Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

МАРМУС МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ

06.07.2005 | Овсієнко В.В. | Юнаки з огненної печі. - Харків: ХПГ, Фоліо, 2003. - С. 144.

 

 

(нар. 1.04 1947, с. Росохач Чортківського р-ну Тернопільської обл.)

Член національно-патріотичної підпільної організації.

З національно свідомої селянської родини, яка була причетна  до національно-визвольного руху. 1963 р. закінчив середню школу, пішов учитися на столяра в Чортківський «Міжколгоспбуд», де й працював до арешту 1973 р.

З дитинства разом з братом Володимиром (1947 р.н.) з захопленням слухав розповіді батьків та односельчан про національно-визвольний рух 20-х років, про УПА. Читав літературу, видану до 1939, слухав висилання зарубіжних радіостанцій. Належав до кола молодих патріотично настроєних односельчан, яке було обурене знищенням пам'ятних хрестів та могили січових стрільців у селі, зруйнуванням церкви. Арешти української інтелігенції 1972 р. підштовхнули хлопців до створення восени того року підпільної організації, яка поставила своїм завданням боротися за незалежність.

14.01. 1973 р. М. у присутності членів організації В.МАРМУСА, П.ВІТІВА, В.СЕНЬКІВА, П.ВИННИЧУКА разом з М.СЛОБОДЯНОМ, М.ЛИСИМ, А.КРАВЦЕМ у хаті останнього в урочистій обстановці - зі свічками, вклякнувши на коліна перед образом Божої Матері - склав присягу на вірність Україні, яка зобов'язувала вважати боротьбу за незалежність найвищим обов'язком. Останнім в організацію вступив С.САПЕЛЯК.

М. узяв активну участь у підготовці та здійсненні головної акції організації - встановлення в м. Чорткові 4 українських національних прапорів та вивішування 19 листівок 21 січня 1973 р., напередодні 55-ї річниці проголошення Української Народної Республіки Четвертим Універсалом  Центральної Ради (22 січня 1918 р.) і 54-ї річниці "Акта злуки ЗУНР з УНР" (22 січня 1919 р.). Акція була також приурочена до річниці початку арештів української інтеліґенції. Листівки закінчувалися гаслами: “Свободу українським патріотам!”, “Ганьба політиці русифікації!”, “Хай живе зростаючий український патріотизм!” Зокрема, М.МАРМУС придбав жовту тканину, пошив прапори, виготовив древка.

Заарештований 11.04 1973 р. Будучи припертим доказами та шантажованим погрозами запроторити на психіатричну експертизу, признався до своїх дій. Засуджений разом з іншими членами організації на закритому засіданні Тернопільського обласного суду 24.09. 1973 за ст. 64 («участь в антирадянській організації») та 62 ч. 1 («антирадянська агітація і пропаганда»)  до 5 р. ув'язнення в таборах суворого режиму та 3 р. заслання. Під час оголошення вироку погасло світло, його читали при свічках. 

Карався в таборі ВС-389/35, пос. Центральний Чусовського р-ну Пермської обл. разом з братом Володимиром, з повстанцями В.ПІДГОРОДЕЦЬКИМ, В.ДОЛІШНІМ та ін.,  з правозахисниками Є.ПРОНЮКОМ, І.КАЛИНЦЕМ, І.СВІТЛИЧНИМ, С.ҐЛУЗМАНОМ, В.Буковським та іншими. Працював токарем. Скориставшись тим, що брат перебував у зоні № 37, пересилав у листах зашифровану інформацію. Брав участь в акціях протесту, в підготовці й передачі на волю інформації про події в зоні. Посправники домоглися переведення його до 37-го табору, у село Половинка, де вони були зібрані майже всі. У зв'язку з вилученням речей і зошитів з записам та листів відмовився виходити з зони. Вийшов в останній момент, коли конвой уже мусив поспішати до поїзда і пообіцяв не обшукувати його. Так удалося вивезти частину записів. 

Заслання відбував у с. Шорохово Ісетського р-ну Томської обл., почасти з братом Володимиром. У перші дні голодував. Мусив працювати на свинофермі. Познайомився з практиканткою сільгоспінституту Софією Алієвою. Кагебісти, парторг, комсорг залякували її, намагалися розбити дружбу, та ознайомившись із вироком, вона тільки утвердилася в своєму виборі. Оскільки церкви в районі не було, взяли шлюб після закінчення заслання у Росохачі. Перший син помер 1981 р. під час пологів. Мають сина Василя 1983 р.н., доньок Ганну 1985, Оксану 1986 р., причому всіх дітей Софія їздила народжувати на свою батьківщину, побоюючись епідемій та КГБ.

М. виїздив на сезонні роботи у східні області України, щоб побудувати хату. Переніс тяжку операцію на печінці, інвалід ІІ, потім ІІІ групи. 

У кінці 80-х - на початку 90-х рр. М. брав активну участь у русі за незалежність. Був членом-засновником Чортківського «Меморіалу», членом Української Гельсінкської Спілки, Української Республіканської, відтак Республіканської Християнської партії. Брав активну участь у розв'язанні в селі питання про розподіл земельних паїв. 

Реабілітований відповідно до Закону УРСР від 17.04. 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні. Указом Президента від 18.08.2006 М., як і його побратими, нагороджений орденом „За мужність” І ступеня. Їхні імена закарбовані на пам΄ятній таблиці, відкритій на приміщенні Чортківського педучилища 26.01.2012 р. .. ». 

Бібліоґрафія:

Доповідна записка ЦК КП України Центральному Комітету КПРС про діяльність націоналістичних груп у Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях України. 27 вересня 1973 р. - «Національні відносини в Україні ХХ ст.. - К.- Наукова думка. 1994. - С. 418-420.

Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 142.

Володимир Мармус. Прапори над містом. // Тернистий шлях (Тернопіль).— 1998, № 3 (323).— 9 січня.

Володимир Мармус. Прапори над містом. // Молодь України.— 1998, № 7 (17638).— 22 січня.

Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 208.

Андрій Вацик. Ціною власної свободи. / /  Тернопільська газета. - 1999, № 4 (160).- 21 січня.

Вирок Тернопільського обласного суду від 24 вересня 1973 р.  

Архів ХПГ (Інтерв'ю М.Мармуса та його дружини С.Мармус-Алієвої  2 і 3 квітня 2000 р.)

Юнаки з огненної печі / Харківська правозахисна група. Упорядник В.В.Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 67 – 79 та ін.

Мармус Володимир. Доля обрала нас: Спогади, документи, статті. – Тернопіль: Принтерінформ, 2004. – С. 94-96, 100, 104, 108, 114, 129-178.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 434–436. http://archive.khpg.org/index.php?id=1120661977&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 410–411; 2-е вид.: 2012 р. – С. 460–461.

Фантазіє, ти сило чарівна! Відкритий лист дисидента Овсієнка дисиденту (і фантазеру) Сапеляку: http://www.istpravda.com.ua/ukr/articles/2011/08/29/53451/, 29.08.2011 р.

В. Овсієнко. Правда стає історією: http://maidan.org.ua/2012/01/pravda-staje-istorijeyu/. 29.01.2012 р.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 13.12. 2002 р. Останнє прочитання 11.08.2016. Внесені виправлення М.Мармуса.

 

Рекомендувати цей матеріал