Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КАЛАПАЧ РОМАН СТЕПАНОВИЧ

08.07.2005 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю ХПГ 2.02. 2000 р.

КАЛАПАЧ РОМАН СТЕПАНОВИЧ (нар. 12.11.1954, м. Стебник Дрогобицького р-ну Львівської обл.).
Лідер юнацької патріотичної групи, підприємець, громадський діяч.
Родина брала участь у національно-визвольній боротьбі. Брат матері, Емілії Трач, загинув 1943 р. в УПА, її сестра Марія була ув`язнена за участь у підпіллі.
З дитинства Роман читав українські видання часів Польщі і цілком свідомо вже у 12-річному віці поширював листівки.
1970 р., навчаючись у 10 класі школи № 7, Роман згуртував з десяток юнаків, які готові були боротися за самостійну України. Найпершою метою поставили здобути вищу освіту. Наступного року до них приєдналися нові десятикласники.
Оскільки совєтська пропаганда оголосила національне питання раз і назавжди вирішеним, Роман під час одного зібрання запропонував друзям 1 травня 1972 р. підняти в Стебнику жовто-блакитні прапори, щоб продемонструвати, що є люди, які борються за самостійну Україну. На зібрані товариством гроші він купив у Львові жовту матерію, а блакитної до 1 травня так і не знайшов. Тоді Любомир СТАРОСОЛЬСЬКИЙ запропонував зняти прапори УРСР, щоб використати синю частину на український прапор, але це їм 6.05 не вдалося: на вулицях було забагато людей. Уночі проти 7.05 Роман із Зиновієм Дмитрівим таки зірвав два прапори.
Уночі проти 9.05 на горищі сусіда Петра Яруніва К. і СТАРОСОЛЬСЬКИЙ вручну пошили два українські прапори. Тієї ж ночі вивісили один прапор на балконі будинку культури “Шахтар”, другий – у центрі міста на клумбі, знявши там прапор Совєтського Союзу. Щоб держак щільно зайшов у металеву трубу, його обмотали мідним дротом.
Вранці наїхали кагебісти, міліція, але, побачивши дріт, побоялися знімати прапор, викликали саперів. До 14 години прапор приходило подивитися багато людей.
З будинку культури прапора ще вранці зняв директор, але побоявся будь-куди доповісти і сховав його під трибуну.
Дрогобицькі кагебісти під керівництвом Василя Задерея, а потім присланого з Києва майора КГБ Харитонова допитала кількасот колишніх політв`язнів, які мешкали в Стебнику, але не знайшли винуватців. Тим часом справа набула гучного розголосу. У будинку культури скликали збори, де громадян закликали сприяти виявленню “злочинців”. Тоді директор дістав з-під трибуни синьо-жовтий прапор…
На слід юнаків вийшли так. Десятикласник Володимир Пікас забув у школі зошита з записом хвиль зарубіжних радіостанцій. Директор школи Ісаак Камса відніс зошита в КГБ. Підозра впала на Любомира СТАРОСОЛЬСЬКОГО та Михайла Кулика. Їм виставили двійки з поведінки, не допустили до випускних екзаменів і виключили зі школи (тільки два вчителі були проти виключення).
Щоб відвести підозру від СТАРОСОЛЬСЬКОГО та Кулика, К. вирішив розклеїти листівки в Стебнику та Дрогобичі. Та його спільник сказав про це батькові. Той, сподіваючись на звільнення з кримінального ув`язнення свого старшого сина, видав КГБ наміри молодшого сина і його спільників.
У перші дні серпня юнаків почали викликати на допити в КГБ. СТАРОСОЛЬСЬКОГО затримали на 2 доби. К. тоді вже склав перший екзамен на юридичний факультет Львівського університету. Під час другого екзамену його викликали до приймальної комісії – і вивели звідти вже в наручниках, відвезли до КГБ. Допитували три дні, ночував він у готелі під охороною. Вважаючи, що юнаками керував хтось старший, їх відпустили під розписку про невиїзд, щоб простежити їхні зв`язки.
К. влаштувався робітником “Стебникпромбуду”. До ув`язнення був уже психологічно готовий, шкодував лише, що зарано попався. Заарештований 9.02. 1973 у Стебнику, відвезений до Львівського СІЗО.
Батько знайшов синові знаного адвоката, але той сказав: “Пане Калапач, якби ваш син, не дай Боже, вбив кого, украв щось, то я би його захищав, а в політичній справі я не допоможу нічого”.
18 і 19.02.1973 р. під приміщенням Львівського обласного суду стояло багато людей, але до зали впустили лише найближчих родичів. Прокурор Коломієць Б.І. вимагав засудити К. до 6 р. ув`язнення в таборах суворого режиму, СТАРОСОЛЬСЬКОГО – до 5 р. за ч. 1 ст. 62 КК УРСР (“антирадянська агітація і пропаганда”), а також за ст. 187-2 “наруга над державним прапором”. Адвокати А.А.Дятлова і М.В.Поліщук довели, що неповнолітні не можуть бути засуджені більше, як на 3 р.
Суд під головуванням Хомюка І.Ю. засудив К. до 3 р. ув`язнення в таборі суворого, а СТАРОСОЛЬСЬКОГО до 2 р. у таборі загального режиму за ч. 1 ст. 62, обом також присудив обом по 1 р. за ст. 187-2. З досягненням повноліття СТАРОСОЛЬСЬКОМУ Верховний Суд УРСР змінив режим на суворий. Зиновія Дмитріва, Петра Яруніва, Михайла Кулика допитали як свідків і віддали на поруки “трудовим колективам”.
У квітні 1973 р. К. етапом спроваджений у табір суворого режиму ВС-389/35, що на ст. Всехсвятська в Пермській обл. Тут він подружив зі старими повстанцями, особливо припав він до душі Степанові Ясницькому, Василеві ПІДГОРОДЕЦЬКОМУ. Був у добрих стосунках з Ігорем КАЛИНЦЕМ, Миколою ГОРБАЛЕМ, з Андрієм КОРОБАНЕМ. Доброзичливо до нього ставилися громади євреїв, литовців, російських демократів (зокрема, Володимир Буковський).
За тиждень вивчився на токаря, матеріальними умовами не переймався, адже принаймні хліба в зоні тоді вистачало. Вивчав німецьку мову.
Звільнився К. 9.02.1976. Офіційного адміннагляду не мав, хоч його постійно контролювали. 7 р. К. працював токарем на Калійному заводі в Стебнику.
На 24-му році одружився з Євгенією Яджак, з родини репресованих. Мають дочок Марію 1979 та Анну 1985 р.н.
З 1982 р. працював на руднику гірничим робітником, кріпильником, а з 1985 – у гірничо-рятувальному взводі Стебницького калійного заводу.
1982 р. вступив на заочне навчання у Криворізький технікум рудникової автоматики, який закінчив 1984 р. 1986 р. вступив на заочний відділ гірничого факультету Дрогобицького філіалу Дніпропетровського гірничого інституту, має фах гірничого інженера.
Член-засновник Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих (1989).
У центрі Стебника навесні 1992 р. відкрито пам`ятний знак з написом: “Тут 9 травня 1972 року було піднято національний прапор”, але без імен юнаків, бо вони не побажали себе увічнювати. Того ж року реабілітовані. На початку 90-х рр. була низка публікацій у місцевій пресі про героїчний вчинок юнаків, зокрема, в газеті “Франкова криниця”.
Міський голова Дрогобича Мирослав Глубіш запропонував К. створити перше приватне торговельно-виробниче підприємство. К. назвав його “Роксоляна”, з 1992 р. працює його директором. Сприяє діяльності багатьох українських організацій, провадить добродійні акції на користь дітей-сиріт, молодіжних патріотичних організацій.
2002 р. обраний депутатом Дрогобицької міської ради, працював секретарем комісії з питань приватизації, промисловості та інвестицій. 2006 р. обраний міським головою Стебника і працював ним до жовтня 2008 р.
Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня «за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України».

Бібліоґрафія:
Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – Київ, Либідь, 1995. – С. 142.
Пастух Роман. Стебницькі ломикамені // Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Дрогобич: видавнича фірма ”Відродження”, 1997. – С. 417 – 418; також с. 83.
Архів ХПГ: Інтерв`ю з Р.Калапачем, записане В.Овсієнком 2.02. 2000 р.; інтерв'ю з Л.Старосольським 28.01 2000 р.
Маців Віктор. З кредитом довіри. Роман Калапач вдихне у Стебник нове життя // Дрогобицький портал, 17.02.2006.
Роман Калапач – міський голова м. Стебник. http://who-is-who.com.ua/bookmaket/lvov/2/13.html

Підготував В.Овсієнко, Харківська правозахисна група, 8.07.2005; 21.07. 2009.

Рекомендувати цей матеріал