КОНЕВИЧ ІВАН ЙОСИПОВИЧ

Нар. 10.03. 1931 р., с. Брошнів Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.

Член Об'єднаної партії визволення України. 

Батько, Йосип Максимович, 1884 р.н., та мати, Юстина Семенівна, 1889 р.н., були хліборобами. Мали двох синів і дочку.

У жовтні 1947 р. сім'ю за співпрацю з повстанським рухом вивезли в Караганду на шахти, поселили в старих конюшнях. Брат Михайло 1948 р. втік до Брошнева. Батько захворів, Іван мусив іти на будівництво, згодом працював слюсарем-монтажником на збагачувальній фабриці. З 1954 р. навчався в будівельній школі.

1956 р. переселенці були звільнені з-під нагляду комендатури. Отримавши паспорт, К. повернувся до Брошнева, влаштувався на лісокомбінат “Осмолода” робітником сушильного цеху. Заробітки були дуже малі, то він влаштувався завскладом промартілі ім. Лаврищева у м. Долина.

У Брошневі довідався про діяльність Об'єднаної партії визволення України, яка існувала з 1955 р. Навесні 1958 р. були прийняті її статут і програма. Організація ставила завдання обיєднати в боротьбі за незалежність України всі верстви населення і домогтися виходу з СРСР, опираючись на Конституцію, яка залишала таке право за кожною республікою. Мали намір зв'язатися з організаціями такого спрямування в інших республіках.

ОПВУ вела усну агітацію, пробуджувала національну свідомість молоді. Друкованих матеріалів не мали, але намірялися придбати друкарську машинку.

Діяли групи в м. Коломиї, с. П'ядики, в Івано-Франківську, у селах Брошневі та Вигоді. Кандидатури обговорювали на закритих зборах, потім їм пропонували вступити до організації. Клятва скріплювалася підписом кровיю. Збиралися в П'ядиках, у Вигоді, Долині, в Коломиї, на час зборів виставляли охорону, суворо дотримувалися конспірації, діяли під псевдоніми (К. – “Червоний”).

ОПВУ була викрита за доносами двох її членів. Арешти розпочалися 4.12. 1958 р., К. був заарештований у Брошневі 6.12.1958. Станіславський обласний суд за звинуваченням у проведенні антирадянської націоналістичної діяльності 10.03 1959 р. засудив К. за ст.ст. 54-І-А та 54-11 КК УРСР  до 7 р. позбавлення волі. Б.Ґерманюк, Я. Ткачук, М.Площак, І.Струтинський та Б.Тимків були засуджені до 10 р. увיязнення в таборах суворого режиму, М.Юрчик – до 7 р., В.Площак – до 2 р. Ще 20 членів ОПВУ пройшли по справі свідками.

К. карався в таборі № 7 у Мордовії. Звільнений 6.12. 1965 р. Повернувшись додому, влаштувався у Брошнівський міжколгоспбуд, та КГБ не давав спокою. Мусив виїхав в Караганду. 1973 р. знову повернувся в рідне село, до пенсії працював слюсарем-ремонтником на Брошнівському лісокомбінаті.

Брав активну участь у створенні НРУ, у будівництві Могили борців за волю України.

18.08. 1992 р. реабілітований згідно з Законом УРСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17.05. 1991 р. Проживає в селищі Брошнів-Осада.

Бібліоґрафія:

Ігор Мардарович. Голос памיяті // Вісник Коломиї. – Ч. 63 (457). – 10.11. 1994.

Ігор Мардарович. Пיядицька організація ОПВУ // Вісник Коломиї. – Ч. 77 (471). – 28.12. 1994.

Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. – К.: Вид.  ім. Олени Теліги, 1998. – С.  96. 

Ткачук Ярема. Буревії. Книга пам'яті. – Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2004. – 386 с. 

Архів ХПГ: Автобіоґрафія Івана Коневича, складена у травні 2004 р.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 317–318. http://archive.khpg.org/index.php?id=1132084512&w 

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 326; 2-е вид.: 2012 р. – С. 363–364. 

Василь Овсієнко,  Харківська правозахисна група. 15.06.2004. Останній перегляд 9.08.2016.