САРАНЧУК ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ

 532220.05.2005

автор: Вахтанґ Кіпіані.

(нар. 26.10 1926 р. в с. Конюхи Бережанського, нині Козівського р-ну Тернопільської обл., - п. 10.09.2008 р. в м.Миколаєві).

Активний учасник національно-визвольного руху.

Батько С. — колишній курінний писар Української Галицької Армії в поході на Київ, активний член “Просвіти”, кооперативного руху. Його неодноразово заарештовувала польська влада. Атмосфера в родині була патріотична, передплачували журнали “Дзвін”, “Діло”, “Сільський господар”, ”Народна справа” та ін.

Весною 1939, до приходу в Західну Україну так званих “перших совітів”, Петро встиг закінчити 7 класів польської школи. Шансів навчатися далі не було. 1942 німецькі окупанти відправили С., як і багатьох його односельчан, на примусову працю до Німеччини, але йому вдалося втекти під час завантаження в вагони. Вступив до підпільної молодіжної націоналістичної організації “Українське юнацтво”, яка діяла під крилом ОУН. 1943 р. організація послала С. на “Хліборобський вишкіл молоді” (ХВМ) у м. Бережани, де насправді юнаків і дівчат готували до партизанської боротьби проти нацистів і комуністів.

З половини серпня 1944 в с. Конюхи курінь “Романа” набирав добровольців в УПА. 17-літній С. вступив до загону, який у рейді на Карпати був розбитий  у третьому бою. С. повертається в рідне село, де його призначають кущовим провідником “Юнацтва”. Унаслідок т.зв. “ґенеральної облави”, масових арештів підпілля і депортації в березні - квітні 1945 співчуваючого йому населення підпільна сільська організація була розгромлена, після чого С. був призначений  станичним провідником Конюхівської станиці ОУН. Був залучений в інформаційну групу під відомством Служби безпеки (СБ).

19.01 1946 С. потрапив у засідку на хуторах Залісся біля с.Конюхи і в 20-х числах березня в спецкамері Тернопільської тюрми за звинуваченням у “зраді батьківщини” (хоча громадянства СРСР не приймав) був засуджений “трійкою” МДБ до 15 р. каторжних робіт з відбуванням у далеких таборах та поразкою в громадянських правах на 5 р. після звільнення, без зв’язку з рідними і близькими.

Після страшних тортур С. став інвалідом (т.зв. “некатеґорійним”) і в 28.04 1946 був етапований на Харківську пересилку, звідки 07.07 з цілим ешелоном  інвалідів і старих етапований у м. Чусовой Пермської обл. (“Понишлаг”).

У квітні 1949 С. з великим етапом перекидають в “Озерлаг” (м. Тайшет Іркутської обл.), на розпочате будівництво залізниці Тайшет - Братськ (БАМ), а звідтам 1950 переведений у “ГОРлаг” (м. Норильськ Красноярського краю), у 3-й каторжний табір.

С. був активним учасником Норильського повстання 1953, яке тривало  від 04.06 до 04.08. Багато людей загинуло. С. з двома хлопцями з карагандинського етапу під керівництвом скульптора і друкаря Петра Володимировича Миколайчука з Умані виготовляв шрифти для друкування листівок, які розвіювалися над Норильськом з повітряних зміїв.

Через активну участь у повстанні С. не був звільнений у 1954. У листопаді 1956 в м. Тайшет термін йому був скорочений до 12 р., бо він, мовляв, “потрапив у банду УПА неповнолітнім” (поразка в правах залишилася).

Повернувся додому в січні 1957, але був висланий з Західної України. Жив у м. Комунарськ Луганської обл., потім у м. Миколаєві. Працював компресорником, робітником бетонного заводу, художником-оформлювачем. Був під наглядом КДБ.

01.07. 1970 С. знову заарештований і 18.12 засуджений Миколаївським обласним судом за ст. 62 ч. 2 (“антирадянська агітація і пропаганда”) до 8 р. позбавлення волі у ВТК особливо суворого режиму. С. інкримінували усні висловлювання, зокрема, про русифікацію, але головним було зберігання брошури Кравчука з програмовими матеріалами  “IУ Великого збору ОУН). Покарання відбував у таборі особливого режиму ЖХ-385/10 (с. Сосновка Мордовської АРСР) разом із  В.РОМАНЮКОМ, Д.ШУМУКОМ, Е.КУЗНЄЦОВИМ та ін.

Брав участь у численних акціях протесту, «мікрував» (дрібно писав на конденсаторному або цигарковому папері) тексти заяв інших в’язнів і передавав інформацію на волю.  01.10 1978 переведений на суворий режим (ЖХ-385/19, сел. Лєсной). Пізніше М.ХЕЙФЕЦ у книзі “Українські силуети” захоплено писав про нього в нарисі “Святі старики України”, передав високу думку про нього В.СТУСА: “Петро Саранчук — наче камінчик, кругом гладенький, чистенький, але камінчик, міцний камінчик”.

01.06. 1978 С. привезли Миколаївську тюрму і 01.07 звільнили з викінченням терміну. Під адміннагляд узяли прямо з воріт. Співробітники Миколаївського УКДБ постійно викликали його, вимагаючи написати покаянного листа “до будь-якої ґазети на вибір”. Одночасно погрожували психіатричкою або “випадковою машиною”. Через два роки заступник начальника управління полковник Князєв відверто сказав: “Петре Степановичу, будеш сидіти в тюрмі!” — “За що?” — “Знайдеться за що!”

С. написав листи своїм колишнім соузникам М.ХЕЙФЕЦУ та Е.КУЗНЄЦОВУ з проханням надіслати виклик на постійне проживання. Але за законами Ізраїлю виклик можна дати тільки родичам.

01.09.80 С. був заарештований за інспірованим звинуваченням у “співучасті у крадіжці будматеріалів” — “побудував із незаконно купленного матеріалу 14,35 м огорожі”. 22.10 засуджений обласним судом за ст. 84 ч. 2 КК УРСР до 5,5 р. позбавлення волі з конфіскацією половини власноруч побудованої ним ще в 60-х роках голостінної хатини. Утримували С. у відомих найжорстокішим режимом кримінальних зонах у м. Ізяслав Хмельницької обл., відтак у сел. Лозівський Слов’яносербського р-ну Луганської обл., де 1983 майор КДБ Кузьмін запропонував С. покаятися. Він категорично відмовився. “Що ж, поїдете в Миколаїв”.

У зоні с. Ольшанське Миколаївської обл. С. працював у теслярському цеху. Два місяці його тримали в одиночці. За 10 днів до закінчення терміну, на початку 1986, уже в часи “перебудови”, С. був засуджений до 3 р. ув’язнення за “непокору, виявлену в невиконанні виробітку на 100%”. Два місяці везли етапом до ВТК сел. Лозівський. За рік до звільнення С. перевели з особливого на суворий режим  у м. Суходольськ. 

Звільнений 28.02.89. Реабілітований за політичними статтями. Після 28,5 років неволі, пройшовши 30 таборів і 14 тюрем, повернувся в м. Миколаїв. З моменту виникнення там патріотичних організацій (Товариство української мови, Українська Гельсінкська Спілка — УГС, Народний Рух України — НРУ, Українська Республіканська партія — УРП) був їх активним членом. Учасник багатьох масових акцій національно-демократичних сил. Сприяв становленню Української Православної Церкви Київського Патріархату.

70-річчя С. (25.10.96) у Миколаєві відзначалося публічно. Уперше ювілей учасника національно-визвольної боротьби був висвітлений місцевими ЗМІ.

26 листопада 2005 року нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Похований 12 вересня 2008 в рідному селі Конюхи.

Навесні 2016 р. у Миколаєві його іменем названо вулицю.

Бібліоґрафія:
I.
П.Саранчук. Село Конюхи: козацьке гніздо. Бережанська земля.— Нью-Йорк, 1992.
Інтерв’ю з П.Саранчуком 11.12. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1185857985&w

II.
Вісник репресій в Україні. – 1981: 1, 2, 3, 4; 1982: 7/8-39; 1985: 7/8-39.
Михайло Хейфец. Українські силюети. – Сучасність.— 1983.— С. 179-211 (рос. і укр. мовами); Також: Поле відчаю й надії. Альманах. – К.: 1994. – С. 296-311.
Михаил Хейфец. Избранное. В трех томах. Том 3. Украинские силуэты. Харьковская пра-возащитная группа. – Харьков: Фолио, 2000. – С. 124-135; Хейфец М. Р. Українські силуети / М. Р. Хейфец; вступ. стаття Б. Є. Захарова; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків: ТОВ «Видавництво права людини, 2015. – С. 151–165 та ін.
Вахтанг Кіпіані. Твердий і чистий // Південна правда щотижня, ч. 29. – 1992. – 25 липня; Те ж: Буклет. – УРП, 1996.
Вахтанг Кіпіані. Став там, де був потрібен // Самостійна Україна, № 30. – 1995.
Данило Шумук. Пережите і передумане. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1998.— С. 248-287.
Евгений Проворный. Кому какой билет выпал… // Новый горожанин. Николаевс-кий журнал, № 10-11. – 2000. – С. 28-29.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 654–657. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113995063 ; http://archive.khpg.org/index.php?id=1116602146&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 554–555; 2-е вид.: 2012 р., – С. 632–633.

Вахтанґ Кіпіані. Харківська правозахисна група. 20.05.2005. Виправив П. Саранчук 12.03. 2000. Останнє прочитання 22.07.2016.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

Помер Михайло Хейфец

Інтерв’ю

МОТ Олексій Петрович. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ГОРОХІВСЬКИЙ Л. Ф. НА ЗЛАМІ ЕПОХ: Хроніка громадянської та національної активізації на Тернопільщині (1988 - 1989 рр.) (Із принагідних записів у моєму щоденнику про перші кроки становлення Української Гельсинської спілки на Тернопільщині). ГОРОХІВСЬКИЙ Левко Федорович

Спогади

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ВИДАННЯ: МИХАИЛ ХЕЙФЕЦ. ИЗБАННОЕ. В ТРЕХ ТОМАХ.. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ХЕЙФЕЦ МИХАЙЛО РУВИМОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В., Кіпіані В.Т.

Дослідження

ГОРОХІВСЬКИЙ Л.Ф. ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНКСЬКОЇ СПІЛКИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ.... ГОРОХІВСЬКИЙ Л.Ф.

Інтерв’ю

РЕБРИК БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ХЕЙФЕЦ МИХАЙЛО РУВИМОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГОРОХІВСЬКИЙ ЛЕВКО ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

САРАНЧУК ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ХЕЙФЕЦ МИХАЙЛО РУВИМОВИЧ. Паповян Олександр, Захаров Євген

Опитування

Горохівський Левко

Дослідження

Список литературы по истории диссидентского движения в Украине (50-е-80-е годы)

Персоналії / Український національний рух

ГУБКА ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко Василь

Персоналії / Український національний рух

САРАНЧУК ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ (Зняти. Див. 20.05.2005). В.Овсієнко за матеріалами В.Кіпіані

MENU