Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ГЕРМАНЮК БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ

11.07.2005 | Овсієнко В.В. | Інтерв

Нар. 20.08 1931 р., с. П’ядики, нині Коломийського р-ну Івано-Франівської обл.

Лідер Об’єднаної Партії Визволення України (ОПВУ).

Батько, Ґерманюк Василь Йосипович (1900-1951), та мати, Палій Гафія Йосипівна (1905, п. у 80-х рр.), були хліборобами.

Ґ. закінчив 7 класів П’ядицької середньої школи, вступив до Чернівецького індустріального технікуму. Закінчивши його, попросив направлення до Івано-Франківська, щоб наглядати за меншим братом і матірיю, яка через нестатки душевно занедужала. Заочно навчався у Львівському політехнічному інституті.

Думкою створити організацію, яка б боролася за незалежність України, Ґ. ще 1948 р. поділився з двоюрідним братом Богданом Рубичем, який прийшов у відпустку з Радянської Армії, вступив у підпільну організацію УПА і на службу не повернувся. Б.Рубич порадив Ґ. дотримуватися суворої конспірації, запровадити псевдоніми (Ґ. – “Хмель”). Уже тоді Ґ. мав звיязок з районним референтом ОУН “Бистрим”.

Однодумців Ґ. знаходив серед односельчан: однокласник, робітник Мирослав ПЛОЩАК (“Білий”, 1931 р.н.), його брат, учитель фізкультури та української мови Василь ПЛОЩАК (“Степан”, 1929 р.н.), робітники Р.Арсак, М.Костюк, Марійка Замулинська  та інші.

Після припинення збройної боротьби УПА молодіжна організація почала діяти самостійно під назвою “Об’єднана Партія Визволення України” (ОПВУ). Її установчі збори відбулися весною 1955 року на березі річки Прут поблизу Коломиї. Тут було прийнято статут, програму і назву, які запропонував Б.ТИМКІВ, редаґували І.СТРУТИНСЬКИЙ та В.ПЛОЩАК. Організація мала намір обיєднати в боротьбі за незалежність України всі верстви населення, опираючись на Конституцію СРСР, яка залишала право за кожною республікою вийти з союзу. Ставила завдання зв’язатися з людьми в інших республіках, які мали такі ж наміри.

Кандидатури обговорювали на закритих зборах, а потім їм пропонували вступити до організації. Клятва скріплювалася підписом кровיю. Збиралися в П’ядиках, у Вигоді, Долині, в Коломиї, на час зборів виставляли стійку (охорону), суворо дотримувалися конспірації, тому провалів не траплялося, стеження за собою не зауважували. Та прийняті до ОПВУ колишні політвיязні Михайло Черевко і Мирослав Масловський донесли в КГБ, що у Петра Гайового, секретаря організації, зберігається архів. 

Ґ. був заарештований 4.12. 1958 р. в Івано-Франківську. Не знаючи про долю інших членів організації та побоюючись, що не витримає тортур, Ґ. мав намір накласти на себе руки, щоб не видати товаришів. Але в тюремній лазні йому влаштували ніби випадкову зустріч з Яремою ТКАЧУКОМ, який сказав йому про арешти. Тоді Ґ. вирішив узяти на себе авторство статуту, програми, які були в нього вилучені, і тексту клятви.

Перед закінченням слідства йому влаштували допит 12 кагебістів.

10.03. 1959 р. на закритому засіданні Івано-Франківського обласного суду прокурор завимагав Ґ., Я.ТКАЧУКУ, М.ПЛОЩАКОВІ, Б.ТИМКІВУ та І.СТРУТИНСЬКОМУ, які теж узяли авторство документів на себе, кари смерти. Суд же присудив їм за ст. 54, п. 1А і п. 11 (“антирадянська націоналістична діяльність”) по 10 р. увיязнення в таборах суворого режиму, Миколі ЮРЧИКУ та Іванові КОНЕВИЧУ – по 7 р., Василеві ПЛОЩАКУ – 2 р. Друзі одностайно вигороджували В.ПЛОЩАКА, що, мовляв, він не знав про існування організації.

Усього по справі проходило 28 осіб. Зокрема, свідками пройшли Роман Арсак, Михайло Козак, Петро Гайовий, Дмитро Назарук. Усього в організації було до півста осіб по всій області.

Ґ. карався в Озерлагу, що в Іркутській області, в штрафному таборі. Там зустрівся я з Мирославом СИМЧИЧЕМ, о.Зіновієм КАРАСЕМ, Петром Дужим, Володимиром Горбовим. Згодом переведений до тайшетських таборів (№ 11, 7, 1). Режим посилювався, пайка зменшувалася, скасовано було комерційні їдальні, обмежено листування. Попри це в таборах діяла художня самодіяльність, відзначалися церковні й національні свята. Ґ. закінчував увיязнення в таборі ЖХ-385/17 у Мордовії, де шив робочі рукавиці. Тут були Гриць та Омелян Пришляки, Євген Польовий, Михайло СОРОКА, полковник Левкович, Данило ШУМУК.

За два роки до закінчення терміну Ґ. разом з Ігорем КІЧАКОМ привозили на розмови до Івано-Франківська. Пропонували побачення, передачі, та вони від них відмовилися, бо в обмін вимагалося співпраці з КГБ.

Звільнився в кінці 1968 р., повернувся у П’ядики, де мусив доглядати хвору матір. Дошкуляли викликами в КГБ. Працював у Печеніжині на цегельному заводі, у Коломиї в побуткомбінаті майстром будівельних робіт, їздив за договорами на будівельні роботи на Миколаївщину.

1989 р. очолив Коломийську організацію УГС, згодом УРП. Член Всеукраїнського товариства політичних вיязнів і репресованих.

Нині на пенсії, живе в м.Коломия Івано-Франківської обл.

 

Бібліоґрафія:

Ігор Мардарович. Голос памיяті // Вісник Коломиї. – Ч. 63 (457). – 10.11. 1994.

Ігор Мардарович. Пיядицька організація ОПВУ // Вісник Коломиї. – Ч. 77 (471). – 28.12. 1994.

Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. – К.: Вид.  ім. Олени Теліги, 1998. – С.  96.  (Тут Ґерманюк помилково названий Гарматюком, Площак – Плющиком).

Ярема Ткачук. Буревії. Книга пам’яті. – Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2004. – 368 с.

Архів ХПГ. Інтервיю з Б. Ґерманюком від 9.02. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1263393069&w

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 205–207. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121097461;
Рух опору в Україні: 1960 – 1990.

Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 137–138; 2-е вид.: 2012 р., – С. 152–153.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 13.03.2005. Останнє прочитання 5.08.2016. Фото В.Овсієнка 9.02. 2000 р. .

Рекомендувати цей матеріал