Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Ґлосарій

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН)

03.11.2006

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН) – політична партія. Створена українцями-еміґрантами на I Конґресі українських націоналістів 28.01–03.02.1929 у Відні. Метою ОУН було відновлення незалежності України, розділеної в той період між СРСР, Польщею, Угорщиною, Румунією. Для досягнення цієї мети єдиним діяльним засобом проголошувалася збройна боротьба з окупантами. Вищим органом ОУН був Конґрес українських націоналістів або Великі Збори, безпосереднє керівництво здійснювалися Проводом українських націоналістів (ПУН). Серед українського населення ОУН була єдиним і дуже активним рухом у 1930–1940-х у Західній Україні (ОУН мала цілий ряд друкованих видань в Австрії, Чехословаччині, Франції); своїх представників ОУН намагалася засилати на радянську Україну. І в СРСР, і в Польщі, де організація стала масовою, вона вчинила низку збройних акцій, члени ОУН піддавалися репресіям.

10.02.1940 ОУН розкололася на ОУН-бандерівців і ОУН-мельниківців.

Перед початком Другої світової війни власті Німеччини вступили в контакт з ОУН, наміряючись використати її проти Польщі та СРСР, однак після окупації влітку 1941 більшої частини території України німці перешкодили проголошенню української держави. З цього часу обидві організації пішли в підпілля і вели боротьбу як з німцями, так і з більшовиками, для чого були створені збройні формування ОУН.

Навесні 1943 ОУН(б) проголосила створення Української Повстанської Армії (УПА) – на основі бойових загонів, що виникали з осені 1942. Загони УПА захищали населення від вивезення в Німеччину, від експропріації продуктів, в окремих селах, на території цілих районів фактично була її влада. Діяльність ОУН поширилася на всю Україну. Коли територія України була знову зайнята Радянською армією, збройна боротьба тривала (також і на території Польщі) і остаточно була придушена тільки до 1954-55 рр.

Після 1945 більшість керівних кадрів ОУН знову пішла в еміграцію. Збройною боротьбою продовжувала керувати ОУН(б). В еміграції в 1954 відбувся новий розкол: більшість ОУН(б) підтримала Степана Бандеру, меншість наприкінці 1956 створило ОУНз – Організацію Українських Націоналістів за кордоном.

Ув’язнені члени ОУН („ОУН-Північ” – див.: „Об’єднання”) були найвпливовішою силою в повстаннях 1951-54 рр. у політичних таборах.

Навіть після розгрому збройного опору ідейний вплив ОУН у Західній Україні залишався дуже сильним, більшість підпільних організацій вважали себе прямими продовжувачами її справи (УНФ, УНФ-2, “Союз української молоді Галичини”). Дисиденти з інших реґіонів України, потрапляючи в табори, також зазнали впливу ідей ОУН, спілкуючись там з її членами.

У пострадянській Україні ОУН офіційно зареєстрована 1993, діє кілька її відламів: ОУН(м), КУН, ДСУ та ін.

 

Харківська правозахисна група.

Рекомендувати цей матеріал