Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ПОПАДЮК ЗОРЯН ВОЛОДИМИРОВИЧ

19.04.2005 | С.Карасик. Виправлення З.Попадюка

 
ПОПАДЮК ЗОРЯН ВОЛОДИМИРОВИЧ (нар. 21.04.1953 р., м. Львів)
 

“Дисидент без страху й закиду”.
(М. Хейфец)

Мати Зоряна – викладачка німецької мови Львівського університету. Значну части-ну дитинства П. провів у м. Самбір Львівської обл. у бабусі, вчительки математики. Дід, теж колишній учитель, помер рано, але розповіді про його службу в Січових стрільцях за-лишили глибоку борозну в родині. Роки польської, німецької, а потім російської окупації загострили й загартували патріотизм родини. Разом з тим, ідеї європейського просвітниц-тва й лібералізму з новітніми віяннями з метрополії, які доходили через самвидав, який друкувала і розповсюджувала й мати, Любомира ПОПАДЮК, утвердили європейський характер світогляду П.

Одного разу після повені на березі Дністра відкрилася людям братська могила ґімназистів, закатованих 1939 після приєднання Західної України до СРСР. Їх було 117. Бере-гом блукав божевільний дідусь. Ця страшна могила взяла двох його дітей... А на міському кладовищі височіла ще одна могила — у ній поховані понад 900 осіб, знищених у Самбір-ській в’язниці напередодні відступу Червоної армії в 1941. Родичі показали йому також і місце в лісі, де гітлерівці знищили декілька сотень євреїв. Окупація Чехословаччини в серпні 1968 довершила формування політичних і суспільних поглядів П.

У вересні 1968 р. П. разом зі своїми однокласниками (Омелян Боґуш, Ігор Вовк, Во-лодимир Галько, Олександр Іванцьо, Ігор Ковальчук, Яромир МИКИТКО, Богдан Петри-на, Роман Радонь та Євген Сеньків) організував підпільну опозиційну групу “Український національно-визвольний фронт” (УНВФ; назвою хотіли наголосити на спадкоєм-ності від УНФ — “Українського Національного Фронту” Д.КВЕЦКА, З.КРАСІВСЬКОГО, М.МЕЛЕНЯ, М.ДЯКА та ін., який був розгромлений у 1967 р.). Виготовили прапор, печатку, запровадили членські внески, придбали друкарську машинку, розмножували літературу самвидаву. Розповсюдили також листівки у зв’язку зі самоспа-ленням Яна Палаха в Празі 16.01.1969.

1970 р. всі члени УНВФ вступили до вузів, група розрослася кількісно й геоґрафіч-но. Її членство сягало кількох десятків, серед них були навіть діти номенклатури та “вір-них ленінців”, як-от син Івана Сварника, який писав для КГБ закриті рецензії на твори І.КАЛИНЦЯ, В.ЧОРНОВОЛА, М.ОСАДЧОГО.

Діяльність УНВФ полягала в розповсюдженні самвидавської літератури, зокрема, листівок проти національного гноблення українського народу, знищення його культури й мови, проти окупації Чехословаччини в 1968. Передруковували й поширювали твори І.ДЗЮБИ, В.МОРОЗА, Є.СВЕРСТЮКА, В.ЧОРНОВОЛА та ін., журнали “Український вісник”, “Хроника текущих событий”, твори О.СОЛЖЕНІЦИНА, працю М.Джіласа “Новий клас”. У листопаді 1972 – лютому 1973 рр. УНВФ випустив два числа громадсь-ко-політичного журналу “Поступ” з аналітичною статтею Григорія Хвостенка, хронікою та документами самвидаву, обсяг першого числа 58 с., наклад – одна закладка (5 прим.).

1973 р. у Львові вперше з 1939 р. не проводилися шевченківські вечори. УНВФ ви-готовив 150 екземплярів листівки, що закінчувалася словами: "Вставайте, кайдани пор-віте!" і ввечері 27.03 розповсюдив їх. Уночі проти 28.03 декілька десятків студентів, у т. ч. П., були заарештовані. 06.08 П. був засуджений Львівським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР (“антирадянська агітація і пропаганда”) до 7 р. позбавлення волі та 5 р. за-слання, Яромир МИКИТКО – до 5 р. позбавлення волі. Справа Г.Хвостенка була виокремлена, його не судили. Решта студентів ще до суду були виключені з вузів і рекру-товані до війська. Львівські вузи, особливо університет, зазнали справжнього погрому: тільки з університету було звільнено 29 працівників.

П. відбував покарання в таборах суворого режиму ЖХ-385/19 та 17-А в мордовсь-ких таборах. За участь у табірних акціях протесту та світоглядну непримиренність його неодноразово карали. У жовтні 1975 переведений на 3 р. у режимну Владимирську тю-рму, де мав тривалу серцево-судинну недугу. 30.10.1978 П. знову етапований до табору № 19.

П. мав близькі стосунки з такими відомими дисидентами й діячами національно-визвольних рухів як Г.Суперфін, Б.Черних, П.Паулайтіс, П.АЙРІКЯН, М.МАРИНОВИЧ. Тепло відгукувалися про П. В.СТУС, М.РУДЕНКО, К.Любарський. М.ХЕЙФЕЦ писав, що йому П. “згадується якимось дивом шляхетности, поєднаної з такою ж природною і тому такою ж легкою талановитістю й відвагою”.
02.06.1980 П. прибув на заслання в сел. Матросово Магаданської обл., де півроку перед ним карався В.СТУС. Працював шахтарем. 09.10.1980 прооперований на туберку-льоз легень. Після операції працював столяром.

У травні 1981 їздив на 10 днів у відпустку до хворої матері (померла 19.09.1984). У зв’язку з погіршенням здоров’я в червні 1981 П. був переведений в Актюбинську область Казахстану. Працював у колгоспі теслею.

02.09.1982 П. знову заарештований за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації і пропаганди” (ст. 56 ч. 2 КК КазРСР). Під час слідства в Актюбинській тюрмі йо-го неодноразово били ніби-то за порушення режиму. “Справа” будувалася на “антирадян-ських висловлюваннях” у численних листах П. друзям і знайомим, зокрема, на оцінках запровадження воєнного стану в Польщі. 04.03.1983 засуджений Актюбинським облсу-дом до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання. Відмовився від адвоката й касаційного суду. Карався в таборі суворого режиму ВС-389/36 (сел. Кучино Пермської обл.).

Звільнений 05.02.1987 за Указом ПВР СРСР від 02.02.1987 про помилування групи політв’язнів. Реабілітований.
Працював у м. Самборі вантажником, столяром. 1990 обраний головою міськради, пізніше головою міськвиконкому, 1992 призначений представником Президента України в Самбірському районі, 1997 — головою Старосамбірської райдержадміністрації, з 1998 — заступник голови Самбірської райдержадміністрації. 2006 р. обраний депутатом Самбір-ської районної ради.

Указом Президента України № 726/2008 від 19 серпня 2008 року нагороджений ор-деном «За заслуги» ІІІ ступеня.

Дружина Оксана Гуменна, син Любомир 9.04. 1988, донька Ірина 10.04. 1989 р.н. З 2003 р. живуть у Львові.

Бібліоґрафія:
І.
Зорян Попадюк. Листи Василя Стуса до Любомири та Зоряна Попадюків. 1977 – 1979 // Український вісник. Вип. 7, 8, 9, 10. – Київ–Львів–Балтимор–Торонто, 1988. –– С. 181-190.
Інтерв’ю з З. Попадюком 27 і 30 січня 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936512
ІІ.
Український вісник. Випуск VІІ-VІІІ. Весна 1974. Редактор Максим Сагайдак. – Париж–Балтимор–Торонто: Вид-во „Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1975. – С. 127-133; Те ж: Степан Хмара (Максим Сагайдак). Сьогодні про минуле. – Львів: Поклик сумління, 1993.— С. 92-96; Те ж: С.Хмара. Дорогою до мрії. Вибрані праці у двох томах. Том І. – К.: Фенікс, 2005. – С. 81-85.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст.-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980 – 1985 рр.: 1980: 7-29, 8-29, 9-31, 10-28; 1981: 2-247, 2-262, 3-98, 4-28. 7-20; 1982: 2-39; 1984: 2-38, 6-26, 9-1; 1985: 1-37, 2-23.
М.Хейфец. Українські силуети.— Сучасність, 1983.— C. 249-271 (укр. і рос. мовами; також: Поле відчаю й надії. Альманах. – К.: 1994. – С. 361-381); тж. Михаил Хейфец. Избранное. В трех томах. Харьковская правозащитная группа. – Харьков: Фолио, 2000. Том 3. Украинские силуэты. Военнопленный секретарь. – 296 с., с фотоилл. – С. 170-185 та ін.; Хейфец М. Р. Українські силуети / М. Р. Хейфец; вступ. стаття Б. Є. Захарова; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків: ТОВ «Видавництво права людини, 2015. – С. 209–226 та ін.
Український вісник. Київ–Львів–Балтимор–Торонто, 1988. – Вип. 7, 8, 9, 10. – С. 167, 181-190, 265-266, 358.
Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – Київ, Либідь, 1995. – С. 135 – 136, 142.
Репресії в науці та освіті // Львів. Історичні нариси. Упорядники Я.Ісаєвич, Ф.Стеблій, М.Литвин. Інститут українознавства. Львів: 1996. – С. 589-595
В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. Т.6, кн. 1. – Львів: Просвіта, 1997. – С. 267, 294, 297, 364, 369, 377, 410; кн. 2. – Львів: Просвіта, 1997. – С. 109, 115-117, 123, 128, 171, 207.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 196-209.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 573–576. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936512&w
Інтерв’ю з Оксаною Гуменною 26.06.2008. http://archive.khpg.org/index.php?id=1272917063&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 462–473; 2-е вид.: 2012 р., – С. 525–526.

Софія Карасик, Харківська правозахисна група. 19.04.2005. Останні виправленнями З. Попадюка 28.08. 2006. Останнє прочитання 20.07.2016.

Рекомендувати цей матеріал