Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

РІЗНИКІВ ОЛЕКСА СЕРГІЙОВИЧ

08.07.2005 | Овсієнко В.В. | Інтерв

РІЗНИКІВ (РІЗНИЧЕНКО) ОЛЕКСА СЕРГІЙОВИЧ (нар. 24.02.1937, м. Єнакієве Сталінської, нині Донецької обл.)

Письменник, мовознавець, просвітянин, громадський діяч.

Батько, Різників Сергій Іванович (1907–1989), був "розкуркулений", висланий на Урал, але втік звідти. 1936 р. одружився в м. Єнакієве з Катериною Василівною Сологуб (1905–1990). Сім'я дотримувалася національних і релігійних традицій. Батько в перші дні війни був мобілізований, потрапив у німецький полон, тому відбув ще й ув'язнення в радянському концтаборі. Повернувся 1946 р., коли Олекса вже ходив у третій клас. Голод 1948 р. вигнав сім'ю до родичів у м. Первомайськ (Богопіль) Миколаївської обл. Батько віддав сина в російську школу, де над ним сміялися за українську вимову. З 1952 р. Олекса відвідує літстудію при газеті "Прибузький комунар", пише вірші російською (частіше, ніж українською) мовою, друкується. На вірш про смерть Сталіна мати сказала: “Сталін – це антихрист, Ленін – це антихрист. Бог на світі є. Але ти дивися, в школі не обмовся, що віруєш у Бога".

З цією роздвоєністю Олекса 1954 р. закінчив школу. Не вступивши на математичний факультет Одеського університету, рік працював у Первомайському інвентарбюро. Наступного року не вдалося вступити й на філфак, тому пішов в Одеське державне театральне художньо-технічне училище. Світло-технічний факультет закінчив напровесні 1958 р., працював електроосвітлювачем Кіровоградського українського муздрамтеатру ім. М.Кропивницького. Юнака дивувало, що талановиті українські артисти поза сценою розмовляють між собою російською. Сам Р. розмовляв здебільшого одеським жарґоном, та в колі друзів якось запропонував: "Давайте проведемо тиждень української мови. Ми ж в українському театрі працюємо". Цілий тиждень він писав і розмовляв своєю мовою. Тоді написав вірша: «Я забув українську мову, я забув Запорізьку Січ. Як мені повернути знову ту свободу і рідну річ?».

Критика культу особи Сталіна, окупація Угорщини, бідність народу спонукають не лише до критичних розмов, а й до дій. На початку липня 1958 р. Р. запропонував своєму приятелеві Володимиру БАРСУКІВСЬКОМУ скласти листівку. 20.07 БАРСУКІВСЬКИЙ привіз у Первомайськ окремі фрази для листівки, на березі річки Синюхи удвох склали її текст, який згодом доопрацьовували у Кіровограді і давали читати кільком друзям, зокрема, Станіславу Швецю. Це «Обращение к народу» містило цілком зрілі гасла: "Довольно раскалывать мир на два так называемых “лагеря”!! Долой фашистскую диктатуру партии! Нам нужна подлинная свобода взглядов, слова, печати! Долой атеистическую пропаганду!” Листівку підписали: «Союз борьбы за освобождение народа (СОБОЗОН)». Видрукували до півсотні примірників її на машинці харчокомбінату, де працював БАРСУКІВСЬКИЙ, а також на машинці С. Швеця. Поширили листівку 7 – 8.11.1958 р. в Кіровограді (Р.), та в Одесі (БАРСУКІВСЬКИЙ). Деякі листівки пильні громадяни позривали і негайно принесли в КГБ.

9.11.1958 р. Р. призваний в армію, служив на флоті в Севастополі. Його обрали секретарем комсомольської організації. Публікував вірші у севастопольській військовій морській газеті "Вымпел".

У лютому 1959 р. Р. покликали на експеримент з друкуванням – отже, КГБ натрапив на слід. Влітку Р. скеровують служити в Одесу, де влаштовують зустріч з БАРСУКІВСЬКИМ, знайомлять з вивідачем Юрієм Михайликом. 30.09.1959 р. слідчий відділ УКГБ Одеської обл. порушив кримінальну справу проти Р. і В.БАРСУКІВСЬКОГО.

1.10.1959 р. проведені обшуки у С.Швеця та в батьків Р. у Первомайську, у БАРСУКІВСЬКОГО в Одесі, у Р. у кубрику, де вилучили течку з віршами й оповіданнями (деякі з них згодом були визнані наклепницькими). С.Швець був затриманий на дві-три доби. Слідство щодо Р. та БАРСУКІВСЬКОГО вів ппк Мєнушкін в КГБ: "У вас есть стихотворение "Вам". Скажите, кто это люди, которые не знают, “с жира делать что” и “тратят тысячи на пустяки”? – "Спекулянти, які обдурюють людей". – "Алексей Сергеевич... Ладно. У вас есть рассказ "А все-таки хорошо". Там написано, что нам нельзя обгонять Америку, потому что голый зад виден будет. Что вы имели в виду?" – "Ну, почув такий анекдот".

Через кілька днів юнаки призналися до листівки, визнали себе винними, що зробили це під впливом критики культу особи Сталіна. Слідство тривало три місяці. «Національного моменту» в «злочинній діяльності» Р. та БАРСУКІВСЬКОГО не виявили: листівка і вірші російськомовні, до вбивства 15.10.1959 р. в Мюнхені С.Бандери поставилися байдуже. Але саме ця подія призвела до того, що Р. раптово прозрів, відкрив для себе, що Україна в неволі, що він не знає своєї рідної мови, що життя його минає даремно! І він вирішує почати нове життя, життя українця. Бере в бібліотеці українські книжки, із захопленням читає, зокрема, «Тюремні сонети» І.Франка в російських перекладах. А коли 1.01.1960 р. посправників звели в одній камері Одеської тюрми, то вони почали розмовляти українською, записували з радіо і вивчали українські пісні. Напередодні суду, що відбувся 15–19.02.1960, Р. написав двозначного вірша, що він розібрав і очистив, як машину, механізм, деталі свого життя, і замість останнього слова зачитав вірша на суді: „Я всё прочистил, всё я смазал, Суда, раскаянья слезой, Пересмотрел душевным глазом И вот они передо мной: Из тех же мускулов и кожи, Из тех же глаз, из тех же рук Другую жизнь собрать я должен. И я клянусь, что соберу!”. Насправді йшлося про нове життя – українця.

Військовий трибунал Одеського військового округу (суддя – пк Горбачов) визнав доведеною вину Р. і В.БАРСУКІВСЬКОГО в проведенні “антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» в редакції від 25.12.1958 р., а звинувачення за ст. 9 у створенні на флоті антирадянської організації "Мы тоже люди" визнав необґрунтованим. Суд урахував позитивні характеристики і призначив обом покарання 1,5 р., чим дуже втішив юнаків, які сподівалися якщо не смертної кари, то 15 р. ув'язнення. Протест прокурора, який вимагав дати Р. 4 р. і 3 р. БАРСУКІВСЬКОМУ, залишився без задоволення.

Р. карався в таборі ЖХ-385/11, сел. Явас, Мордовія. Тоді режим був відносно м'яким. Дружив з С.БАБИЧЕМ, з поетом Сашком ГРИГОРЕНКОМ. Спілкувався з повстанцями-двадцятип’ятилітниками, від яких вивчив польську мову, Декалог націоналіста, текст славня (гімну), дізнався, який у нас герб, який прапор, займався йогою, написав чимало віршів. Багато читав: звільнився 1.04.1961 р. з п'ятьма дерев'яними чемоданами книг.
У Первомайську влаштувався на гранітний кар'єр електриком. 1962-68 рр. навчався на заочному відділі філологічного факультету Одеського університету разом з 42-річним Святославом КАРАВАНСЬКИМ, який познайомив його зі своєю дружиною Ніною СТРОКАТОЮ.

1963 р. Р. перебрався в Одесу. Мав тимчасову прописку, працював в “Одесаенерго” електриком – міняв лічильники. У 1964-67 – літпрацівник багатотиражної газети "Одеський політехнік” Політехнічного інституту. Працював деякий час на Одеській телестудії, звідки звільнили з ідеологічних міркувань. 1968-69 – співробітник газети «Народна трибуна» (м. Балта Одеської обл.). Працював електриком у домокомбінаті, секретарем у школі, учителем української мови вечірньої школи № 14 – мав 9 годин. Р. брав участь в українському хорі, в колядуваннях. З ініціативи С.КАРАВАНСЬКОГО (до його арешту 13.11.1965 р.) одесити, в т.ч. й Р., збирали книжки для українців Кубані, спрямовували листи про русифікацію шкіл та вузів у газети, у Міністерство освіти, прокурору.

1969 р. мала вийти запланована книжка віршів Р. «Вибухає весна», але відомий літературний погромник Іван Дузь дав на неї негативну рецензію. Вихід книжки був анонсований знову на 1971 р., але дев’ять місяців зволікали з підписанням видавничої угоди, схиляючи Р. до співпраці з КГБ. Він не піддався. Його позбавили житла в Одесі. 11.10.1971 Р. знову заарештований.

Ще 9.08.1971 був ув’язнений Олекса Притика, в якого вилучили багато літератури самвидаву. 6.12.1971 заарештована Н.СТРОКАТА. Майже місяць Р. не давав показів. Окрім показів О.Притики, що Р. мав статті В.МОРОЗА, І.ДЗЮБИ, «Український вісник», слідство проти нього практично нічого не мало. Начальник УКГБ Д.Бражко за зізнання і співпрацю обіцяв звільнити, сприяти виданню книжки та інші блага. Р. відмовився.

Одеський облсуд розглядав справу Н.СТРОКАТОЇ, Р. і О.Притики 4–19.05. 1972 р. Це був найперший суд з арештів («покосу») 1972 року. Р. відмовлявся брати в ньому участь, доки до зали не впустили родичів. За звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч.1 ст. 62 КК УРСР) Р. був засуджений на 5,5 р. таборів суворого режиму. Н.СТРОКАТА дістала 4 р., О.Притика 2 р., “менше найменшого”.

Р. спрямований до табору ВС-389/36, с. Кучино Пермської обл., куди прибув у кінці літа 1972. Відповідь на касаційну скаргу з Верховного суду одержав аж у листопаді 1972 р. і тиждень (5–12.12) тримав голодівку протесту, оскільки в ухвалі Верховного суду було багато фальсифікацій і підтасувань. До кінця терміну голодував у день арешту і 11 числа кожного місяця на знак протесту проти незаконного арешту і ув‘язнення. Спілкувався з Є.СВЕРСТЮКОМ, Л.ЛУК'ЯНЕНКОМ, О.СЕРГІЄНКОМ, В.МАРМУСОМ, Тарасом МЕЛЬНИЧУКОМ, з євреями-«самольотчиками». Розробив собі програму-мінімум на всі 5 р.: з литовцем Сімасом Кудіркою та латвійцем Ґунаром Астрою вивчав литовську і латиську мови, працював над кореневим "Компактним словником", багато читав, досліджував виникнення мов і щодня писав вірші. Усі вони, крім перших двох зошитів, збереглися (від 76-го до 1700-го вірша). 1973 р. єврей Ар'є ВУДКА вивчив кілька віршів Р. і разом з віршами інших ув'язнених українських поетів через три роки вивіз їх у пам'яті і опублікував у Мюнхені окремою книжкою «Поезія з-за колючих дротів».

За місяць до звільнення з вісьмома чемоданами книг Р. етапований у Миколаїв і звільнений 11.05.1977. Примусово поселений у м. Первомайськ, біля матері й батька. Два роки працював у пологовому будинку електриком. У 1980 р. влаштувався в інтернат для дітей з особливими потребами, де пропрацював вихователем 10 р.

У кінці 80-х Р. створював Народний Рух України, Товариство української мови (“Просвіта”). 1996 р. домігся помешкання в Одесі. 1997 його обрано членом керівництва Всеукраїнського “Меморіалу” ім. В.Стуса, призначено головою обласної комісії з питань реабілітації (на громадських засадах), обрано головою Одеської обласної "Просвіти". Р. – член правління Конґресу української інтеліґенції, голова комісії в комітеті "Нюрнберг-2“. У 1996 – 1998 рр. Р. працював інспектором міськвно з питань мови, брав участь у створенні книжки для вчителів "Ми – одесити". З 1998 р. керує літстудією „Гарт” у Будинку дитячої і юнацької творчості.
З 1987 почав друкуватися у республіканській та місцевій пресі. 1990 р. у видавництві "Маяк" нарешті вийшла його книжка віршів "Озон", у грудні Р. прийнято до Спілки письменників України. У 1990-95 працював власкором обласної газети “Радянське Прибужжя”. Був учасником Всесвітнього форуму поетів у Києві “Золотий гомін”. За другу книжку, "Терновий вогонь", з доданою до неї статтею "Я винен тим, що українець», 1995 р. Р. присуджена премія Павла Тичини. Видав кілька книжок поезії, дві книжки спогадів про Н.СТРОКАТУ, словник омонімів “Одноримки”, що містить до 4000 віршиків з омонімічною римою, “Складівниця української мови”, що увібрала 9620 складів нашої мови. У 2004–2005 вів авторську програму на УТ-1 “Наша мова”.

Одружений, має дочку Ярославу, 1969 р.н., та внучку Юлю Круть, 1990 р.н.

Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.
Живе в Одесі.

Бібліоґрафія:
І.
Олекса Різників. Вірші // Поезія з-за колючих дротів. – Мюнхен, 1978. – С. 113-119.
Олекса Різниченко. Озон: Вірші. – Одеса: Маяк. – 1990.
О.Різників. Вихід поезії з Єгипту ГУЛАГівського. – газ. «Радянське Прибужжя» (Миколаїв), 1992. – 12 грудня.
О.Різниченко. Я винен тим, що українець // ж. "Україна", 1990, № 36 і 37.
О.Різниченко. Терновий вогонь: Вірші. – К.: Укр. письменник, 1993 р. – 135 с.
О.Різниченко. З людей. Повісті, оповідання, п’єса. – Дрогобич: Вид. фірма «Відродження», 2000. – 384 с.
Різників Олекса. Хлопці, що відкрили нагість короля // Зона, №. 7. – 1993. – С. 168-180.
О.Різниченко. Вірші // ж. "Сучасність", 1997, № 7-8. (Які вивіз 1976 р. Ар'є Вудка)
О.Різниченко. Наодинці з Богом: Поезії. – Броварі – Харків: БМКП «Українська ідея», 1998 р. – 384 с.
Інтерв'ю Харківській правозахисній групі 25.03. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1135181667&w
О.Різниченко. Промінь з Одеси: Поема. Документи. Спогади про шістдесяті роки в Одесі і про Ніну Строкату-Караванську. – Одеса, 2000. – 276 с.
О.Різниченко. Двострунне грало: Сонети. – О.: Друк, 2002. – 204 с.
О.Різниченко. Спадщина тисячоліть. Чим Українська мова багатша за інші? – О.: Друк, 2001 – 80 с.; Харків: Оптик-контакт, 2002. – 140 с.
О.Різниченко. Їдло 33-го: Словник голодомору / Зібрав і упоряд. О.Різників. – О.: Юрид. л-ра, 2003. – 168 с.
О.Різниченко. Іллейко, з Бога турейко: Епічна поема. – О.: Астропринт, 2004. – 140 с.
О.Різниченко. Сміх на гаку. – О.: Друк, 2005. – 184 с.
Донька Одеси: Ніна Строката в документах і спогадах / Упоряд. О.Різників; Наук. ред. канд. іст. наук Ю.Зайцев; Бран: Поема-містерія. – О.: Друк, 2005. – 516 с.
О.Різників. Бран: Містерія. – О.: Друк, 2006. – 192 с.
О.Різниченко. Промінь з Одеси. Поема. – Одеса, 2006. – 68 с.
О.Різниченко. Озон-2: поезії. – КАДО, 2006. –152 с.
Одеська хвиля: Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упор. П.Отченашенко, О.Різників, Д.Шупта. – Одеса: Друк, 2006. – 256 с. Одеська хвиля-2: Друк, 2007. – 272 с.; Одеська хвиля-3: Друк, 2008. – 320 с.; Одеська хвиля-4. – Друк, 2009. – 312 с.; Одеська хвиля-5. – Сімекс-прінт, 2010. – 322 с.
ІІ.
Юрій Ар'є Вудка. Московщина: Мемуарний есей. – Лондон: Українська видавнича спілка. – 1968, с. 170.
Ми з ГУЛАГу: Колективний збірник / Укладачі Р.Б.Іванова, Л.С. Рибак. – Одеса: Астропринт, 1999. – 324 с.: іл.. – (Серія „Одеського Меморіалу”. Вип. 7). Рос. і укр. мовою. – С. 17.
Документи з архівної справи № 24962 П Різникова О.С. та Барсуківського В.Ф 1958–1961 рр. // Одеська хвиля: Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упор. П.Отченашенко, О.Різників, Д.Шупта. – Одеса: Друк, 2006. – С. 39– 72.
Одеська хвиля: Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упор. П.Отченашенко, О.Різників, Д.Шупта. – Одеса: Друк, 2006. – 256 с. Одеська хвиля-2: Друк, 2007. – 272 с.; Одеська хвиля-3. Одеса: 2008. – 320 с.; Одеська хвиля-4. – 2009. – 312 с.; Одеська хвиля-5.: Сімекс-прінт, 2010. – 322 с.
М. Суховецький. Олекса Різниченко: «Дослідження української – найсолодше моє заняття. http://litakcent.com/2009/11/09/oleksa-riznychenko-doslidzhennja-ukrajinskoji-%E2%80%93-najsolodshe-moje-zanjattja/
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 606–611. http://archive.khpg.org/index.php?id=1120820683
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 534–535; 2-е вид.: 2012 р., – С. 609–610.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 2.03.2005. З виправленнями О. Різниківа 29.08. 2006. Останнє прочитання 21.07.2016.
 

Рекомендувати цей матеріал