П’ятидесятники. Комітет "Право на еміграцію"

 376819.09.2005

автор: Борис Захаров

У 1945 році конфесію п’ятидесятників було примусово підпорядковано ВР ЄХБ. Проте більшість громад п’ятидесятників просто не реєструвалась і існувала в підпіллі, не бувши підпорядковани-ми ВР ЄХБ. Таким чином, на 1974 рік в Україні існувало 539 незареєст-рованих громад п’ятидесятників проти 16 зареєстрованих . Сама по собі релігійна діяльність п’ятидесятників – богослужіння, проповідництво, виховання дітей в дусі своєї релігії тощо – могла призвести до арешту і суду. Репресії проти них були такими саме, як і проти баптистів. Безперервні утиски і переслідування п’ятидесятників з боку радянської системи підштовхнули їх наприкінці 40-х років до ідеї виїхати геть з СРСР – безбожної, агресивної країни. Поодинокі намагання емігрувати тривали у 50-х – 60-х роках, за що п’ятидесятники переслідувались. А вже організований еміграційний рух почав формуватися з 1973 року серед п’ятидесятників Далекого Сходу СРСР. Боротьба за еміграцію вивела з ізоляції рух п’ятидесятників і зблизила їх із правозахисниками. З 1974 року п’ятидесятники зв’язалися через правозахисників із західними кореспондентами. Тоді ж перші сім’ї одержали запрошення з Заходу і дозвіл на виїзд. Рух п’ятидесятників зміцнювався. З цього моменту почалося видання бю-летеня «Інформаційна служба християн віри євангельської – п’ятидесятників» (потім «Факти і тільки факти»). З 1976 року він виходив регулярно і його повідомлення регулярно публікувалися у ХТС. В Україні на кінець 70-х років документи на виїзд подали тисячі п’ятидесятників. Загалом в СРСР на цей час їхня кількість сягнула 30 тисяч осіб. З 1979 року репресії проти п’ятидесятників значно посилилися. У 1981 році п’ятидесятниками був утворений Комітет «Право на еміграцію» – правозахисна організація п’ятидесятників. Одним з її лідерів був донеччанин Павло Ахтьоров – автор релігійного трактату «На пути к бессмер-тию». За свою діяльність він був двічі засуджений у 1971 та 1981 роках . У 1982 році у зв’язку з Комітетом була сфабрикована справа проти його іншого керівника – Василя Бараца, мешканця м. Рівного. Ці репресії були не поодиноким випадком, а правилом у Радянському Союзі.
 Поділитися
MENU