Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

РОЗУМНИЙ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ

19.04.2005 | С.Карасик, Дополнили і виправили в червні 1998 р. П.РОЗУМНИЙ і В.ОВСІЄНКО

РОЗУМНИЙ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ (нар. 07.03.1926, с. Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровської обл. – п. 20.03.2013, м. Івано-Франківськ)

Учитель. Виготовляв і розповсюджував самвидав. Член Української Гельсінкської групи (УГГ).

Сім’я 1926 р. переїхала у с. Пшеничне Солонянського р-ну. Батько Р., Павло Петрович, селянин, був засуджений у 1932 на 10 р. каторги за “невиконання хлібопоставок”. Загинув на будівництві каналу “Москва–Волга” в 1933.

У червні 1942 Р. був насильно вивезений у Німеччину. Працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і мобілізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. 1948 демобілізова-ний, вступив у Дніпропетровський інститут іноземних мов. Закінчив його 1952. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчому музеї в м. Кременець. Там познайомився з випускником Львівського університету Є.СВЕРСТЮКОМ. Знайомство переросло в дружбу на все життя.

1961 на квартирах у м. Кременець та м. Вишневець проведені обшуки. Р. був заарешто-ваний КГБ, через 6 днів звільнений.
Р. переїхав у сел. Солоне Дніпропетровської обл., працював учителем. Під різними приводами і без приводів відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати трудящих на натхненний труд і соціалістичне змагання, хвалити “рідну” КПРС. Тим часом з допомогою друзів збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав: забо-ронені вірші П.Тичини, В.Сосюри, Є.Маланюка, видані малими тиражами вірші В.СИМОНЕНКА, видрукував на машинці І.СОКУЛЬСЬКОГО 12 екземплярів праці І.ДЗЮБИ “Інтернаціоналізм чи русифікація?” і роздав їх. Владі не подобалася громадська діяльність Р., а також його робота в школі, яка, на її думку, виходила за межі функцій учи-теля. На уроках Р. відкривав заборонені, замовчувані й забуті імена українських патріотів, громадських і державних діячів. Він послідовно захищав інтереси учителів, їхню професій-ну гідність.

Через сімейні обставини мусив облишити педагогічну роботу і більше до неї не повер-тався. Працював будівельником, кочегаром.

25.10.1969 КГБ провів обшук на квартирі Р. у справі І.СОКУЛЬСЬКОГО. Його викли-кали на допити, марно домагаючись показів проти заарештованого, також проти Є.СВЕРСТЮКА та І.ДЗЮБИ. 4 дні тримали під вартою.

1974 Р. перебрався в м. Івано-Франківськ. Працював провідником вагонів з горілкою, звідки звільнили за скороченням штатів (насправді за лист у “Литературную газету” щодо лицемірної “боротьби з пияцтвом”), потім адміністратором обласної філармонії. У березні 1977 КГБ знову провів обшук на квартирі Р. Чотири рази його викликали на допити, пог-рожуючи негайно заарештувати, вимагали підписатися під відмовою від антирадянської діяльності.

1978 Р. вирішив вступити в Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити геоґрафію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.

На Великдень 1979 Р. поїхав провідати Є.СВЕРСТЮКА, який відбував заслання в с. Богдарин Баунтовського р-ну Бурятії. Коли повертався, то був затриманий міліцією в аеро-порту Улан-Уде. При обшуку виявили два ножі — саморобний побутовий і мисливський, куплений у магазині в Богдарині. Рейс затримали, склали протокол про вилучення “холод-ної зброї”. Такою завважали саморобний ніж. Мисливського повернули.

“Справу” проти Р. порушили не одразу, а після другої його поїздки у вересні 1979 до Є.СВЕРСТЮКА, коли у жовтні він, Р., був оголошений членом УГГ. Заарештований у с. Пшеничне 08.10.1979 за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської обл.. Старший слідчий капітан міліції Ткаченко сказав братові Р.: “Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз’їжджає по всьому Союзу...”

20.10.1979 у справі Р. допитали Є.СВЕРСТЮКА, чи не бачив він мисливського ножа у Р.. У заяві Ґенеральному Прокуророві СРСР того ж дня Є.СВЕРСТЮК написав: “...Так, я бачив. Не лише я бачив. На всіх пересадках бачили всі компетентні, інформовані інструктовані органи вашої влади... Але якщо влада таку “зброю” повертає людині з тим, щоб при нагоді скористатися як приводом для порушення кримінальної справи проти неї, то це вже влада провокативна, і, по суті, ворожа громадянину”.

21.12.1979 Р. засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.

Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П’ятихатського р-ну Дніпропе-тровської обл.. Після половини терміну переведений на примусові роботи (“умовно-дострокове звільнення”) у м. Нікополь Дніпропетровської обл., потім знову в табір. Остан-ній рік відбував “на хімії” в м. Бікін Хабаровського краю.

Звільнившись, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 Р. ще раз їздив на Далекий Схід — привіз із заслання Оксану МЕШКО.

11.03.1988 Р. в числі 19 членів УГГ, які були на волі, підписав “Звернення УГГ до укра-їнської та світової громадськости” про відновлення її діяльности. Р. — один із засновників і голова Дніпропетровської філії УГС, член її Всеукраїнської Координаційної ради. На Уста-новчому з’їзді УГС 29.04.1990, де була створена Українська Республіканська партія, Р. обраний її секретарем у закордонних справах. З 1992 — реґіональний секретар УРП і го-лова Дніпропетровської обласної організації. З 1994 — голова Солонянської районної орга-нізації УРП (з 1997 — Республіканської Християнської партії), член Етичної комісії РХП. 2005 р. вступив до Народного Союзу „Наша Україна”. Вів правозахисну роботу, брав акти-вну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі — приватизації земельних ділянок. 1998 і 2002 рр. був членом територіальної виборчої комісії №40, на виборах Президента України в третьому турі був головою дільничної виборчої комісії № 128 ТВО №40.

8.11.2006 р. нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Жив у с. Пшеничне. Помер в Івано-Франківську, де лікувався. Похований на цвинтарі «Дем’янів Лаз».

Бібліоґрафія:
І.
Ми, землевласники // Народна газета.— 1997.— № 46 (327), листопад.
Архів Харківської правозахисної групи: Інтерв’ю П.Розумного 11, 13 грудня 1998, 29 квітня і 25 листопада 2001 р. Інтерв΄ю: http://archive.khpg.org/index.php?id=1135976930&w=
Мандрівки життя. Інтерв’ю з Петром Павловичем Розумним 11, 13 грудня 1998 року, 29 квітня і 25 листопада 2001 року. // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 194–222; № 197. – 2006. – С. 142-171; № 198. – 2006. – С. 123-152.
ІІ.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-11, 5-3, 8-2; 1981: 1, 2, 3; 1982: 1-51.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada. 1980. – P. 43.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип.— С. 38-39, 75; вип. 56.— С. 64.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: 1980, вип. 39.— С. 41.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, вип. 9-22.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 16, 17, 61, 575-578, 708, 854, 916, 920.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 21.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т.1. – С. 3, 32, 40, 115, 130-132, 165; Т.4. – 81, 135-137, 198, 204, 207, 218, 241.
Оксана Мешко. Не відступлюся! До 100-річчя Оксани Яківни Мешко / Харківська пра-возахисна група; Упоряд. В.В.Овсієнко, О.Ф. Сергієнко; худож.-оформлювач Б.С. Захаров. – Харків: Фоліо, 2005. – С. 19, 20, 197-202, 213-217, 219-223, 227-230, 234-237, 246-251, 253-260, 287
Є.Сверстюк. My devoted friend Pete // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 191–193.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. –2011. – С. 612–615). http://archive.khpg.org/index.php?id=1113937773
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінк-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 536–537; 2-ге вид., 2012. – С. 612–613.

Софія Карасик. Харківська правозахисна група. 19/04/2005/ Доповнив П. Розумний. Останнє прочитання 21.07.2016.


Рекомендувати цей матеріал