КУЛИНИН ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

 422630.09.2005

автор: Овсієнко В.В.

КУЛИНИН ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ (нар. 21.11. 1943 р., с. Липа Долинського р-ну Івано-Франківської обл.).

Учасник Українського Національного Фронту.

З бідної багатодітної греко-католицької сім’ї. Батько К. за “перших москалів” був старостою села. Один його брат загинув у партизанах, другий під час облави. К. пам’ятає облави 1948 і 1952 р., що останній бій партизани УПА в їхній місцевості дали 1956 р.

Початкову школу закінчив у своєму скелі, з 1954 р. навчався в Слободі-Болехівській. Що в церковні свята не ходив до школи, то його погрожували виключити. Батько, як віруючий, не дозволяв своїм дітям вступати в піонери і комсомол. Школярі, йдучи зі школи, палили галстуки, вирізали на деревах тризуби. 1957 р. К. пішов до середньої школи у с. Витвиця. Закінчив 10 класів 1960 р. і поступив у Стрийське залізничне училище №3. Працював фрезерувальником на вагоноремонтному заводі, жив у гуртожитку. 

У листопаді 1962 р. К. призваний до війська, служив у Калмикії у військах ПВО. 1961 р. працівники КГБ допитували його, чи не знає, хто підняв у Витвиці синьо-жовтий прапор на автобусній станції.

Демобілізувавшись, К. працював токарем на заводі ковальсько-пресового обладнання ім. Кірова в Стрию. 

У липні 1966 р. Ярослав ЛЕСІВ, якого К. знав ще зі школи, схилив його до вступу в підпільну організацію “Український Національний Фронт”. Програма УНФ, розроблена вчителем Дмитром КВЕЦКОМ, передбачала мирні методи боротьби за незалежність України, не виключаючи застосування зброї. Організація видавала машинописний журнал "Воля i Батькiвщина" (від жовтня 1964 до березня 1967 вийшло 16 чисел). УНФ складався з двох добре законспірованих організацій на Івано-Франківщині, двох на Львівщині та окремих членів у Рівному, Донецьку, Кіровограді та інших реґіонах – усього понад 150 осіб, які не знали один одного. Крім журналу та численних листівок, УНФ розповсюджував літературу ОУН, випадково знайдену в криївці. Гучний резонанс викликали "Меморандум Українського Національного Фронту XXIII з’їздові КПРС" (1966 р.) та лист "Вищим урядовим чинам в Україні”. КГБ став шукати слідів УНФ

У липні 1966 р. Я.ЛЕСІВ улаштував К. зустріч з лідером УНФ Дмитром КВЕЦКОМ, який дав йому кілька примірників журналу “Воля і Батьківщина” та брошури “Хто такі бандерівці і за що вони борються”, розказав, як їх розповсюдити через поштові скриньки, залишаючи на базарі, на зупинках. Такі завдання К. виконував неодноразово. Він очолив молодіжну ланку організації. Одну брошуру К. необачно вкинув у поштову скриньку, в яку збирають пошту, поштарі віддали її в КГБ. Оскільки член УНФ Микола Качур 20.07 був заарештований за таку ж літературу на Донеччині, то цей факт наштовхнув слідство, де шукати її джерело. Тим часом К. розповсюджував звернення УНФ до селян, про українську мову, статтю “З приводу процесу над Погружальським”, про святкування Великодня в 1948 році, розкинув 6 журналів “Воля і Батьківщина” та брошури на заводах “Металіст” і вагоно-ремонтному в Стрию, у м. Мостиська. К. також залучив до розповсюдження літератури свого брата Тараса Кулинина та В.Салапату, намагався схилити до вступу в УНФ М. Ільчишина, С.Держка.

20 – 23. 03. 1967 р. були заарештовані члени УНФ Дмитро КВЕЦКО, Михайло ДЯК, Зіновій КРАСІВСЬКИЙ та Ярослав ЛЕСІВ. К. був затриманий 27.04  на три доби. Під час обшуку на його квартирі вилучений лист із Дрогобича від приятеля, якому К. давав літературу. Господиня квартири підтвердила, що знайшла була під подушкою К. журнал і дала його прочитати своєму синові. Це й лягло в основу звинувачення К., але за ним вирішили постежити. Нічого додаткового не виявивши, 26.05 його заарештували на роботі та приєднали до справи КВЕЦКА, КРАСІВСЬКОГО, ДЯКА та ЛЕСІВА. Першим трьом реально загрожувала кара смерти.

У серпні всім п’ятьом було пред’явлене звинувачення за ст. 56 ч. І КК УРСР (“Зрада батьківщини”) та ст. 64 (“Організаційна діяльність”), М.ДЯКОВІ також за ст. ч.1 ст. 222 (“Зберігання зброї”). 27.11. 1977 виїзна сесія Верховного Суду УРСР на закритому засіданні винесла вирок у цій справі. К був засуджений до 6 р. ув’язнення в таборах суворого режиму з застосування ст. 44 (“Призначення м’якшого покарання, ніж передбачене законом”), “враховуючи молодість” та “менш активну участь у злочинній діяльності”.

К. перейшов пересилку Львів – Харків – Рузаєвка – Потьма. 20.02 1968 прибув в 11-й лагпункт ЖХ-385, що в Явасі Мордовської АРСР. Працював токарем, заробляв 35 р. за місяць. Оскільки мав 410 р. судових витрат, то після відрахувань на харчування та одяг йому залишалося 7-8 р. на ларьок, проте й ними скористатися не міг, бо права купувати продукти його позбавляли через те, що не ходив на політзаняття. Не мав також побачень і посилок. Однак йому допомагали повстанці-25-літники Василь Якуб’як, Михайло Зеленчук, Іван ПОКРОВСЬКИЙ, Василь ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ, Іван  Федорів, Дмитро Басараб. Був у товаристві шістдесятників: Богдан ГОРИНЬ, Опанас ЗАЛИВАХА, Анатолій ШЕВЧУК, Іван ГЕЛЬ, Микола КОЦ, Микола ГОРБАЛЬ, Богдан РЕБРИК та інші. 

У червні 1965 11-й лагпункт був розформований на три табори: 3-й, 17-й і 19-й. К. потрапив у табір ЖХ-385/19, що в сел. Лесной Теньгушовського р-ну. Там було біля 600 в’язнів, більшість українці. У грудні в табір прислали з Москви лектора, який розповідав про успіхи СРСР, скільки чого виробляється. К. запитав його, а чому тоді СРСР купує хліб в США? Дістав за це 7 діб карцеру. 5.12, під час оформлення покарання, начальство завимагало скинути шапку. За зауваження, що спершу мали б самі скинути шапки, К. дістав ще 3 доби карцеру. 10.12, у День Декларації прав людини ООН, він розпочав голодівку, яку підтримали інші в’язні. В карцері не опалювали, ще й двері відчиняли. 

У таборі була багата бібліотека, зібрана в’язнями, вирувало інтелектуальне спілкування, культурне життя. Досі К. згадує святкування Святвечора 1970 р. разом з литовцями, де службу Божу справив о. Василь РОМАНЮК. 

1970 р. в таборах посилили режим: ввели вранішню фіззарядку, стали водити в їдальню і на роботу колонами. Що К. не підпорядкувався, його позбавили чергового побачення і пакунка. 1.07. К. оголосив голодівку і не вийшов на роботу. Його підтримали Я.ЛЕСІВ, А.ШЕВЧУК, І.ПОКРОВСЬКИЙ – близько 20 чоловік, 18 з них були запроторені до карцерів. К. тримав головіку 8 діб. Як ініціатора, його утримували без матраца. 12.07, на день Петра і Павла, його викликали на  “Совет внутреннего порядка”. К. не став розмовляти з колишніми поліцаями, які “стали на путь исправления”. 13.07 його, Степана Затікяна і ще двох в’язнів відвезли до ізолятора в жіночу зону і 20.07 в Явасі суд перевів їх на тюремне ув’язнення до кінця терміну, К. – на 2 р. 10 міс. і 10 діб. К. не встав перед тим судом.

Етапом через московську “Красну Пресню” прибув у серпні до Володимирського централу. Пайка 900 калорій була така: вранці вода і 450 г хліба, на обід „пустые щи”, на вечерю каша.

Через місяць К. повезли до Івано-Франківська на “перевиховання”. Утримували зі “стукачем”, який мав добрі передачі, то й К. трохи відхарчувався. Мав побачення з батьком, а від зустрічі з “трудовим колективом” заводу відмовився.

Надалі у Володимирській тюрмі сидів з В.БУКОВСЬКИМ, О.ГІНЗБУРҐОМ, Я.ЛЕСІВИМ, Г.Роде та іншими. Улітку 1972, коли була велика спека і горіли торфовища, в тюрмі не було чим дихати. При нормі 2,5 кв. м на людину в камері на 10,9 м утримували 6 в’язнів. Вони оголосили голодівку, яку тримали 8 діб. Прокурор велів залишити в камері чотирьох. 

При тій скруті й у тюрмі політв’язні трималися як люди: влаштували святкування Різдва 1972 р. зробили ялинку і торт. Щоб не образити нікого зі співкамерників, співали українські колядки, а також вивчили латиську і російську пісню. Старий латиський партизан, який не хотів ні з ким спілкуватися, теж сів до столу. Частину саморобного торта, прикрашеного тризубом і написом “Слава Україні!”, з прихованою вітальною листівкою до Дня самостійності й соборності, зуміли передати в іншу камеру Я.ЛЕСІВУ. Свято закінчилося обшуком. Перед звільненням священик з Іркутська справив К. в камері службу Божу.

Звільнився 22.05. 1973 р. їздив на заробітки в Харківську обл.. У с. Чарівне Бобринецького р-ну Кіровоградської обл. директор радгоспу обіцяв К. як доброму токареві квартиру, та КГБ не дозволив: у сусідньому районі жив Я.ЛЕСІВ.

У листопаді 1975 К. одружився Іриною Квецко зі Слободи-Болехівської, родичкою Д.КВЕЦКА. Оскільки жити не було де, звернулися до пункту переселення. Їх послали у радгосп “Хлібороб”, у російське село Нижні Торгаї Нижньосірогозького р-ну Херсонської обл., де й школа з російською мовою викладання. 1976 р. народився син Руслан (трагічно загинув 1999 р.), 1980 народилася дочка. Дітей таємно возили на свою батьківщину хрестити в греко-католицькому обряді.

Коли Я.Лесіва посадили за сфабрикованою справою про наркотики, робилися спроби звинуватити К., що він підпилив скирту соломи і хату керуючого відділком радгоспу. 1979 р. в Нижніх Торгаях прочитали лекцію (вперше українською мовою) про націоналістів і сіоністів, де згадували К. і 25-літника-повстанця Василя Піруса, який жив у цім же селі.

1990 р. К. балотувався кандидатом у депутати сільради, але його не зареєстрували, бо не підходив “за рознарядкою". 1994 р. обраний до сільради, 1998 – до районної ради. Хоч там засилля колишньої партійної номенклатури, та принаймні вимусив голову вести сесії державною мовою, добився пільг ветеранам, чорнобильцям, політв’язням.

Бібліографія

І.
Архів ХПГ: Інтерв'ю з В. Кулининим 20.02. 2001. http://archive.khpg.org/index.php?id=1273090857&w
ІІ.
Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 74.
Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. – К.: Видавництво ім. О.Теліги. – 1998. – С. 105 – 140.
Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали / Упоряд. М.В.Дубас, Ю.Д.Зайцев – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. – 680 с.: іл., с. 387 – 400, 508 та ін.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 360-364. http://archive.khpg.org/index.php?id=1128065228&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 357–35800; 2-е вид.: 2012 р. – С. 401–402. 

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 20.02.2001. Останнє прочитання: серпень 2016.

Фото В.Овсієнка, 20.02. 2001.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ДРАҐОШ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПІРУС ВАСИЛЬ ЛУЦЕВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КУЛИНИН ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СОКУЛЬСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

НАЗАРЕНКО ОЛЕСЬ ТЕРЕНТІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

НАЗАРЕНКО ОЛЕСЬ ТЕРЕНТІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Ґлосарій

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФРОНТ (УНФ)

Персоналії / Український національний рух

ДЯК МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПРОКОПОВИЧ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КВЕЦКО ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Організації / Український національний рух

Український національний фронт (УНФ). Борис Захаров

Персоналії / Український національний рух

ГУБКА ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко Василь

Персоналії / Український національний рух

ПРОКОПОВИЧ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ. І.Рапп

Персоналії / Український національний рух

ЛЕСІВ ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ. С.Карасик. Переклав В.Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

КРАСІВСЬКИЙ ЗІНОВІЙ МИХАЙЛОВИЧ. І.Рапп. Переклав В.Овсієнко

MENU