Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Ґлосарій

СТАТТЯ 56 КК УРСР

06.11.2006

СТАТТЯ 56 КК УРСР – стаття Кримінального Кодексу УРСР (введена в дію 1.01.1961, аналог ст. 64 КК РРФСР) «Зрада Батьківщини:

Зрада Батьківщини, тобто діяння, умисно вчинене громадянином СРСР на шкоду суверенітету, територіальній недоторканності або державній безпеці та обороноздатності СРСР: перехід на бік ворога, шпигунство, видача державної або військової таємниці іноземній державі, втеча за кордон або відмова повернутися з-за кордону в СРСР, надання іноземній державі допомоги в проведенні ворожої діяльності проти СРСР, а так само змова з метою захоплення влади,

– карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна і з засланням на строк до п’яти років чи без такого, або смертною карою з конфіскацією майна.

Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин СРСР, завербований іноземною розвідкою для проведення ворожої діяльності проти СРСР, якщо він на виконання одержаного злочинного завдання ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам влади про свій зв'язок з іноземною розвідкою». (У ред. Закону УРСР від 27.06.1961 і 29.02.1984).

Замінила собою ст. 541 КК УРСР у редакції 1934 (аналог ст. 581 КК РРФСР) та ст. 1 Закону СРСР „Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25.12.1958. У післясталінське карне законодавство введене тим же чином, що й ст. 62 КК УРСР . Як «зрада батьківщини» кваліфікувалися, наприклад, навіть невдалі спроби втекти з СРСР, відмова повернутися з капіталістичної країни, діяльність (у тому числі і мирна), пов'язана з бажанням національного державного самовизначення неросійських націй, які входили до складу Радянського Союзу, створення організацій, що ставили своєю метою зміну державного ладу. Щодо дисидентів застосовувалася досить рідко (справа Української Робітничо-Селянської Спілки Л.ЛУК’ЯНЕНКА), хоча погрози її застосування (і, відповідно, стратою) використовувалися для тиску на підслідних (справа Спілки Української Молоді Галичини ).

Диспозиція статті була трохи змінена Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29.02.1984: «... громадянином СРСР на шкоду суверенітетові... або державній безпеці й обороноздатності СРСР..., – Звільняється...».

У роки горбачовської перебудови почався, а після розпаду СРСР продовжився перегляд справ за цією статтею, хоча в різних країнах колишнього СРСР він ішов по різному. Наприклад, країнах Балтії ця проблема вирішена радикально – СРСР визнаний державою-окупантом і боротьба проти нього не може кваліфікуватися як злочин; у Росії відповідно до Закону РРФСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 18.10.1991 перегляд справ за аналогом цієї статті 64 здійснюється в судовому порядку. В Україні відповідно до Закону УРСР від 17.04.1991 „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”  реабілітовані всі засуджені за ст. 62 і ст. 1871, а питання засуджених за ст. 56 ним фактично не розв’язане.

 

Харківська правозахисна група – за матеріалами Московського „Меморіалу”
Рекомендувати цей матеріал