Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЧОРНОВІЛ ВЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ

20.04.2005 | Борис Захаров

ЧОРНОВІЛ ВЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ (нар. 24.12.1937, за документами – 1.01.1938, с. Єрки Звенигородського р-ну Черкаської обл. – загинув в автокатастрофі 25.03.1999 на шосе Бориспіль – Київ)

Шістдесятник, видатний діяч правозахисного і національно-визвольного руху 60–90-х років, член Української Громадської Групи сприяння виконанню гельсінкських угод (УГГ), лідер Народного Руху України, політичний діяч.

Ч. народився в родині сільських учителів. У 1955 закінчив Вільхівецьку середню школу з золотою медаллю і вступив до Київського університету на факультет журналістики. Закінчив його з відзнакою в 1960. Ще в університеті Ч. мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні в 1958. Три роки Ч. працював редактором молодіжних передач на Львівській студії телебачення. У травні 1963 переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Склав кандидатські екза-мени, пройшов по конкурсу в аспірантуру Київського педінституту, але не був допущений до навчання з політичних мотивів. Деякий час Ч. працював на будівництві Київської ГЕС, потім завідував відділом у ґазеті “Молода гвардія”. Розповсюджував літературу самвидаву. Разом з І.СВІТЛИЧНИМ, І.ДЗЮБОЮ, Є.СВЕРСТЮКОМ, А.ГОРСЬКОЮ та ін. з 1963 був активним учасником руху шістдесятників, співавтором і розповсюджувачем самвидаву, організатором і учасником багатьох акцій 

.Ч. брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ)

.4.09.1965 Ч. виступив у кінотеатрі “Україна” з протестом на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” проти арештів української інтеліґенції. Його звільняють з роботи, розпочинаються обшуки, допити.

У квітні 1966 на закритому політичному процесі у Львові відмовився давати покази проти М. і Б. ГОРИНІВ і назвав злочинцями прокурора та суддів, за що його звільнили з редакції республіканської ґазети “Друг читача”.Ч. зібрав інформацію про порушення прав людини і радянського законодавства судо-вими та слідчими органами і в травні 1966 розповсюдив документальну машинописну книгу “Правосуддя чи рецидиви терору?”, за що влітку того ж року був засуджений до трьох місяців виправних робіт. У 1967, вже у Львові, Ч. уклав документальну збірку “Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”)” – матеріали про репресованих у 1965 р. шістдесятників. Книжки вийшли за кордоном. Ч. присуджують міжнародну журналістську премію (Великобританія).

3.08.1967 Ч. заарештовують за звинуваченням у “поширенні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад”, за ст. 187-1, ч. 1 КК УРСР. 15.11.1967 він засуджений Львівським обласним судом на 3 р. ув’язнення в таборах суворого режиму (у зв’язку з амністією термін скорочений наполовину). Протестуючи про-ти вилучення написаних у таборі статей, улітку 1968 провів 48-денну голодівку.

Звільнений у лютому 1969. У тому ж році у відповідь на наклепницькі нападки на І.ДЗЮБУ написав книгу “Як і що обстоює Богдан Стенчук (66 запитань і зауваг “інтерна-ціоналістові”), де викриває недостойні методи ідеологічної роботи КПРС і її бойового авангарду – КГБ.

У 1970 Ч. розпочинає видавати машинописний журнал “Український вісник”, який став найважливішим періодичним виданням українського самвидаву. До арешту Ч. вийш-ло 5 номерів. Підготовлений ним 6-й номер видали у Львові Михайло Косів, Ярослав Кен-дзьор і Атена Пашко. УВ містив не тільки інформацію про факти порушень прав людини, але й найважливіші документи самвидаву, аналітичні статті й художні твори.

Улітку 1971 Ч. звернувся до Комісії з Прав людини ООН з приводу загрози арештів української інтеліґенції, що нависла. У вересні 1971 виступив із листом “До ЦК КП Украї-ни” на захист В.МОРОЗА, у грудні за його ініціативою створено “Громадський комітет захисту Ніни Строкатої”.

Заарештований під час другої хвилі репресій в Україні 12 січня 1972. Дізнавшись із повідомлень ґазет про свою нібито причетність до “справи Добоша”, відмовився брати участь у розслідуванні (воно тривало 14 місяців). Оскільки слідство не могло довести, що Ч. був редактором УВ, його шантажували арештом дружини Атени Пашко та загрозою арешту сестри Валентини. На знак протесту Ч. 8 діб тримав суху голодівку. 12.04.1973 Львівський обласний суд засудив Ч. до 6 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 3 р. за-слання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР (“антирадянська агітація і пропаганда”).

Відбував термін у мордовських таборах ЖХ-385/17-а (сел. Озерне) і 3 (сел. Барашево). Ч. – організатор і учасник численних акцій протесту, голодівок, виснажливої боротьби за статус політв’язня. Понад половину терміну Ч. провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). “Зеківський ґенерал” – так прозвали його кати, так на-звав нарис про Ч. письменник М.ХЕЙФЕЦ. Разом з Борисом Пенсоном Ч. написав книжку “Хроніка таборових буднів”, яка була опублікована в 1976 в журналі “Сучасність”.

На початку 1978 Ч. відправлений етапом на заслання в сел. Чаппанда (Якутія). Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах. У 1978 прийнятий до між-народного ПЕН-клубу. 22.05.1979 Ч. став членом УГГ. У квітні 1980 Ч. заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням у “спробі зґвалтування”, ст. 117 КК РРФСР. Тримав 120-деннну голодівку протесту. В останньому слові на суді Ч. звинуватив КГБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі у змові. Був засуджений до 5 р. позбавлення волі. Достроково звільнений у 1983 за протестами прокурора Якутії. До початку “перебудови” працював кочегаром у м. Покровську (Якутія).

У травні 1985 Ч. повернувся в Україну. Працював кочегаром у Львові. Восени 1987 разом з М.ГОРИНЕМ дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за їх видворення з СРСР. Ч. і М.ГОРИНЬ звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Улітку 1987 Ч. відновив видання УВ, який став органом УГГ. Ч. ініціював відновлення діяльності цієї правозахисної громадської організації на ширшій платформі, як передпартії, оскільки партію створювати було ще не-безпечно. 11.03.1988 разом з М.ГОРИНЕМ і З.КРАСІВСЬКИМ підписав “Звернення до української та світової громадськости” про відновлення діяльності УГГ. Разом з Б. і М. ГОРИНЯМИ виробив “Декларацію принципів Української Гельсінкської Спілки” і 7.07.1988 оприлюднив її на 50-тисячному мітинзі у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу, яка поставила перед собою завдання ненасильницьким, еволюційним шляхом, розширюючи демократичні свободи, домогтися незалежності. Вона декларувала ідеї відновлення української державності, встановлення українського громадянства, надання українській мові статусу державної, пред-ставництво України на міжнародній арені, республіканський госпрозрахунок, плюралізм в економіці, політиці й релігії, свободу сумління, необхідність мати національну армію, права громадян на політичні об’єднання. Головна ідея Декларації: “Без свободи нації дійсне забез-печення свободи особи неможливе”.

Ч. – один із трьох робочих секретарів, потім член Виконкому УГС, керівник її інформаційної служби. Брав участь у нарадах представників національно-визвольних рухів народів СРСР. У 1988 обраний співголовою Львівського обласного “Меморіалу”, на Установчих зборах Народного Руху України (НРУ) 8-10.09.1989 обраний членом його Ве-ликої Ради.

У березні 1990 Ч. обраний депутатом Верховної Ради України і головою Львівської обласної ради. Восени 1991 був кандидатом на Президента України (23,27% голосів, друге місце). У березні 1992 обраний співголовою НРУ, а в грудні того ж року головою. У 1994 і 1998 знову обраний народним депутатом України. Ч. лідер депутатської фракції НРУ, член Парламентської асамблеї Ради Європи, шеф-редактор газети "Час-Тайм", лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1996 в галузі публіцистики (в тому числі за книги, раніше інкримі-новані як антирадянські). У зв’язку з 60-річям нагороджений орденом Ярослава Мудрого.

Одружений, двоє синів (Андрій і Тарас) і чотири онуки.

25.03.1999 Ч. загинув в автомобільній катастрофі поблизу м. Бориспіль.

21.08.2000 р. посмертно іменований Героєм України.

Бібліоґрафія:

I.

В.Чорновіл. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991.— 344 с. (Перевидання: Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців”). Збірник матеріялів. Уклав Вячеслав Чорновіл. Четверте доповнене і виправлене видання. – Перша українська друкарня у Франції, 1968).

Вячеслав Чорновіл, Борис Пенсон. Хроніка таборових буднів. Михаил Хейфец. Вячеслав Чорновол – зэковский генерал. – К.: Такі справи, 1991.—160 с.

Політика та правда життя. Ч. 1. Призначено дійти (1990-1994). Ч. 2. Якщо не я, то хто ж? (1994-1998). К.: 1998. Ч .3. Я б обрав життя, яке прожив... (1998-1999). К.: 1999.

Пульс української незалежності: Колонка редактора / Вступ. Стаття та післямова Леся Танюка. – К.: Либідь, 2000, – 624 с.

Твори: У 10-и т. – Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. В.Яременка, М. Коцюбинської. – К.: Смолоскип, 2002, – 640 с.: іл.; Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003, – 906 с.: іл.; Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006, – 976 с.: іл.; Т. 4. – Кн. 1. Листи / Упоряд. М.Коцюбинська, В.Чорновіл. Передм. М.Коцюбинська. – К.: Смолоскип, 2005, – 990 с.: іл.; Т. 4. – Кн. 2. Ли-сти / Упоряд. М.Коцюбинська, В.Чорновіл. Передм. М.Коцюбинська. – К.: Смолоскип, 2005, – 1068 с.: іл.; Т. 5. Публіцистика, документи, матеріали «Справи № 196» (1970 – 1984 / Упоряд. Валентина Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2007. – 912 с.; Т. 6. Документи та матеріали (Листопад 1985 – квітень 1990) / Упоряд. Валентина Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2009. – 1052 с.: іл.; Т. 7. Статті, виступи, інтерв΄ю (березень 1990 – грудень 1992) / Упоряд. Вален-тина Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2011. – 1080 с.: іл.; Т. 8. Статті, виступи, інтерв΄ю (березень 1993 – грудень 1995) / Упоряд. Валентина Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2012. – 1088 с.: іл.; Т. 9. Статті, виступи, інтерв΄ю (січень 1996 – грудень 1997) / Упоряд. Валентина Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2014. – 1008 с.: іл.; Т. 10. Статті, виступи, інтерв΄ю (січень 1998 – березень 1999) / Упоряд. Валентина Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2015. – 680 с.: іл.;

II.

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 2-18, 4-11, 5-1, 5-25, 6-2, 7-3, 8-17, 9-21, 10-19, 12-18; 1981: 1, 2, 3, 5, 8; 1982: 1-42, 1-48, 1-49, 1-51, 1-52. 2-15. 3-42, 4-10, 4-38, 6-48. 649, 6-50, 6-51, 6-52. 10-12. 10-23; 1984: 3-14, 6-31, 6-32, 6-33, 6-34, 10-22; 1985: 4-18, 10-25, 12-6.

The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada: 1980.— С. 17-18.

Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. – Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983. – С. 783-938.

Михайло Хейфец. Вячеслав Чорновіл – зеківський генерал // Українські силюети. Нью-Йорк: Сучасність, 1983. (Michail Heifetz. Ukrainian Silhouettes. Sucasnist); те ж: Поле відчаю й надії. Альманах. – К., 1994.– С. 225-273; М.Хейфец. Избранное. В трех томах. ХПГ. – Харьков: Фолио, 2000, – т. 3, с. 71 – 106; Хейфец М. Р. Українські силуети / М. Р. Хейфец; вступ стаття Б. Є. Захарова; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків: ТОВ «Видавництво права людини, 2015. – С. 89–130.

І.Лисяк-Рудницький. Історичні есе. Т. 2.— К.: ОСНОВИ, 1994.— С. 27, 83, 257, 259, 391, 392, 487.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь, 1995. С. 61-63, 104-107, 170-172.

Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. – К.: УРП, 1996. – С. 26.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Вид-во ім. О.Теліги.— 1998.— С. 17, 61, 121, 146, 153, 154, 157, 162, 167, 170, 176, 178, 179, 181-190, 206, 220, 225, 262-263, 267-269, 273, 286, 288, 289.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Укладачі Є.Ю. Захаров та В.В. Овсієнко; Харків: Фоліо, 2001. – За покажчиками.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 806–810. http://archive.khpg.org/index.php?id=1114001418  

Василь Деревінський. Вячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика: Монографія. – Тернопіль: Джура, 2011. – 224 с.  

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 706–710; 2-е вид.: 2012 р., – С. 794–798.

Борис Захаров. Харківська правозахисна група. 20.01.1999 р. в російськомовний текст власноручні виправлення вніс В. Чорновіл. Доповнення В. Овсієнка. Останнє прочитання 25.07.2016.
 

Рекомендувати цей матеріал