Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

СІЧКО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ

06.07.2005 | Овсієнко В.В. | Три повстання Січків. У 2 томах. - Х: Фоліо, 2004

(нар. 18.08.1926, с. Витвиця Долинського р-ну, Івано-Франківської обл.– п. 5.07. 2010, м. Риґа, Латвія) .

Учасник національно-визвольного руху, член Української Гельсінкської групи, Голова УХДП.

З селянської родини. 1942 р. С. вступив до Юнацької сітки ОУН, 1943 став учнем 6-го класу Львівської державної ґімназії. Навесні 1944 Провід ОУН спрямував його в Карпати до Другої старшинської школи УПА-Захід “Олені” в Рожанках. Закінчивши її в листопаді т.р., спрямований до Чорного лісу в загін командира “Різуна”, де був політвиховником сотні, згодом куреня. Влітку 1945 на підроблені документи вступив на філологічний факультет Львівського університету, але через підозру полишив його. Наступного літа вступив на філологічний факультет Чернівецького університету, де створив підпільну студентську "Організацію борців за вiльну Україну" (ОБЗВУ).


12.02 1947, на 21-у році життя, С. був заарештований у Чернівцях і конвойований до Головного слідчого органу НКВС Прикарпатського округу у Львові. Витримав тяжкі фізичні і психологічні тортури, нікого не видав. Сподівався кари смерти, та 23 – 26 06 1947 вiйськовий трибунал вiйськ МВС Львiвської областi засудив С. на 25 р. позбавлення волi, 5 р. заслання та 5 р. поразки в правах за ст. 54-1а-11 КК УРСР.


З липня 1947. С. карався в таборі Шодрово (Кемеровська обл.), де вיязні масово вимирали від голоду та виснажливої праці. Навесні 1949 етапований у Тайшетські табори (ОЗЕРЛаг), за участь в акціях непокори, страйках його перекидали з табору в табір, який обійшов десятки.

Восени 1949 етапований морем на Колиму, в Магаданську область. Навесні 1954, перебуваючи в лікарні, познайомився з політвיязенкою Стефанією Петраш, яка вже вийшла на заслання. На початку січня 1956 С. теж вийшов на поселення без права виїзду і на Стефана, 9.01, вони одружилися. 24.03 за постановою комiсiї Президії Верховної Ради СРСР строк С. скорочено до 15 р.


22.12 1956 у посьолку Стекольний, на 72-му кілометрі від м. Магадана, у Січків народився син Василь, якого вони сповили у вишивану сорочку і благословили на продовження своєї боротьби.

20.03 1957 Петро Січко постановою Магаданського обласного суду звільнений з місць позбавлення волі без права проживання в західних областях України, однак на Великдень того року сімיя повернулися у с. Витвиця й оселилися в хаті матері. С. влаштувався диспетчером гаража в м. Долина, згодом нормувальником у Долинському будівельно-монтажному цеху.

1957 ─ 1958 Січки побудували хату в м. Долина й оселилися в неї. 1959 ─ 1963 С. навчався на заочному відділенні Львівського політехнічного інституту за фахом "Економіка машинобудування і легкої промисловості". До захисту дипломної роботи не допущений через відмову співпрацювати з КДБ.


1958 ─ 1977 С. працює диспетчером, старшим економістом на заводі металовиробів у с. Верхній Струтень, начальником планово-виробничого відділу управління механізації, з 6.12 1973 ─ інженером, старшим інженером по праці та зарплаті.

26.07 1960 у Січків народився син Володимир, 10.04 1963 – дочка Оксана.

1972-73 П.Січко закінчив у Львівському сільськогосподарському інституті однорічний заочний економічний факультет.

1974 син Василь, що закінчив середню школу, не був прийнятий на журналістський факультет Львівського університету як син колишніх політв'язнів, та наступного року йому вдалося вступити до Київського університету, звідки був з другого курсу виключений. Оприлюднив заяву про відмову від радянського громадянства, вийшов з комсомолу, у звיязку з чим були спроби запроторити його до психлікарні.

3.11 1977 С. звільнений з посади старшого інженера по праці й зарплаті, а напередодні 60-річчя Радянської влади міліція затримала його “за підозрою”, що він хоче вбити декана факультету журналістики КДУ Прилюка і парторга Погрібного. Тримали його кілька днів. 7.11 С. надіслав скаргу Президії Верховної Ради СРСР, Президії Верховної Ради УРСР і Прокуророві УРСР про переслідування його на роботі, однак 21.12 був звільнений, у звיязку з чим оголосив страйк. На диво, був відновлений на посаді.

Коли 17.01 1978 сина Василя підступно схопили кагебісти і в наручниках запроторили до Івано-Франківської психіатричної лікарні на експертизу, батько поїхав до головного психіатра Міністерства охорони здоров'я СРСР О.О. Чуркіна, який сказав, що в радянській психіатрії відречення від громадянства вважається шизофренією. Тоді 19.02. 1978 С. звернувся до ООН з клопотанням про еміграцію своєї сім'ї.

26.02 1978 син Василь, а 30.04 і батько стають членами Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, їхні підписи зיявляються під документами Групи “Рух за права людини на тлі національних змагань українського народу”, “Наші завдання”, “Звернення до Комітету ООН у справах прав і свобод людини...”. 7.11. 1978 С. оприлюднив заяву про порушення прав людини в СРСР – на прикладі своєї сім'ї. У листопаді 1978. С. звернувся до Верховної Ради УРСР з протестом проти закриття церкви в с. Ілемня, знищення дзвіниці в с. Спас, перетворення діючої церкви в м. Рожнятів на музей атеїзму.

9.01 1979 батько й син пробилися до зали, де йшов судовий процес над членом УГГ Василем Стрільцівим, і звернулися до свідків звинувачення з закликом не йти проти свого сумління і не піддаватися тискові КДБ. У них проводять обшуки, їх викликають до КДБ.

30.04 С. подав заяву про геноцид українського народу, нею ж у зв’язку з переслідуванням сім’ї зрікся радянського громадянства.

22.05, в день похорону у Львові композитора Володимира Івасюка, який був знайдений у лісі повішеним, Січків та В.Стрільціва викликали до КДБ в Івано-Франківськ. На Трійцю, 10.06, Січки виступили на громадянській панахиді на Личаківському кладовищі у Львові на його могилі, звинуватили владу в загибелі Івасюка і закликали присутніх підтримати діяльність УГГ. Учасники панахиди скандували "Слава Україні!".

27.06 прокурор Львівської області порушив кримінальну справу проти П. та В. Січків за ознаками ст. 187-І КК УРСР ("розповсюдженні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад"). Заарештовані вони 5.07, причому сина спрямували на 40-денну психіатричну експертизу. У розслідуванні участі не брали. 22.11 їм пред'явлено обвинувальний висновок, та обидва його не підписали. 4.12 у Львівському обласному суді відбувся судовий процес над Січками, про який родина не знала. Січки зіґнорували суд: не давали показів, відмовилися від останнього слова, не вставали: “Сидимо, сину?” – “Сидимо, тату”. Коли їх живосилом піднімали: “Висимо, сину?” – “Висимо, тату”. Вирок: батькові – 3 р. таборів суворого, а синові – 3 р. таборів посиленого режиму. На прощання батько хотів потиснути руку синові, але його схопили конвоїри, наклали ручні кайдани і так їх затягнули, що він ледве не зомлів. Січки відмовилися одержувати копії вироку і оскаржувати його в касаційному порядку. 24.12 їм надали побачення на одну годину.


З 25.12 1979 С. карався таборі УЛ-314/11, м. Брянка-6 Ворошиловградської (Луганської) обл. Коли С. привели в цех, де мусив працювати на токарному верстаті, він побачив, що тут порушені всі правила техніки безпеки. Тільки коли в цеху навели хоч "косметичний" порядок, став до роботи – нарізання труб. 06.03.80 Петра С. просто в цеху жорстоко побили невідомі йому карні в’язні, і його ж запроторили на два тижні до ізолятора. Як тільки дружина приїздила на побачення – його кидали до карцеру. Перше побачення відбулося 29.09 1980. Загалом 1981 р. дружина 33 рази їздила на побачення з чоловіком та синами, возила передачі. Тільки деякі поїздки були успішними.

Тим часом 21.03 1980 син Володимир був виключений з механіко-математичного факультету КДУ (бо “радянській державі невигідно вчити ворога”) і за відмову йти до війська 09.01 1981 він теж був увיязнений на 3 р.

1981 в США вийшла книжка про родину Січків "A Family Torn Apart", вид-во КПЛ СКВУ, яку підготувала Ніна Строката-Караванська.

03.12 1982 син Василь С. був звинувачений у "виготовленні та збуті наркотичних речовин" і 04.01.1983 він засуджений ще на 3 р. ув’язнення. 26.05 1982, за 40 діб до закінчення терміну ув'язнення, С. теж пред'явлене нове звинувачення за ст. 187-І КК УРСР, а 19.07 судова колегiя в кримiнальних справах Ворошиловградського обласного суду винесла вирок: 3 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму. 31.10 С.привезений у Херсон, до табору ЮЗ-17/90, де умови утримання були особливо тяжкі. Звільнений 26.05 1985. За ним було встановлено адміністративний нагляд на 1 рік. Улаштували його на пилораму заводу залiзобетонних виробiв у Долинi.

11.03 1988 за підписом 19 членів УГГ, в т.ч. П. і В. Січків, було оприлюднено Звернення Української Гельсінкської Групи до української та світової громадськості про відновлення її діяльності. 26.04, у день другої річниці чорнобильської катастрофи, члени Українського Християнсько-Демократичного Фронту керованого Василем Січком, уперше піднесли на мітингу у Львові синьо-жовтий прапор. Офіційна дата заснування УХДФ – 1.11 1988,  Установчий зיїзд – 13.01 1989 (з квітня 1990 – Українська Християнсько-Демократична партія, УХДП). Василя обрано Головою, С. – членом Головної Ради, він же голова Івано-Франківської ОО.

4.04 1989 С. виступив на вечорі 40-ліття Володимира Івасюка в Будинку вчителя в Києві, у 10-у річницю його загибелі УХДП організувала панахиду на Личаківському цвинтарі.

4.06 УХДФ організувала екологічний мітинг у Калуші, де виступили обидва Січки. 7.06 С. був за це заарештований на 10 діб. Кілька таких мітингів Січки організували в Долині, за що мали по 15 діб арешту, 18 і 29. 09 С. був побитий міліцією, мав стус мозку.

1994, 1998 і 2002 рр. С. висувався кандидатом у народні депутати України, одначе голоси підтасовували. 09.09 1996 померла вірна подруга і сподвижниця Стефанія Петраш, 17.11 1997 за нез’ясованих обставин трагічно загинув у США син Василь.

З 22.12 2002. С. виконував обов'язки Голови УХДП, а на УІІ зיїзді 8 – 9.03 2003 обраний її Головою. Партія, одначе, 2003 р. знята  Мінיюстом з реєстрації.

Жив у м. Долина. Влітку 2010 р. поїхав до дочки Оксани у м. Рига (Латвія), де 5 липня помер. Похований 7 липня у Львові на Личаківському цвинтарі.

Указом Президента від 8.11.2006 р. члени УГГ, в т. ч. Петро, Василь і Стефанія Петраш, нагороджені орденом «За мужність» І ступеня.

Бібліоґрафія (найважливіша):

Звернення П.Січка до ООН. // Шлях перемоги (США), 1979. – 16 вересня.
Хроника текущих событий. Амстердам: Фонд им. Герцена, 1979, вип. 16, вип. 51— С. 43, 167; 1980, вип. 53.— С. 69, 72-75; вип. 54.— С. 37, 149; вип. 55.— С. 5-6; вип. 56.— С. 69, 111; 1983, вип. 63. – С. 168.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд-Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980 – 1985 рр. – 1980: 1-4, 8-21, 8-22, 8-23, 10-20; 1981: 1, 2, 3, 5; 1982: 2-2, 6-12, 6-32. 7/8-4, 9-9, 10-22; 1984: 6-20; 1985: 5-16, 6-19, 10-17.
A Family Torn Apart. Comp. By Dr. Nina Strokata, Human Right Commission of Free Ukrainians, 1981.
Інформаційні бюлетені Української Інформаційні бюлетені УГГ. Вип. 1978 – 1980 рр. – Торонто–Балтимор: “Смолоскип”, 1981. – С. 110, 118─121,141─149,158.
Українська Гельсінкська Група. 1978 — 1982. Докум. і матеріяли. Упоряд. О.Зінкевич. Торонто — Балтимор: Смолоскип, 1983. – С. 633─705.
Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Новейший период. // Весть. Вильнюс ─ Москва (VIMO), 1992. – С. 30-33.
Російщення України. Вид. УККА, К., 1992. – С. 374─375.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. Підготували В.Кіпіані, В.Овсієнко. — К.: УРП, 1996.— С. 23-24.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. ХПГ. Упор. Є.Ю.Захаров, В.В. Овсієнко. Харків: Фоліо, 2001. – Т.1, с.150─153; т. 3, с. 90; т. 4, с. 10─12, 128─134, 138─139, 146─149.
Три повстання Січків: У двох томах. Т. 1. Спогади Стефанії Петраш-Січко. Документи / ХПГ; Ред.-упоряд. В.В.Овсієнко. Харків: Фоліо, 2003. ─ 256 с.; Т. 2: Спогади. Інтерв’ю. Листи. – 240 с.
Музей-архів українського самвидаву МБФ «Смолоскип».
Архів Харківської правозахисної групи: спогад П. Січка «Сталінські ТЕТА» http://archive.khpg.org/index.php?id=1121774680&w; Інтерв'ю П. Січка 7.07. 1998 http://archive.khpg.org/index.php?id=1121769743&w ; 4.02. 2000 http://archive.khpg.org/index.php?id=1121771097&w та Володимира Січка 17.12. 2002 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121768715&w.
Архів Ніни Строкатої-Караванської в Музеї шістдесятництва в Києві.
Володимир Каплун, Василь Овсієнко. Помер Петро Січко // Права людини, № 19 (563). – 2010. – 1-15 липня. – С. 11-12.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 712–717. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113938027
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 505–596; 2-е вид.: 2012 р., – С. 676–678.

Володимир Каплун, Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 6–7.03. 2004. Останнє прочитання 23.07.2016.

 

Бібліоґрафія (повніша):

Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Упоряд. О. Зінкевич. Укр. вид. “Смолоскип” ім. В. Симоненка. Торонто – Балтимор. 1978. С. Х.

КҐБ переслідує колишніх політв'язнів. // Газ. «Свобода» (США), № 270, 12.12. 1978.

Звернення Петра Січка до ООН. // Газ. «Шлях перемоги» (США), 16.09. 1979.

Чекісти судитимуть батька і сина Січків. // Газ. «Гомін України» (США), 19.09. 1979.

Хроника текущих событий. Амстердам: Фонд имени Герцена, 1979, вип. 16.

Хроника текущих событий. Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51— С. 43, 167.

Звернення Петра Січка до ООН. Часопис «Шлях перемоги» (США), І6.09. 1979.

«Дух України живе...» // Газ. «Народна воля» (США), № 45, 29.11. 1979.

Батько і син Січки - арештовані. // Газ. «Новий шлях» (США), № 48, 1.12. 1979.

Петра і Василя Січків засуджено на три роки ув'язнення. // Газ. «Свобода» (США), № 14, 18.01. 1980.

Sichkos get three years each. // Ukrainian weekly (США), № 16. 20.01. 1980.

Протест Стефанії Петраш-Січко Президії Верховної Ради СРСР. Часопис «Свобода» (США), 28.02. 1980. 

Плетиво інтриґ і провокацій КҐБ довкола справи Січків. // Газ. «Свобода» (США), № 47. 28.02. 1982.

Петра і Василя Січків засудили за вшанування пам'яті Володимира Івасюка. Василеві Січкові намагалися пришити шизофренію. // Газ. «Свобода» (США), 27.02. 1980.

Петра і Василя Січків засудили за вшанування пам'яті Володимира Івасюка. // Газ. «Америка» (США), ч. 34, 29.02. 1980.

Арест Петра и Васыля Сичко. // Газ. «Новый американец». 23-28 июня 1980.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Випуск 1-3, 1980. 1-4. Засуд членів Гельсінської групи Василя та Петра Січків.

The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission World Congress of Free Ukrainians. Toronto, Canada. 1980. P. 51-52 (Біографічні довідки В. і П. Січків).

Звернення Стефанії Петраш до Асамблеї ООН... // Інформаційний бюлетень № 2, березень 1980 року. Упорядкувала Надія Світлична. Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи. Нью-Йорк, 1981. С. 18─21. 

Вісник репресій в Україні. 1980, вип. 8. 8-21, 8-22. (Умови перебування П. та В.Січків у таборах).

ХТС. Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 53.— С. 69, 72-75; вип. 54.— С. 37, 149; вип. 55.— С. 5-6; вип. 56.— С. 69, 111.

A Family Torn Apart. Comp. By Dr. Nina Strokata, Human Right Commission of Free Ukrainians, 1981.

Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню гельсінкських угод. Комітет Гельсінкських ґарантій для України. Упоряд. О.Зінкевич. Укр. вид. “Смолоскип” ім. В. Симоненка. Торонто  — Балтимор, 1981. С. 110, 118─121,141─149,158.

Українські політв'язні в СРСР. Адресний покажчик. За станом на грудень 1981 року. Упорядкувала Марта Гарасовська. Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка. Торонто - Балтимор, 1981.  С. 129-130.

Sichko, Striltsiv receive new labor-camp sentences. // Svoboda, № 10. 7.03 1982.

Плетиво інтриг і провокацій КҐБ довкола справи Січків. // Українська думка. 3.06. 1982.

Вісник репресій в Україні. 1982, вип. 6, 6-12, 6-32 (Про нову справу Петра Січка, знімок родини з О.Мешко); вип. 7/8-4; вип. 9, 9-9 (Про новий арешт П.Січка); вип. 10, 10-22 (Про Василя Січка).

Репресії супроти Січків продовжуються в таборах. // Газ. «Свобода» (США). 28.07. 1982.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 168.

An Appeal by Stefania Petrash-Sichko in Defense of Her Imprisoned Husband. // Smoloskyp № 20-21, March 10, 1983.

Розпачливе звернення Стефанії Петраш-Січко на захист ув'язнених синів і чоловіка. 10.03. 1983. // Газ. «Америка» (США, Філядельфія), 9.06. 1983.

Звернення Стефанії Петраш-Січко на захист ув'язнених двох синів і чоловіка. 10.03. 1983. // Газ. «Свобода» (США), № 111,  15.06. 1983.

Родинна драма Січків. // Газ. «Шлях перемоги», ч. 27 (1525), 3.07. 1983.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1982, 6-12, 6-32, 7/8-4; 1984, 6-20.

Українська Гельсінкська Група. 1978 — 1982. Документи і матеріяли. Упорядкував і зредагував Осип Зінкевич. Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка. Торонто — Балтимор. 1983. С. 633─705.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1984, 6-20.

Сини йдуть слідами батька. // Газ. «Свобода» (США), ч. 27, лютий 1985. 

Повторно ув'язнили П.Рубана і П.Січка. // Газ. «Шлях перемоги» (США), 18.08. 1985.

Вісник репресій в Україні. 1985, вип. 5, 5-16 (Про закінчення терміну Петра Січка); вип. 7/8, 7/8-22 (Про закінчення терміну Василя Січка); вип. 10, 10-17 (Про родину Січків).

Алексеева Людмила. История инакомыслия в СССР. Новейший период. // Весть. Вильнюс ─ Москва (VIMO), 1992, с. 30-33.

Російщення України. Науково-популярний збірник. Видання Українського конґресового Комітету Америки, Ради оборони і допомоги Україні. К., 1992. С.  374─375 (Про справи Січків).

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 166, 169, 173-175.

Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. Підготували В.Кіпіані, В.Овсієнко. — К.: УРП, 1996.— С. 23-24.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 212.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Упорядники Є.Ю.Захаров, В.В. Овсієнко. Харків: Фоліо, 2001. Т.1, с.150─153; т. 3, с. 90; т. 4, с. 10─12, 128─134, 138─139, 146─149.

Три повстання Січків. Упорядн. В.Овсієнко. Вид. ХПГ, 2004

Архів Петра Січка (листи, документи, рукописи, фотознімки).

Музей-архів українського самвидаву МБФ «Смолоскип».

Архів Ніни Строкатої-Караванської в Музеї шістдесятництва в Києві.

Архів Харківської правозахисної групи, зокрема, аудіозаписи інтерв'ю Петра Січка 7.07 1998, 4.02 2000.

 

Склав В.Овсієнко 6 – 7.03. 2004. Харківська правозахисна група.

Рекомендувати цей матеріал