Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

СЕНИК ІРИНА МИХАЙЛІВНА

20.04.2005 | І.Рапп Виправила І.Сеник 29.01. 2000. Останні виправлення 27.10. 2009.

СЕНИК ІРИНА МИХАЙЛІВНА (нар. 08.06.1926, м. Львів – п. 25.10. 2009, Борислав на Львівщині).

Поетеса, медсестра, талановита вишивальниця, член ОУН, член Української Ге-льсінкської групи (УГГ), громадська діячка.

Народилася в сім’ї січового стрільця. Мати Марія працювала в друкарні. На форму-вання світогляду С. впливали батьки, „Рідна школа”, професори приватної дівочої ґімназії Іллі та Іванни Кокорудзів (Українського педагогічного товариства). Її наставниця Наталя Винників була засуджена до смертної кари у «процесі 59-и» (1941). Немалу роль зіграла, за словами самої С., і реліґійна свідомість, праця в митрополичій консисторії під керівницт-вом Андрея Шептицького. З 1939 С. – в Юнацтві ОУН, з 1941 – член ОУН (Організація українських націоналістів), працювала в крайовому відділі пропаганди.

1944-45 навчалася у Львівському університеті на факультеті іноземних мов (англійсь-ка філологія). 11.12.1945 С. заарештована як учасниця національно-визвольного руху. За-знала катувань. За звинуваченням у "зраді батьківщини" (ст. 54-1 п. "а", 54-11 КК УРСР) у тюремній камері засуджена 2.03.1946 на 10 р. таборів, 5 р. позбавлення прав і довічне за-слання. Покарання відбувала в таборах Іркутської обл. (Тайшет, Заозерлаг, Ангарлаг). Під час ув’язнення мала операцію, викликану катуваннями під час слідства, але інвалідом її не визнали. На будівництві БАМу камінь зламав їй праву руку, мала також операцію на пери-тоніт, однак не була актована. У неволі була разом з Оксаною МЕШКО, Ніною ВІРЧЕН-КО.

Тим часом 1945 р. репресована була вся родина С.: заарештований батько Михайло пропав безвісти, на засланні в Кемеровській обл. померли старша сестра Леоніда (1955) і мати Марія (1981), на засланні після ув’язнення був молодший брат Роман.

З 1955 р. етапована на заслання в м. Анджеро-Судженськ Кемеровської обл., де про-вела 13 р. Тут було багато українських засланців, у т.ч. її мати. Заочно закінчила Новокуз-нецьке медичне училище, працювала в лікарнях. Півтора року (1958-59) провела в гіпсу пі-сля операції на хребті в Ленінграді. Щоб заробляти на прожиття, попросила присвоїти дру-гу, а не першу групу інвалідності.

У вересні 1968 С. звільнена з умовою, що не повернеться до Львова. Оселилася в Іва-но-Франківську, з труднощами влаштувалася на роботу в протитуберкульозному диспансе-рі. Близько зійшлася з оунівцями та шістдесятниками (Люба ВОЗНЯК-ЛЕМИК, Роман Чикалюк, Люба Волянюк, о. Петро Купчинський, Оксана ПОПОВИЧ, Панас ЗАЛИВАХА, Раїса МОРОЗ, Валентин МОРОЗ, Вячеслав ЧОРНОВІЛ та ін.), спілкувалася з киянами О.МЕШКО, Н.ВІРЧЕНКО. Зі власного досвіду знаючи, що таке в’язниця, табори, заслання, С. увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів, подавала скарги й протести на захист В.МОРОЗА, С.КАРАВАНСЬКОГО та ін., збирала кошти на підтрим-ку родин політв’язнів. За нею було встановлено негласний нагляд. 1972 р. почастішали ви-клики на допити. У травні 1972 з’їздила в Канів попрощатися з Тарасом...

17.11.1972 С. заарештована за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди" (ст. 62 ч. 2 КК УРСР). Їй інкримінували вилучені під час обшуків матеріали: "Нова літературна хвиля в Україні" Еммануеля Райса, "Поема без героя" А.Ахматової, "Ін-тернаціоналізм чи русифікація?" І.ДЗЮБИ, «Антологія самвидавської поезії» (Л.КОСТЕНКО, В.СИМОНЕНКО, М.Вінграновський та ін.), а також дві збірки її віршів, визнані експертизою антирадянськими: «Туга за втраченим» та «Заґратована юність», ви-лучені у В.ЧОРНОВОЛА. Під час слідства 8 діб С. тримала голодівку і домоглася права писати і вишивати.

26.01.1973 Івано-Франківський обласний суд визнав С. особливо небезпечною реци-дивісткою, але, враховуючи інвалідність, засудив на 6 р. таборів суворого режиму і 5 р. за-слання. Покарання відбувала в жіночій зоні ЖХ-385/3 в сел. Барашево Теньгушовського р-ну, мордовські табори, разом з Н.СВІТЛИЧНОЮ, І.КАЛИНЕЦЬ, С.ШАБАТУРОЮ, О.ПОПОВИЧ, Н.СТОКАТОЮ-КАРАВАНСЬКОЮ, Д.Гусяк, М.Пальчак, Нійоле Садунай-те. Працюючи на кухні, намагалася прикрасити життя політв’язенок, навчила всіх вишива-ти. Брала участь у голодівках, зокрема, на захист В.СТУСА, підписувала листи і звернення до світової громадськості, звертаючи увагу на "кричущі порушення елементарних прав лю-дини" в СРСР.

15.11.1978 С. вивезли на заслання. Перед етапом С.ШАБАТУРА клопоталася, щоб С. як інваліда 2 групи відправили звичайним транспортом. Брат С. клопотав, щоб їй дозволи-ли відбувати заслання разом з ним та матір’ю в Кемеровській обл.. Клопотання не були за-довільнені. С. сказали, що везуть у Красноярський край, насправді ж через місяць вона опинилася м. Уш-Тобе Талди-Курганської обл. Казахстану. У дорозі тяжко хворіла — ангі-на, ниркові приступи. У Целінограді її поклали в санчастину, кілька разів доводилося ви-кликати міську "швидку". На засланні не видали ніяких документів, тож не змогла одержа-ти грошовий переказ. Зате одразу ж поставили під нагляд. Дошкуляли гострі приступи по-ліартриту, млявість. Працювала прибиральницею в готелі. Мала дружні стосунки з політза-сланцем Віктором Рцхіладзе, зі свідомими казахами, листувалася з Б.АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ, який був тут на засланні раніше. Тут її відвідав колишній політв’язень Василь Дейко з Борислава, з яким після заслання одружилася.

У лютому 1979 С. оголошена членом Української Гельсінкської Групи. 30.10.1979 опублікований документ "Ляментація", у якому жінки – члени УГГ О.МЕШКО, Н.СТРОКАТА і С. — звертаються до світової громадськости і до людей доброї волі, пові-домляючи про численні факти "ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні".

Звільнилася 17.08.1983, провівши в неволі 34 роки. Оселилася в м. Бориславі Львівсь-кої обл. Мала неофіційний нагляд аж до проголошення незалежності України. Засновниця Товариства української мови та Української Гельсінкської Спілки (УГС) у Бориславі, голова місцевого відділення Союзу Українок, член Ліґи Українських жінок. 1998 р. їздила до м. Рочестер (США), де її на з’їзді Світової Федерації Українських Жіночих організацій визнано однією зі 100 героїнь світу. Вела велику громадську і просвітницьку роботу.

За кордоном, а згодом в Україні, вийшло кілька книжок віршів С. У США Н.СВІТЛИЧНА видала книжку з 12 таблицями для вишивання, розробленими С., в Україні – альбом узорів. Авторка десятків статей про повстанський і правозахисний рух.

У кінці 2001 мала операцію на катаракту. 26.02.2002 року, після виступу на підтримку виборчого блоку “Наша Україна”, троє невідомих побили літню жінку в її помешканні і пограбували.

1991 р. реабілітована. Почесна громадянка Борислава і Львова, Заслужений майстер народної творчості України. 26.11.2005 р. нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступе-ня, 8.11. 2006 – орденом «За мужність» І ступеня.
Похована 27.10.2009 р. на Личаківському кладовищі у Львові.

Бібліоґрафія:
І.
І.Калинець, І.Сеник, С.Шабатура. Нездоланний дух: Вірші. – Балтимор (США): Смо-лоскип, 1977.
О.Мешко, Н.Строката-Караванська, І.Сеник. Ляментація; Гельсінкським групам..; З листів І.Сеник // Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — То-ронто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 47-62, 625-632.
Сувій полотна: Поезії. Видання друге. Упорядкували Наталія Даниленко та Надія Світлична. – Нью-Йорк: Спілка, 1990. – 108 С.
Біла айстра любови. Збірка віршів, вишивок та зразків сучасного одягу. – Видання Ліґи українських католицьких жінок в Канаді при церкві Св. Димитрія. Етобіко, Онтаріо. – 1992. – 160 С.
Заґратована юність: Поезії. – Дрогобич: Відродження, 1996. – 62 С.
Книжечка бабуci Iрини для чемної дитини. – Дрогобич, 1996.
В нас одна Україна!: Поезії. – Дрогобич: ВФ „Відродження”, 1999. – 148 С.
Інтерв’ю з І. Сеник 29.01. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121781619&w
Метелики спогадів. Спогади і взори до вишивання / Передм. Горнула І. (Укр., англ. Мовами. Переклад англ. мовою Віра Маланчій. – Львів: Вид-во „Мс”, 2003. – 288 С., іл.
ІІ.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 18, 58; 1975, вип. 34.— С. 31; 1976, вип. 41.— С. 35; вип. 42.— С. 37; 1977, вип. 45.— С. 35, 57, 52; 1979, вип. 51.— С. 58; вип. 52.— С. 74-75, 114; 1983, вип. 63.— С. 209.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 170.
Українська Гельсінкська Група: До 20-ліття створення. К.: УРП, 1996. – С. 23.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. Т. 1: Особистості / Харківська правозахисна група; Упорядник Є.Ю. Захаров; – Харків: Фоліо, 2001. – С. 184–186.
Ніна Вірченко. Ірина Сеник – героїня України // Українки в історії / За заг. ред. В. Бо-рисенко. – К.: Либідь, 2004. – С. 270-275.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 683–686. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113996085
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 579–581; 2-е вид.: 2012 р., – С. 659–661.

Ірина Рапп. Харківська правозахисна група. Виправила І.Сеник 29.01.2000. Останнє прочитання 22.07.2016


Рекомендувати цей матеріал