Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Ґлосарій

ВЛАДИМИРСЬКА ТЮРМА (Владимирська в’язниця, до революції – Владимирський централ)

06.11.2006

ВЛАДИМИРСЬКА ТЮРМА (Владимирська в’язниця, до революції – Владимирський централ) – одна з найдавніших пенітенціарних установ у Росії (збудована 1783), розташована недалеко від Москви в м. Владимир. З 1937 в'язниця використовувалася для утримання особливо небезпечних злочинців, до 1953 в основному – політв'язнів особливої ваги (керівники іноземних держав, наприклад, країн Балтії, військові і політичні чиновники Німеччини і Японії, родичі керівників СРСР, відомі  еміґранти, захоплені за кордоном; до 1954 прізвища деяких ув'язнених були закодовані номерами (декілька десятків осіб). Після смерті Сталіна основний континґент в'язниці МВС СРСР (од-1/ст.2) стали складати кримінальники-рецидивісти, але до 1978 вона використовувалася і для утримання політв'язнів (з 1960 залишилася єдиною такою в'язницею в СРСР), як засуджених до тюремного ув'язнення, так і переведених з таборів за «порушення режиму». Умови утримання у Владимирській в'язниці відрізнялися особливою суворістю, у післясталінський період увага світової громадськості до цієї проблеми була притягнута книгою Анатолія Марченка «Мої покази». З 1968 становище політв'язнів в'язниці і їхня боротьба за свої права стали постійною темою «Хроники текущих событий» . Політв'язні Владимирської в'язниці взяли щонайактивнішу участь в утвердженні Дня політв'язня СРСР і боротьбі за Статус політв'язня . Особливого розмаху опір політв'язнів набув улітку 1974 після переведення у в'язницю Володимира Буковського. 1978 за рішенням ЦК КПРС усі політв'язні, які утримувалися у в'язниці, були переведені в Чистопольську в'язницю . Нині Владимирська в'язниця використовується для утримання особливо небезпечних рецидивістів і злісних порушників режиму у виправно-трудових колоніях, у середині 1990-х у в'язниці відкрилася музейна експозиція.

 

Харківська правозахисна група. За матеріалами Московського „Меморіалу”
Рекомендувати цей матеріал