Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ХОЛОДНИЙ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ

20.05.2005 | Овсієнко Василь

ХОЛОДНИЙ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ (нар. 31.07.1939 на Ягідному хуторі, с. Краснопілля Коропського р-ну Чернігівської обл.; за документами – 30.07.1939 р., с. Карильське того ж р-ну – помер у середині лютого 2006 р. у м. Остер Чернігівської обл.).

Поет-шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач.

З селянської родини. Батько, Костянтин Іванович, 1918 р. н., після війни з Японією 1945 р. не захотів повертатися в колгоспне кріпацтво, залишився в Сибіру біля розкуркулених висланих родичів, де трагічно загинув 1964 р.. Мати, Ганна Михайлівна Чуча (1916–16.02.1984), тяжко працювала в колгоспі.

1946 р. Микола пішов у початкову школу на хуторі Стягайлівка, 1953 закінчив Карильську семирічку. Микола так ненавидів Сталіна, що ще десятирічним, у 1949 р., написав і кинув у шкільному коридорі листівку: «Сьогодні помер Сталін. Усі люди моляться Богу».
1950 р. послав свої вірші Павлові Тичині, той кілька років передплачував йому газету «Літературна Україна».

1955 р. Х. виключають з Краснопільської середньої школи за спробу завести вуса. 1.09 газета «Радянська Коропщина» публікує під псевдонімом «М.Петренко» його вірш «Бригадир-нероба». Мусив тікати з села в Миргород, працював там робітником стадіону. Х. дописує до газет, учасник наради робсількорів 1957 р., записує фольклор та надсилає його в Інститут фольклору.

1961 р. Х. закінчив Ромоданівську школу робітничої молоді, вступив на філологічний факультет Київського університету. Познайомився з Іваном ДЗЮБОЮ. З 1962 р. бере участь у роботі Клубу творчої молоді «Сучасник», виступає на літературних вечорах у Спілці письменників, у школах, вузах, заводських будинках культури, у парках, брав участь у поході зі смолоскипами до пам'ятника Іванові Франку. Вірші Х. розповсюджуються в самвидаві. Їм притаманна іронія, алегоричність, потужний патріотичний пафос. Його рядки стають „крилатими”.

У грудні 1962 р. перша збірка Х. «Червоний сон», що мала позитивну рецензію І.ДЗЮБИ, знята з плану Держлітвидаву. У грудні 1963 мав перший творчий звіт у будинку СПУ. 1964 р. виступив на Дні філолога в університеті з віршем про «300-ліття возз'єднання України з Росією», у зв'язку з чим декан П.М.Федченко запропонував Х. перейти на вечірній відділ, погрожував виключенням.

У квітні 1965 р. Х. виступив на студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі», де позитивно згадував С.Петлюру, У.Самчука. У серпні їздив у карпатське село Шешори на відкриття пам'ятника Т.Шевченку, де з В.ЧОРНОВОЛОМ, Зіновією Франко та іншими влаштував мітинг у зв'язку з забороною відкриття пам'ятника. У вересні 1965 всупереч волі парткому університету Літературна студія ім. Василя Чумака («СіЧ») обрала Х. головою. 5.12.1965 р. Х. критично виступив на обговоренні роману проф. Арсена Іщука «Вербівчани». Наступного дня його виключили з комсомолу і з 5-го курсу. Ночує у знайомих киян, бере участь у багатьох літературних вечорах, читає свої різкі, бунтівні, революційно-романтичні вірші, які користуються великою популярністю. Його вірші публікуються в антології української поезії в Празі.

18–19.04.1966 Х. разом з Ліною КОСТЕНКО та Іваном ДРАЧЕМ протестував перед Львівським обласним судом, де судили Михайла ОСАДЧОГО, Мирославу ЗВАРИЧЕВСЬКУ, Богдана і Михайла ГОРИНІВ. У травні в самвидаві поширюється його 90-сторінковий лист до П.Шелеста, де йдеться про порушення Загальної Декларації прав людини ООН.

За читання віршів «Монолог Франка» та «Собаки» біля пам'ятника І.Франку в день 50-річчя його смерті 29.05.1966 Х. разом з Олесем СЕРГІЄНКОМ, Віктором Ковальчуком та Валерієм Набоком (Набок) був заарештований на 15 діб. У Лук'янівській в'язниці вони оголосили голодівку, їх годували примусово, зі знущанням. Після звільнення Х. видворений з Києва. У червні – жовтні сторожував у радгоспному саду в с. Ново-Олександрівка на Яготинщині, де перекладав з російської на українську рукопис Олени АПАНОВИЧ «Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст.».

9.03.1967 Х. звільнений з посади інструктора-методиста Добровеличківського будинку культури Кіровоградської обл. за прилюдне читання віршів, за появу віршів у нью-йоркській антології української поезії «Шістдесят українських поетів шістдесятих років» (упорядник Б.Кравців).

За сприянням кандидата філологічних наук Івана Варченка Х. перевівся в Одеський університет і 1968 р. одержав його диплом. У липні звільнений з Самгородської школи на Сквирщині – за появу віршів у журналі «Дукля» (Словаччина). Тоді ж на квартирі Віктора НЕКРАСОВА познайомився з А.Д.САХАРОВИМ і Володимиром Буковським.

З тематичного плану видавництва «Радянський письменник» 1968 р. знімають збірку Х. «Електростанція життя». У листопаді його вірші публікує газета «Свобода» (США), у грудні – ж. «Сучасність» № 12 та альманах «Північне сяйво» (упорядник Яр Славутич, Едмонтон, Канада). Х. викидають з черги житлового кооперативу «Слово» Спілки письменників, звільняють з роботи в Козинецькій школі.
У 1970 р. Х. пише дисертацію з психолінгвістики «Народ крізь призму його мови» (конфіскована під час обшуку в М.ОСАДЧОГО в січні 1972 р.). Вірші Х. публікує позацензурний самвидавний журнал «Український вісник» В.ЧОРНОВОЛА, називаючи його найпопулярнішим в Україні поетом. Х. входить до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня», складає статут Незалежної спілки письменників. Звільнений з роботи з Микулицької школи на Бородянщині.

У грудні 1971 р. Х. поширює лист до пленуму Спілки письменників України з питань роботи з творчою молоддю. У зв'язку з арештами шістдесятників 14.01.1972 р. звертається до лідера Китаю Мао Цзедуна з проханням надати політичний притулок.

20.02.1972 р. Х. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. 1, головне звинувачення – за збірку віршів "Крик з могили"). Слідчий Л. Берестовський шантажував Х. психіатричною експертизою. 7.07.1972 р. газета «Літературна Україна» опублікувала листа Х. під назвою «На терези совісті». Автор відрікається від своїх «політично хибних віршів» та осіб, які штовхали його в «антирадянську трясовину». Звільнений зі слідчого ізолятора КГБ УРСР 6.07.1972 на підставі постанови управління КГБ Київської обл. від 5.07.1972 про припинення кримінальної справи.

Викликаний як свідок у справах З.АНТОНЮКА (1972) та І.СВІТЛИЧНОГО (1973), Х. намагався їх захищати.

У серпні 1972 р. Х. пише авангардистський маніфест «В одному вагоні, але не в одному ешелоні», намагається створити літературну асоціацію «ЧУМА» («Чуєте? Ми – авангардисти!»).

Після звільнення Х. працював учителем у Вінниці, де 1974 р. створив з місцевими літераторами «Студію Устима Кармалюка» («СУКА»), яка була розгромлена на районній ідеологічній нараді. Зазнавав у Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень з роботи.

З липня 1976 р. Х. жив у м. Остер Чернігівської обл. У листопаді звільнений з посади заввідділом краєзнавчого музею. Працював у школах, звідки його неодноразово звільняли.

1979 р. українська друкарня Ватикану видала книжку «Про душу в пісні та про пісню в душі», вона відзначена почесною премією, 1981 р. перевидана в Канаді та США.

У квітні 1982 р. Х. звинуватили у знищенні статуетки Леніна, портрета Брежнєва та рушника «300 років України з Росією» і на 10 діб запроторили у чернігівську обласну психлікарню. Робота в школі супроводжується численними доносами, викликами в КГБ, заборонами і звинуваченнями в націоналізмі.

16.02.1984 р. у с. Карильському трагічно загинула мати Х. За поїздку на похорон директор школи записує йому прогул. 17.04. Х. звертається до Президента США Рональда Рейґана з проханням про еміґрацію. Районний кагебіст виносить попередження, Козелецький райнарсуд – ухвалу про заборону виїзду Х. за межі м. Остер, він знову звільнений з роботи. 26.04.1986 р. у зв'язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС м. Остер опиняється в зоні радіоактивного забруднення, але Х. виїхати звідти не може.

1987 р. Х. ініціює будівництво церкви в рідному селі. 1989 р. створює в Острі осередок Народного руху України, піднімає над міськрадою жовто-блакитний прапор. Створює в Козельці районне літоб'єднання імені репресованого письменника Василя Нефеліна. 1990 вступає до Міжнародної асоціації україністів.

У червні 1991 р. Х. реабілітований за справою 1972 р. Намагання відновитися на роботі в школі та повернутися в Київ марні. Х. бере участь у численних літературних вечорах у різних місцях, у пресі публікуються його вірші. 1992 р. СБУ повертає Х. вилучені 1972 р. рукописи. 1992 р. проводить у Спілці письменників творчий вечір з назвою «Я помер 1972 року». У лютому 1993 р. ректор КДУ скасовує наказ 1965 р. про виключення Х.

У березні 1993 р. виходить перша в Україні збірка віршів Х. «Дорога до матері», 23.03 його прийнято в Спілку письменників України, збірку висунуто на здобуття премії ім. Т.Шевченка. У січні 1997 р. Х. присуджено премію та звання академіка творчої асоціації „Бу-Ба-Бу”, 1998 р. – премію ім. В.Сосюри (Луганськ).

1998 р. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України створює архівний фонд Х. за № 1348.

11.02.1999 Київський міський суд скасовує постанову Ленінського районного суду м. Києва від 29.05.1966 р. про запроторення Х. до Лук'янівської в'язниці.

Х. написав спогади про А.ГОРСЬКУ, В.НЕКРАСОВА, В.СТУСА, книжки про М.ОСАДЧОГО, Й.СЛІПОГО та ін. Автор низки передмов. Лауреат літературно-мистецьких премій ім. В.Нефеліна. В.Сосюри, «Благовіст», Почесної премії Ватикану. Чотири рази його творчість висували на здобуття Шевченківської премії. Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (ВУТПВіР) з лютого 2002 р., Національної Спілки письменників України з 23.03.1993, голова Козелецької районної організації Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г.Ващенка.

2005 р. нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. Учасник «Помаранчевої революції».

Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома у середині лютого 2006 р. Похований 15.03.2006. у м. Остер Чернігівської обл.

Бібліоґрафія:
І.
Крик з могили. Захалявні вірші з України. Передмова Юрія Бойка (Блохина). Балтимор – Париж – Торонто, 1969. – 53 с.
Сутеніє в душі. – Париж: Смолоскип, 1969. – 16 с.
(Анонімно). Куди і навіщо біжить вода? // Широке море України: Документи самвидаву з України. Париж – Балтимор: Смолоскип, 1972 р. – С. 311 – 344.
Окопы Виктора Некрасова // В. Некрасов. В самых адских котлах побывал. – М.: Молодая гвардия, 1991. – С. 403-413.
Українська мова як фактор національної самосвідомості // Слово, № 11 (33), 1991. – Червень. – С. 2–3.
„Пустіть мене – прозаїки, поети, патріоти...” (Про В.Стуса) // Березіль, № 8, 1991. – С. 141-160.
Я помер 1972 року // Молода гвардія. – 1991. – 23, 26, 27 квітня.
«… у прагненні до сонця трава перемагає асфальт» // Вісті з України. – 1993. – 11–17 березня. (Інтерв’ю).
Дорога до матері. – К.: Український письменник, 1993. – 206 с.
Усмішка Джоконди. – К.: Український письменник, 1995. – 271 с.
Черга у вожді: хто крайній? // Київ. – 1995. – № 4–5. – С. 138 – 146.
Голгофа Михайла Осадчого (Штрихи до портрета). – К.: Український письменник – Вир, 1996. – 128 с.
Каменюк і Петрарка (Долі „внутрішньої еміграції”). – К.: Вир, 1997. – 186 с.
Лицемірство, або Кому й за що присуджується Шевченківська премія // Артанія (альманах), 1998. – Кн. 4. – С. 58-60.
Інтерв’ю з М.Холодним 6.10.1999; запис творчого вечора з нагоди його 60-річчя 13.09.1999 в НСПУ. http://archive.khpg.org/index.php?id=1194972946&w ; Останнє інтерв'ю Миколи Холодного [Записав В.Овсієнко 31.9 та 6.10. 1999] – ж. Київ, № 4-5, с. 134-158; № 6, с. 116-129; 7-8, с. 130-148. – 2010 р.
Махно. Симфонія // ж. Кур'єр Кривбасу (Кривий Ріг). – 1999, № 115. – С. 143–159.
Нинішній владі в Україні моя літературна діяльність не потрібна // День. – 1999. – 7 вересня.
Я ще й досі перебуваю на Батьківщині в статусі внутрішнього емігранта // Молода Галичина. – 1999. – 7 вересня.
Чорновіл. Поема-реквієм. – Дрогобич: Коло, 2001. – 34 с.
Великдень за колючим дротом. (Документальна повість про Йосифа Сліпого). – Львів: Кобзар, 2002. – 282 с.
Пам'яті 29-ти. Поема-хроніка. Передмова проф. Михайла Шалати. – Дрогобич: Коло, 2003. – 44 с.
Крути. – Львів: Приватне видавництво Василя Чабана, 2003. – 14 с.
Загорілася шапка / Літературна Україна, № 12 (5048), 2004. – 25 березня. – С. 8.
Страшний суд: Поема-прокляття. – Львів: Приватне видавництво Василя Чабана, 2005. – 18 с.
Сто перший кілометр (з неопублікованого). – Дрогобич: Коло, 2004. – 215 с., іл.
Повернення: Збірка поезій [Упорядкування, передмова: Павло Вольвач ]. – К.: Факт, 2008. – 212 с.
ІІ.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 90, 105, 353-354.
Славко Смальцюга. Навколо поета Миколи Холодного // Український вісник (самвидав), Випуск ІІІ. Жовтень 1970; Те ж: Визвольний шлях. – 1971, Жовтень. – С. 145–155; Те ж: Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український вісник», 1970-72). Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 330-347; див. також с. 18, 43, 264, 545-347, 412, 426-427, 496, 554, 601, 608, 775, 885-887.
Дзюба Іван. Забуті – поруч // Літературна Україна. – 1991. – 13 травня.
«Дело № 58095, фп.». // Молодь України, 1994. – 11, 13, 14, 18, 20, 21, 25, 27, 28 жовтня, 1 листопада.
В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. Львів: Просвіта, 1994-99.– Т. 6, кн. 1: 15, 16, 151, 154, 379; кн. 2: 28, 37, 62, 97, 128, 213.
Микола Костянтинович Холодний. Бібліографічний покажчик. – Чернігів: Обласна наукова бібліотека ім. В.Короленка, 1999. – 36 с.
В.Овсієнко. “Вкраїнську оббрехав Голготу…” // Київ. – 1995. – № 11–12. – С. 8 – 9.
Дзюба Іван. Шістдесятництво як явище, його суспільно-естетична природа, витоки й наслідки // Слово і час. – 1997. – 8. – С. 40–55.
Вольвач П. З когорти шістдесятників: Есе про творчий шлях М. Холодного, висунутого на Шевченківську премію // Кримська світлиця. – 2000. – 3 березня.
Юлія Шкляр. Поетична творчість Миколи Холодного (Монографія). Дрогобич: Коло, 2004. – 66 с.
Станіслав Зінчук. Лжесвідок / Літературна Україна, № 3 (5039), 2004. – 22 січня.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – С. 779-804): http://khpg.org/archive/index.php?id=1116579646
Недописаний портрет. З приводу інтерв`ю В. Овсієнка з М. Холодним. Розпитував Іван Малюта // Українська культура, № 10 (985). – 2008. – С. 34-35.
Микола Бурсов. Згадуючи Миколу Холодного / День. – 2009. – 28 серпня.
Каменюк М. Другий «Крик з могили» Миколи Холодного, почутий і записаний Михайлом Каменюком у Вінниці. – Вінниця: ТОВ «Консоль», 2010. – 368 с.
Юрій Мушкетик. Лишається поет // Київ, 4-5. – С 132-133. – 2010.
Дроздовський Дмитро: Микола Холодний: «Скомпрометувати самвидав літературної опозиції КДБ не зумів» http://litakcent.com/2009/07/24/mykola-holodnyj-skomprometuvaty-samvydav-literaturnoji-opozyciji-kdb-ne-zumiv-ostannje-pryzhyttjeve-intervju/ ; Одеська хвиля-4: Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упор. П.Отченашенко, О.Різників, Д. Шупта. – Одеса: Друк, 2009. – С. 140–147.
Іван Малюта. Контужений страхом // Українська літературна газета, ч. 8 (14), 9 (15). – 2010. – 16 квітня; 23 квітня; Одеська хвиля-4: Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упор. П.Отченашенко, О.Різників, Д. Шупта. – Одеса: Друк, 2009. – С. 108–139.
Каменюк М. Другий «Крик з могили» Миколи Холодного, почутий і записаний Михайлом Каменюком у Вінниці. – Вінниця: ТОВ «Консоль», 2010. – 368 с.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 600–600; 2-е вид.: 2012 р., – С. 700–700.
Малюта Іван. Агов! – К.: Вид-во ім.. О.Теліги, 2012. – 304 с.; іл.. – С. 154-201.

Василь Овсієнко/ Харківська правозахисна група. Виправлено за волею М.Холодного 2.06.2006. Останнє прочитання 25.07.2016.

Рекомендувати цей матеріал