Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ПРОНЮК ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ

19.04.2005 | Т.Пахолок

ПРОНЮК ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 26.09.1936, с. Хом’яківка Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.)

Відомий діяч українського національного руху, автор самвидаву, поширював його. Голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, народний депутат України 2-го скликання.

П. народився в сім’ї коваля Василя, учасника підпілля ОУН-УПА (1909-1978). 1944 німецькі власті прирекли його до кари смерти за те, що полонив двох гітлерівських солда-тів. 1945 схоплений зі зброєю в руках енкаведистами під час облави, засуджений на 15 р. каторжних робіт на шахтах Воркути. Звільнений 1956, реабілітований 1992.

1947 родина – мати Настуня (1912-1948), бабця Любиня, брат Станіслав і Євген – депортована в Караганду (Казахстан) на спецпоселення. Там скоро від непосильної робо-ти вантажницею на залізниці померла мати. Діти опинилися в дитячому будинку (спочат-ку в м. Саранську, пізніше — в м. Каркаралінськ). Щоб уникнути, у зв’язку з наближен-ням 16-річчя, обліку в спецкомендатурі, П. добрався в 1952 до Києва, де влаштувався ро-бітником на завод ім. Письменного. Працював токарем, електрозварювальником, контро-лером ВТК, одночасно навчався у вечірній школі. Звільнився з заводу 1960.

1957-62 навчався на філософському відділенні Київського державного університету ім. Т.Шевченка. З 1962 працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР.

З кінця 50-х – учасник опозиційного комуністичному режимові національно-культурного, національно-визвольного руху. Розповсюджує літературу українського сам-видаву.

1964 написав анонімно для самвидаву статтю “Стан і завдання Українського визво-льного руху (неповні тези для обговорення).”, пізніше вилучену КГБ при арештах бага-тьох опозиціонерів у серпні – вересні 1965. Почалися утиски — не була видана книжка П. про діяльність і творчість О.Терлецького, його не допустили до захисту кандидатської ди-сертації, призначеного на першу половину грудня 1965 („Ідейна боротьба в Галичині 70-х років ХІХ ст.”). КГБ через ЦК КПУ вимагав вигнання П. з Інституту філософії. Але дире-кторові Інституту академіку Павлові Копніну вдалося захистити опального філософа, який залишився працювати, але вже не науковим співробітником, а бібліоґрафом у бібліотеці Інституту.

Попри стеження і тотальний контроль КГБ, П. разом з однодумцями, зокрема, з В.ЛІСОВИМ, далі розповсюджував самвидав. Починаючи з 1963 П. тісно співпрацював з І.СВІТЛИЧНИМ. Після масових арештів інтеліґенції у січні 1972 П. вдалося з В.ЛІСОВИМ видати 6-й („київський”) номер “Українського вісника”, щоб цим відвести звинувачення від В.ЧОРНОВОЛА.

П. був заарештований 06.07.1972 з кипою “Відкритого листа членам ЦК КПРС і ЦК КП України” В.ЛІСОВОГО, звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропа-ганди з метою підриву й ослаблення радянської влади” за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. 26.12.1973 засуджений Київським обласним судом на 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. (У цій же справі В.ЛІСОВИЙ засуджений на 7 р. ув’язнення та 3 р. заслання, В.ОВСІЄНКО – на 4 р.). Утримувався в пермських таборах №№ 35, 37, 36. Брав активну участь у боро-тьбі політв’язнів за свої права. Відома місячна голодівка в 35-й зоні пов’язана з відстою-ванням прав П., переслідуваного КГБ в таборі. Заслання відбував у Каракалпакії (Узбець-ка РСР).

Повністю відбувши термін, у квітні 1984 повернувся в Київ. З труднощами влаштувався на роботу бібліографом в НДІ Державтотранспроект.

1988 бере участь у створенні Української Гельсінкської Спілки (УГС), був членом її виконкому. Того ж року, як член ініціативної групи, створював Всеукраїнський “Меморіал” ім. В.Стуса, Товариство української мови.

1989 П. ініціював створення, всупереч заборонам КГБ, нинішнього Всеукраїнсько-го товариства політичних в’язнів і репресованих, установчі збори якого відбулися в Києві на Львівській площі просто неба 03.06.1989. З тих пір - до серпня 2010 р. - його незмінний голова до . Був серед організаторів Народного Руху України (НРУ).

1990 був одним із фундаторів створення Української Республіканської партії (УРП), багато років — член її Проводу.
1990 обраний депутатом Київської міської ради, був членом її президії, 1992-93 – го-ловою демблоку міськради. 1992-94 завідував сектором міськради з гуманітарних питань.

У березні П. 1994 обраний народним депутатом України від Тисменицького вибор-чого округу Івано-Франківської обл.. Працював у Комітеті Верховної Ради України з пи-тань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, головою підкомі-тету з питань громадян з особливим статусом.

Нагороджений медаллю Т.Шевченка “За віддану працю для добра всього українсь-кого народу та жертовний вклад на визволення України та підтримку свободи всім наро-дам світу” Спілки Визволення України (1977), почесним орденом “Січовий Хрест” (1995), орденом Угорщини “Хрест за заслуги” (1996), орденом “За заслуги” III ступеня (1996), ІІ ступеня (2001), І ступеня (2005), орденом Свободи (2010). Указом Президента від 25.09.2006 П. присвоєне звання Герой України.

Бібліоґрафія:
І.
Стан і завдання Українського визвольного руху (неповні тези для обговорення). –Самвидав, 1964. – 5 с.
Заява Секретареві ЦК КПРС від п/в Пронюка Є. // Інформаційний бюлетень № 4. Листопад 1978 року. Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи. – Нью-Йорк, 1981. – С. 13-16; Те ж: Українська Громадська Група сприяння виконанню Ге-льсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упо-рядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2001. – Т.3. – С. 162-164.
Тотальний ґандж, або перебудова з погляду соціології // Український вісник, вип. 13. – 1988. – С. 96-105.
Кризу можна зупинити / Інтерв’ю Віталія Коцюка з Є.Пронюком // Україна, № 6, 1990. – Лютий. – С. 2-3.
У таборах не помирають, там гинуть // Молода гвардія. – 1990. – 14 березня.
Месія свободи (про А.Сахарова) // Вісник АН УРСР, № 5. – 1991. – С. 184-185.
Репресивні режими в Україні: минуле і сучасне / Доповідь на І Всесвітньому конгре-сі українських політичних в’язнів // Голос Галичини, № 1. – 1992. – С. 14-17.
Україна на шляху до свободи // Зона, № 1. – 1992. – С. 3-5.
Облава на інакодумців // Самостійна Україна, № 6. – 1992. – Лютий.
Україна утверджується! // Зона, № 3, 1992. – С. 3-6.
Мы строим Украину коммунистическими руками / Интервью записал Костантин Мищенко // Экспресс-хроника. – 1993. – 23 марта.
Незламний і гордий (про В.Стуса) // Не від любив свою тривогу ранню. – К.: Укр. Письменник, 1993. – С. 184-185.
За хліб не платять свободою (промова на зустрічі Президента України Леоніда Крав-чука з представниками громадських і політичних організацій 4 січня 1993 р.) // Зона, № 4, 1993. – С. 151-153. http://www.umoloda.kiev.ua/number/762/169/27720/
Репресовані. Хто вони? (Інтерв’ю) // Народна газета, № 16 (97). – 1993. – Травень.
Добро і краса врятують Україну. (Інтерв’ю) // Українське слово, № 11 (2707), 1994. – 17 березня.
Історичний досвід українських політичних в’язнів в утвердженні державності та їх-ня діяльність за нових умов / Доповідь на ІІ Всесвітньому конгресі українських політич-них в’язнів // К.: Райдуга, 1994. – С. 9-15.
Боротьба за свободу і власну державу – історична магістраль України 1920-1980-х років // Зона, № 7, 1994. – С. 223-227.
В лагере на Урале мы знали – „Нюрнберг-2” буде!: Інтерв’ю / Записала Олександра Парахоня // Независимость. – 1996. – 19 апреля.
Бути карі за злочини! // Злочин без кари. – К.: Стилос, 1998. – С. 19-21.
Задля України жити // Зона, № 14. – 1999. – С. 312-338.
Невідворотність відповідальності за злочини комуністичного тоталітаризму // Зона, № 15, 2001. – С. 241-243.
Законодавству про політичні репресії – національну пам’ять // Десять років роботи Комісії Київради з питань поновлення прав реабілітованих. Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Варта,. – 2001. – С. 35-37.
Пам’яті героя (про В.Макуха) // У боротьбі за волю України. Кн. 2. – Львів, 2003. – С. 75-78.
Іван Світличний – Драгоманов ХХ століття // Зона, № 18. – 2004. – С. 67-70.
Конституйована пам’ять // Зона, № 20, 2006. – С. 3-6.
Остап Терлецький в ідейній боротьбі в Галичині 79-х років ХІХ століття. Моногра-фія. – К.: Укр.. центр духов. культури, 2006. – 256 с.
ІІ.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 20, 78; вип. 32.— С. 46; вип. 33.— С. 21-23, 25, 26, 28, 31, 41; 1975, вип. 38.— С. 46, 47; 1976, вип. 39.— С. 12, 20, 30; вип. 40.— 12, 16, 91; вип. 42.— С. 39, 40, 42-47, 53, 56; 1979, вип. 51.— С. 61, 62, 69-73, 74-77, 83, 90-92; вип. 52.— С. 43-46, 52, 61, 63, 66; 1980, вип. 55.— С. 33
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст.-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-23, 5-32, 6-4; 1981: 2, 3, 6; 1982: 2-33, 7/8-31; 1984: 5-20.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 24.
Роженко Микола. „Ім’ям Української Радянської Соціалістичної Республіки...” З до-кументальної повісті „Уроки життя” // Березіль, № 8, 1991. – С. 141-160.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 10, 61, 91, 112. 119, 125, 129, 143, 155.
Роженко Микола. (Лист В.Щербицькому щодо Є.Пронюка і В.Лісового) // Зона, №. 11. – 1996. – С. 231-232.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 122, 153, 155, 157, 193, 194.
Роженко М. Липневі уроки радянської доби в історії України // Матеріали 10-х Лип-невих академічних читань. Випуск І. – К.: Український Центр духовної культури. – 2002. – С. 3-38; Там же: Василь Бишовець. Трохи про арешти липня 1972 року. – С. 66–70.
Хто є хто в Україні. – К.: „К.І.С”, 2004. – С. 690.
Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упорядку-вав автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 15, 23-26, 37, 39-42, 83, 115, 120, 154-157, 162, 173, 289, 303, 308, 328, 331, 336; Кн. 2. – С. 78, 82, 119, 124, 126, 138, 143, 181, 188, 241, 247, 259-279 (Вирок 1973 р.), 286, 292.
Тамара Пахолок. За хліб не платять свободою // Україна молода, № 176. – 2006. – 26 вересня. http://www.umoloda.kiev.ua/number/762/169/27720/
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 591–594. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936910
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 518–519; 2-е вид.: 2012 р., – С. 591–692.

Тамара Пахолок. 19.04.2005. Виправлення Є. Пронюка 28.08. 2006. Останнє прочитання 20.07.2016.

Рекомендувати цей матеріал