Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

СНЄГІРЬОВ ГЕЛІЙ (ЄВГЕН) ІВАНОВИЧ

20.04.2005 | І.Рапп, Ф.Снєгірьов.

СНЄҐІРЬОВ ГЕЛІЙ (ЄВГЕН) ІВАНОВИЧ (нар. 14.10.1927 в Харкові — п. 28.12.1978 в Києві)

Письменник, кінорежисер.

С. народився в родині українського письменника і драматурга Івана Тимофійовича Снєґірьова. Закінчив Харківський театральний інститут, працював у Харківському академічному драматичному театрі, викладав.

Друкуватися почав з 1954, видав декілька збірок оповідань і повістей.

1956-57 С. завідував відділом публіцистики й художньої літератури в газеті “Літературна Україна”. Працював редактором і режисером (згодом упродовж 7 років головним редактором, був членом партбюро) Української студії хронікально-документальних фільмів.
1966 С. зняв документальний фільм про траурний мітинґ у Бабиному Яру — в день 25-річчя трагедії. Тут виступали І.ДЗЮБА, В.НЕКРАСОВ та В.Войнович, який приїхав з Москви. Плівка була вилучена наступного дня, С. був “розжалуваний” у рядові режисери. Знімати кіно йому практично не давали, але друкувався.

Широку популярність С. принесло оповідання “Народи мені три сини”, опублікова-не О.Твардовським у тоді вже “напівкрамольному” журналі “Новый мир”. Згодом це опо-відання буде перекладене багатьма мовами, увійде в “Антологію найкращої європейської новели”.
1974 С. пропонують написати лайливу статтю про його близького друга, тоді вже опального лауреата Сталінської премії письменника-фронтовика В.НЕКРАСОВА. С. рі-шуче відмовляється, після чого його виключають із партії та обох творчих Спілок — пи-сьменників та кінематоґрафістів, звільняють з роботи.

Уже тоді С. розпочав роботу над “лірико-публіцистичним дослідженням” під назвою “Набої для розстрілу (Нене моя, нене)”. Книга присвячена т.зв. “процесові СВУ” („Спілка визволення України”), сфабрикованому ГПУ в 1930 з метою винищити і посадити в табори еліту української інтеліґенції, а заразом і мільйон-другий селян і робітників. Народ з цього приводу склав гіркий дотеп: “Опера СВУ — музика ГПУ” (процес слухався на сцені Харківського оперного театру).

Ця книга являє собою побудоване на фактах, свідченнях уцілілих очевидців і в’язнів переконливий доказ про геноцид українського народу, вчинений комуністами. Це — без-застережний вирок не лише сталінській системі, але й большевизму в цілому.

С. із великими труднощами передає рукопис на Захід, він потрапляє в Париж до В.НЕКРАСОВА, який, на прохання автора, публікує повість у журналі “Континент”. У передмові до книги С., добре розуміючи, на що зважився, пише: “Візьми в руки книжку цю, брате мій, зарубіжний українцю, і знай: тут, на батьківщині твоїх предків, на рідній землі твоїй — дуже погано. Дуже.” (Березень, 1977).

За С. розпочинається цілодобове стеження. Але він іде далі: їде в Москву до дисидента, екс-ґенерала П.ГРИГОРЕНКА з проханням дозволити йому скликати в його квартирі прес-конференцію для іноземних журналістів. Порадившись із дружиною, ґенерал відмовив незнайомому київському письменникові і режисерові (мабуть, побоювався провокації). С. був наполегливий і приїхав ще раз. Хоч на кожному поверсі чергували сексоти, П.ГРИГОРЕНКО скликав кореспондентів провідних західних ЗМІ, акредитованих у Москві. На прес-конференції перед камерами С. зачитав відкриті листи Дж. Картеру та Л. Брежнєву (заклеюючи другого, він вклав у конверт свого паспорта, заявивши про відмову від радянського громадянства). “Уся ваша нова Конституція — брехня, повна брехня!” — пише він Брежнєву.

Кінець був неминучий. 22.09.1977 на вул. Тарасівській (м. Київ) С. був заарештова-ний і відвезений на вул. Володимирську, 33 (КГБ УРСР). На допитах поводився зі слід-чим (прізвище – Слобоженюк) різко. Оголосив голодівку. Гуляючи в тюремному дворику, 7 листопада С. на всю тюрму закричав: “Відзначимо свято Жовтня голодівкою! Приєд-нуйтеся до мене!” До карцеру не кинули, але наглядачі скрутили його, на 9-й день “су-хої” голодівки нагодували через зонд м’ясним бульйоном.

Упродовж усього ув’язнення слідчий пропонував підписати “чистосердечне розкаяння”, але С. тільки усміхався.

На початку 1978 стан здоров’я С. різко погіршився (загострилися старі болячки — коронарна недостатність, крововиливи в сітчатку обох очей). 2.03. С. поклали в тюремну лікарню. Там становище погіршилося ще більше — паралізувало нижню частину тіла. Страждання С. важко уявити, не прочитавши його “Тюремний щоденник”, що дивом по-трапив на волю і був виданий у Канаді завдяки створеному там ще за його життя “Фонду захисту Гелія Снєгірьова” (Торонто).

Наслідок — під тортурами з застосуванням сучасних медичних засобів — “розкаян-ня” під назвою “Соромлюсь і засуджую” було підписане. Паралізованого С. винесли на ношах із моторошної будівлі на Володимирській і допровадили до 14-ї київської міської лікарні (Жовтневої). У “Тюремному щоденнику” він пише: “... я читав і підписував ідіот-ське покаяння “Соромлюсь і засуджую” — ледве читав, не бачив нічого від болю, зливалося...”

Покаяння було опубліковане в ґазеті “Радянська Україна” якраз 1 квітня — як невдалий першоквітневий жарт. У його адекватність мало хто повірив.

У Жовтневій лікарні С. доживав свої останні місяці в товаристві старенької “Спідо-ли”, яка голосами “Бі-бі-сі”, “Свободи”, “Голосу Америки”, “Німецької хвилі” щодня роз-повідала йому про нього ж самого. В оточенні “підсадних” пацієнтів (палата, як і камера на Володимирській, була на двох) і облаштованої в підвалі за останнім словом техніки апаратури для підслуховування. В оточенні прилизаних молодих вертухаїв у білих хала-тах, що маячили в коридорах і на сходах. Щоправда, близьких родичів і друзів, які зважу-валися його відвідати (таких “камікадзе” були одиниці) до нього допускали.

С., будучи вже на порозі смерти, майже нерухомий, висохлий, у свої 51, як глибо-кий старець, — дуже тішився тим, що на Заході він зарахований до першої п’ятірки радянських дисидентів, яку очолювали А.САХАРОВ та П.ГРИГОРЕНКО.

С. помер уночі проти 28.12.1978 на лікарняній койці.

Усупереч волі померлого, тіло було кремоване без розтину. Під час процедури Київський крематорій був оточений посиленим нарядом кагебістів: і мертвого вони його боялися.

Похований на Байковому кладовищі м. Києві, центральна алея.

Посмертно відновлений у членстві СП України 1989.

Бібліоґрафія:
I.
Г.Снєгірьов. Набої для розстрілу. – К.: 1990.
Г. Снєгірьов. Роман-донос (Витримки). — К.: Книжник, № 3. – 1992. – С. 13-18.
Гелий Снегирёв. Роман-донос. – К.: Дух і літера, 2000. – 496 с.
Гелий Снегирёв. Автопортрет 66. – К.: Дух і літера, 2001. – 123 с.
II.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 47.— С. 32-34, 130; 1978, вип. 48. — С. 23, 25; вип. 49. — С.92; 1979, вип. 52. — С. 14-18.
Василь Павленко. Альфонс (фейлетон). – Літературна Україна, 1977. – 6 вересня.
Соромлюсь і засуджую // Радянська Україна, 1978. – 1 квітня. (Підпис: Гелій Снєгі-рьов, 31 березня 1978 року. Справжній автор – КГБ)
Вадим Скуратовский. «Гелий Снегирев…» // «Книжник», № 3. – 1990.
Гелій Снєгірьов: «Я знаю на що йду…» (Без автора) // Народна газета, № 8. – 1990. – Жовтень. – C. 6.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь, 1995.— С. 150-151.
В.Соловьев, Е.Клепикова. Юрий Андропов. — С.П, 1995.— С. 161.
Олекса Мусієнко. Українські дисиденти: Хто вони? Гелій Снєгірьов // Літературна Україна, № 47-48 (4714-4715). – 1996. – 5 грудня. – С. 6.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1998.— С. 214.
Микола Лисенко. Слово про Гелія Снєгірьова // Народна газета, № 5 (485). – 2001. – 1–7 лютого. – С. 5.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 727–730. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113997713
Вадим Скуратівський. Поєдинок з молохом // Тиждень, 2011. – 11 вересня. http://tyzhden.ua/History/29829
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 610–611; 2-е вид.: 2012 р., – С. 693–694.

Ірина Рапп, Пилип Снєгірьов. Харківська правозахисна група. 20.04.2005. Останнє прочитання 23.07.2016.
.

Рекомендувати цей матеріал