Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

СТРІЛЬЦІВ ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ

20.04.2005 | С.Карасик. Виправив 2.03. 2000 В.Овсієнко за матеріялами В.Стрільціва.

(нар. 13.01.1929, с. Загвіздя, Тисменицького  р-ну, Івано-Франківської обл. – п. 16.05. 2004, м. Івано-Франківськ)

Член Української Гельсінкської групи (УГГ). Активний учасник національно-визвольного руху.

1944 закінчив 4 класи Станиславівської ґімназії, пішов до 9 класу середньої школи №3, але п’ятнадцяти років, 7.12 1944, заарештований НКВС і за звинуваченням у зв’язках з національно-визвольним рухом 2.02 1945 засуджений воєнним трибуналом військ НКВС Станіславської обл. за ст.ст. 54-1-а та 54-11 КК УРСР (“зрада батьківщини”) до 10 р. ув’язнення. Пройшовши низку таборів і пересильних в’язниць в Україні, 1946 р. етапований на Таймирський півострів, у м. Дудінку Красноярського краю, згодом 1948 — у Норильськ. За участь у повстанні в’язнів Норильська 1953 потрапив до штрафного табору, де й завершив реченець 16.10 1954. Однак був там же закріплений як засланець.

20.11 1957 С. повернувся до Станіслава. З труднощами прописався в с.Загвізді. Працюючи на будівництві, 1959 р. закінчив вечірню середню школу, 1965 - заочний відділ Чернівецького університету за фахом англійська філологія.

1962 С. реабілітований. Викладав у м.Івано-Франківську, м.Долині. З 1972, після арешту брата Павла і засудження його за ст. 187-І КК УРСР, С. зазнав переслідувань. 1977 звільнений з роботи у зв’язку з конфліктом з адміністрацією. 14.09.77 відмовився від радянського громадянства і відіслав свій паспорт до Президії Верховної Ради СРСР.

25.10 1977 С. увійшов до  Української Гельсінкської Групи. 18.12 підписав звернення членів Групи до Бєлградської наради у зв’язку з арештом Л.ЛУК’ЯНЕНКА.

9.01 1979 С. засуджений на 3 міс. примусових робіт за "образу гідности" директора школи (ст. 126 КК УРСР) - за подією 1977 року.

У березні 1979 у С. проведено обшук у справі О.БЕРДНИКА. Вилучили Біблію, вірші і текст вироку 1944.

У травні 1979 С. дістав попередження про відповідальність за антирадянську діяльність згідно з Указом ПВР від 25.12.1972 р., яке відмовився підписати.

Новий обшук в С. був 05.07.79 у зв’язку з арештом членів УГГ П.СІЧКА та В.СІЧКА.

У жовтні 1979 С., П.СІЧКО та В.СІЧКО були викликані в КДБ, де їх попередили: якщо в день першої річниці нової Конституції щось станеться, то вони будуть заарештовані.

23.10.79 С. заарештований за звинуваченням у "порушенні правил паспортного режиму" (ст. 196 КК УРСР) і 12.11 засуджений Долинським районним судом на 2 р. таборів суворого режиму. Ні мешканці м.Долина, де багато років жив і викладав С., ні його єдиний родич — брат Павло - про суд нічого не знали. У залі були тільки двоє "в цивільному". Захисника не було. Після суду, порушивши закон, С. не надали побачення з братом. 02.01.80 С. етапований до табору в с.Божкове Полтавської обл., уст. ОП-317/16.

За день до звільнення, 22.10.81, С. був заарештований у таборі за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації й пропаганди". У день арешту відбувся обшук у викладачки фізкультури Семенишин в с. Вигода Івано-Франківської обл., де вилучили архів С. 21-28.04 1982 Полтавський облсуд засудив С. за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 7 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 4 р. заслання. Покарання відбував у таборі ЖХ-385/3, сел. Барашево, Теньгушовського р-ну, Мордовія. Подав десятки протестів і заяв, написав працю “Освіта має служити народам”  з аналізом русифікаторської політики. Звільнений у зв’язку з “перебудовою” 05.05.87 р. Негайно підтвердив своє членство в УГГ. 11.03.88 р. в числі 19 членів УГГ підписав “Звернення УГГ до української та світової громадськости” про відновлення її діяльности.

Повернувшись до Івано-Франківська, С. не приймав радянського громадянства, доки в січні 1988 йому не надали роботу вчителя в с.Жукотин Коломийського р-ну, де 1990 р. вийшов на пенсію.

С. — член-засновник Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих (3 червня 1989 р.), з 24.11 1991 - голова обласної організації Спілки політичних в’язнів України, яке 19.12.1992 об’єдналося  з ВТПВіР. З травня 1998 — заступник голови Товариства. С — активний член Української Гельсінкської Спілки (УГС), був головою міських організацій УГС та УРП (Українська Республіканська партія).

Похований в Івано-Франківську.

Указом Президента від 8.11.2006 р. С. нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

Бібліоґрафія:
І.
Заяви, скарги, протести // Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 719-746.
Стрільців Василь. Чорна діра “світлого майбутнього” (про Барашево) // Зона, №2. – 1992. – С. 112-113.
Стрільців Василь. (Довідка) Перший масовий вивіз українського населення комуно-московськими загарбниками із західних земель за межі України // Зона, № 13. – 1998. – С. 188-194.
Інтерв’ю з В. Стрільцівим 7.02. 2000. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121203673&w
ІІ.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Амстердам: Права человека.— 1979, 3-17, 5-21, 7-3, 13/14-1, 21-3; 1980, 13/14-8, 17-102, 19-107; Т. 2. 1982-1984.— 1982, 3-4, 17-11, 18-1; Т. 4. 1987-1988.— 1987, 10-1, 11/12-2, 15/16-1; 1988, 5/6-45.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 29.— С. 12; 1979, вип. 36.— С. 24, 25, 48; 1980, вип. 39.— С. 41; 1979, вип. 36.— С. ...
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51.— С. 167; 1980, вип. 53.— С. 69, 72, 75; вип. 56.— С. 110-111; 1983, вип. 63.— С. 167.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 2-1, 8-23; 1981: 3, 5, 11, 12; 1982: 2-1, 9-8; 1984: 11-24; 1985: 11-30
Роман Гладиш. Доля Василя Стрільціва. – газ. “Галичина”, 1992. – 5 липня.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 165, 168, 173.
Українська Гельсінкська Група: До 20-ліття створення. К.: Вид. УРП, 1996. – С. 28.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 212.
Три повстання Січків: У двох томах. Спогади. Документи. Інтерв’ю. Листи. / Хар-ківська правозахисна група; Редактор-упорядник В.В.Овсієнко. Харків: Фоліо, 2003. ─ Т.І. – С. 8-10, 14, 74, 82, 85-86, 91, 115, 134, 156-158, 166-167, 170, 190, 195, 196; Т.2. – С. 113-114 , 147, 166, 202-204 214, 214.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 15, 17, 18, 34, 35, 41-42, 51, 53, 59, 76, 82, 375, 392, 634, 658, 690, 691, 715-746, 916.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 т. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упоряд. Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т.1. – С. 31-32, 40, 157-158; Т. 3. – С. 70, 75, 84, 89-90, 92, 128, 156, 176, 181, 305, 207; Т.4. – 4, 10-12, 17, 51, 75, 80-81, 92, 129, 132-133, 139, 146-148, 198, 204, 241.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 750–752. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113997187
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 623–625; 2-е вид.: 2012 р., – С. 708–709.

Софія Карасик. Харківська правозахисна група. 2.03. 2000. Останнє прочитання 24.07.2016.


Рекомендувати цей матеріал