповіла. К. щороку проводив в Україні по кілька місяців, об’їздив майже всі області зі своїми переконливими антикомуністичними виступами.

Жив у с. Хотів Києво-Святошинського р-ну у Л.ЛУК’ЯНЕНКА. Похований у Хотові. 

Бібліоґрафія:
І.
Іван Коляска. Якби я був громадянином України. – Самостійна Україна, № 13, вересень 1991.
Джон Коласкі. Партнери по тиранії. Пакт про ненапад 23 серпня 1939 р. Переклав з англійської Фелікс Редько. – Київ, 2006. – 118 с.
ІІ.
Левко Лук’яненко. Україна відмовила йому тричі... Але все життя він був її громадянином // Самостійна Україна, ч. 34-35 (298-299). – 1998. –Жовтень.
Левко Лук’яненко. Коляска Іван Васильович. – К.: УРП, 1998. – 52 с.
Іван Васильович Коляска (некролог) // Народна газета, № 44 (324). – 1997. – Листопад.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 314–316. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184397817&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 304–305; 2-е вид.: 2012 р. – С. 3339–340
.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 19.07.2006. За брошурою Л.Лук’яненка. Останнє прочитання 9.08.2016.

Рекомендувати цей матеріал