Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ТИМКІВ БОГДАН ІВАНОВИЧ

29.09.2005 | Овсієнко В.В. | Інтерв

Нар. 24.09 1935 р., с. Сівка-Войнилівська, нині Калуського р-ну Івано-Франківської обл.

Член Об’єднаної Партії Визволення України (ОПВУ).

З селянської родини. З дитинства бачив бурхливі події національно-визвольної боротьби під проводом ОУН. Вони формували світогляд Богдана. Він закінчив Сівецьку середню школу. Служив в авіації в Естонії. 1956 р. достроково демобілізований у звיязку зі смертю батька. Улаштувався робітником на Брошнівський деревообробний комбінат. 1957 р. поступив на механічний факультет Львівського лісотехнічного інституту. Перейшов на заочний відділ, бо статки сімיї не дозволяли вчитися стаціонарно. З 1958 р. був на посаді інженера по праці та зарплаті деревообробного комбінату №9.

1957 р. познайомився з Іваном СТРУТИНСЬКИМ – дириґентом Брошнівського хору, через нього – з Яремою ТКАЧУКОМ, від якого дізнався про молодіжну організацію, що ставить питання про національне визволення України. Діяли групи в Коломиї, с. П’ядики, с.Вигода, в Івано-Франківську, була створена Брошнівська група. Т. розробив програму, статут організації. Виходячи з того, що причиною поразок у минулому була відсутність єдності всіх національних сил, Т. запропонував назву “Об’єднана Партія Визволення України”. Навесні 1958 р. (за відсутності Т.) статут і програма були прийняті з поправками, внесеними І.СТРУТИНСЬКИМ та В.ПЛОЩАКОМ. Організація ставила собі за мету нарощувати членство і поширювати діяльність на всю Україну, шукати звיязку зі схожими організаціями в інших республіках. Свою ідеологію поширювали власним прикладом, ведучи агітацію, беручи участь у художній самодіяльності, пробуджуючи національну свідомість молоді. Друкованих матеріалів не мали, але намірялися придбати друкарську машинку. Дотримувалися суворої конспірації, мали псевдоніми (Т. – “Вітер”). Кандидатури обговорювали на закритих зборах, а потім їм пропонували вступити в організацію. Однак заслані в ОПВУ люди, в т.ч. колишні політвיязні, здали в КГБ навіть текст присяги, підписаний кровיю її членів.

Т. був заарештований у Брошневі 4.12. 1958 р. У нього були вилучені рукописи програми і статуту ОПВУ. Під час слідства Т. утримували в одиночній камері. На суді прокурор вимагав 5 членам ОПВУ (Б.ҐЕРМАНЮКУ, Я. ТКАЧУКУ, М.ПЛОЩАКОВІ, І.СТРУТИНСЬКОМУ і Т.) кари смерти, але Івано-Франківський обласний суд 10.03. 1959 засудив їх до 10 р. увיязнення в таборах суворого режиму за звинуваченням у проведенні антирадянської націоналістичної діяльності, за ст. 54, п. 1а і п. 11. М.ЮРЧИК та І.КОНЕВИЧ засуджені до 7 р., В.ПЛОЩАК – до 2 р. Ще 20 членів ОПВУ пройшли свідками.

У травні 1959 р. Т. вже був у Мордовському таборі № 7, де провів 3 роки. Тут з 2 тис. вיязнів 60% становили українці. Відтак карався в таборі № 11 (Теньгушово), з жовтня 1964 – у таборі № 3 (Барашево), з 1966 – в таборі № 17  (Озерний, по-мордовському Умор), де шив робочі рукавиці.

У таборах знав доктора Володимира Горбового, Михайла СОРОКУ, о.Павла ВАСИЛИКА, дружив з Юрієм ШУХЕВИЧЕМ, Левком ЛУК’ЯНЕНКОМ. Михайлові ГОРИНЮ надав інформацію про ОПВУ, яка була передана за кордон, після чого вיязнів почали розкидати по карцерах, по інших таборах і тюрмах.  

Звільнений 4.12. 1969 р. Повернувся в с. Сівка-Войнилівська, до 69-річної матері, Тимків Параски Семенівни (1901 – 1987), яка дуже бідувала. На роботу Т. ніде не приймали, хоч мав спеціальності інженера, механіка, тракториста, електрозварювальника. Сприянням знайомого влаштувався зварювальником на Буштинський домобудівельний комбінат.

Коли в селі 1970 р. взялися будувати пам’ятник жертвам бандерівців і Великої Вітчизняної війни, Т. викликали в КГБ і запропонували виступи на його відкритті. Т. категорично відмовився, тому його через тиждень звільнили “за скороченням штатів”. Знову ж завдяки знайомству влаштувався на Івано-Франківський арматурний завод слюсарем-автозварником, де пропрацював майже 13 р., також механіком, майстром, бригадиром. Робітники ставились до нього там доброзичливо. 1973 р. одружився з учителькою Нагорняк Марією Михайлівною.

1989 р. Т. один з перших почав створювати на заводі Товариство української мови, потім НРУ. Збори проводили в обідні перерви, Т. часто виступав перед робітниками.  

У 1990 р. був довіреною особою Л. ЛУК’ЯНЕНКА як кандидата до Верховної Ради.

1991 вийшов на пенсію, але громадськість рідного села Сівка-Войнилівська запропонувала йому стати головою сільвиконкому. Створив організацію НРУ, за два роки в селі була побудована церква, насипана могила борцям за волю України, організував хор.

З 1997 р. на пенсії. Має сина Юрія 1975 та дочку Ольгу 1978 р.н.

Бібліоґрафія:

Ігор Мардарович. Голос пам’яті // Вісник Коломиї. – Ч. 63 (457), 1994. – 10 листопада.
Ігор Мардарович. П’ядицька організація ОПВУ // Вісник Коломиї. – Ч. 77 (471), 1994. – 28 грудня.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1998. – С. 96
Ярема Ткачук. Буревії. Книга пам’яті. – Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2004. – 368 с.
Інтервיю з Б.Тимківим від 19.02. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1267294028&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 775–777. http://archive.khpg.org/index.php?id=1127976773
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 646–647; 2-е вид.: 2012 р., – С. 730–731.

Максимець Богдан Володимирович, канд. політичних наук, м. Івано-Франківськ. Об’єднана партія визволення України: організаційні та програмові засади. Кафедра політології ДВНЗ «Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника». №2 (10)-2014. file:///C:/Users/1/Downloads/Polzap_2014_2_13.pdf

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 13.03. 2004. Останнє прочитання 21.09.2016.

Рекомендувати цей матеріал