ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ

 1030819.04.2005

автор: І.Рапп

(нар. 19 (14?).10.1925, с. Крушельниця, Львівської обл. – 20.08. 2004, Львів)

Член ОУН, безкомпромісний борець за незалежність України.

П. народився в селянській сім’ї. Закінчив 5 класів сільської школи.

Коли розпочалася війна, П. вступив до молодіжної сітки ОУН. Юнаки виконували доручення районного проводу: діставали продукти й медикаменти для підпілля. 1944 П. затримали червоноармійці, але, протримавши 2 місяці, відпустили. П. перейшов на нелегальний стан. В одній із перестрілок П. дивом залишився живим (за кожну голову повстанців давали чималі на ті часи гроші).

У середині 1948 П. був посланий на Східну Україну для підпільної пропагандистської діяльності: пояснювати, хто такі бандерівці і чого вони хочуть. П. погодився, знаючи, що звідти вже не повернеться в рідні Карпати. Цілий рік П. з товаришами жив у кам’яних шахтах у Молдавії, потім вони пішли в Хмельницьку обл., згодом перебралися в Луганську і в 1952 — в Донецьку. 1952 НКВС стало відомо, що в Донецькій обл. діє якась структура ОУН, і стали її розшукувати.

У другій половині 1949 сім’ю П. вислали в Тинду Амурської обл.

У лютому 1953 П. схопили в Донецьку, відправили до Києва, потім до Львова і, нарешті, в Дрогобич. І всюди жорстоко били. Трибунал Прикарпатського військового округу на триденному судовому засіданні, заслухавши 150 свідків, засудив П. на 25 р. позбавлення волі, 5 р. заслання і 5 р. поразки в правах.


Покарання відбував в омських, іркутських, мордовських таборах і на Уралі. У грудні 1954 П. прибув в омський табір, де одразу ж потрапив до ШІЗО (штрафний ізолятор) за різку відповідь на грубість та погрози начальника табору. У таборах П. постійно брав участь в акціях протесту проти жорстокості режиму й адміністрації, за що був неодноразово покараний, аж до тюремного ув’язнення. 1954, в дні святкування 300-річчя “возз’єднання” України з Росією, в’язні-українці, в т.ч. П., вивісили на знак протесту чорний прапор з написом: "Триста літ неволі". Був у таборі майор, який нізащо саджав українців у карцер, за що був побитий в’язнями. За це українців розкидали по інших, жорстокіших таборах. П. потрапив до табору № 5 в Іркутській області, начальник якого заявив, що тут він — хазяїн, ведмідь — прокурор, а тайга — суддя. Умови в таборі були такими дикими, що через 2 дні в’язні організували страйк, оголосили смертельну голодівку, а група, в якій був П., захопила начальника табору, але як він благав, щоб не вбивали, то повстанці відпустили його. Усе це тривало 4 тижні, а всього не працювали 6 місяців. Після страйку 70 осіб притягнули до суду, а 5, у тому числі П., попередили, що будуть судити як організаторів. Слідство тривало сім місяців, на суді прокурор вимагав розстрілу, але засудили його на 25 р. таборів. П. потрапив спочатку до тобольської тюрми, потім на 7 місяців до харківської, далі до одеської.

У 1961 П. виявився в мордовських таборах, де вперше зустрівся з М.СОРОКОЮ, який мав загальну повагу й авторитет. З табору № 11 у Мордовії з участю П. була організована втеча двох в’язнів-українців -  Антона Олійника і Романа Семенюка, яких піймали аж через декілька місяців. Скоро А.Олійника розстріляли за сфабрикованим звинуваченням.

У 1966 з’явилися в мордовських таборах "шістдесятники", з якими в П. склалися дружні стосунки. Особливо близьким він був з М.ГОРИНЕМ. Після смерти в 1971 М.СОРОКИ П. потрапив у 35-й табір Пермської обл.

1974 начальство погрожувало, що буде судити П. за "неґативний вплив" на оточення і позбавить його 2-ї групи інвалідности. У вересні 1974 комісія позбавила його інвалідности. 1975 П. разом з іншими політв’язнями привітав А.Д.САХАРОВА з присудженням йому Нобелівської премії, а 1976 підписав листа на захист С.КОВАЛЬОВА і проти триваючих політичних репресій на волі та в концтаборах. Того ж року послав до ЦК КПРС заяву з вимогою згідно з Гельсінкськими угодами допустити в табори й тюрми комісію Міжнародного Червоного Хреста. П. брав участь у колективній відмові від радянського громадянства на знак протесту проти репресивних заходів адміністрації у відповідь на боротьбу політв’язнів за свої права.

1979 П. та М.СИМЧИЧ переведені з табору № 35 до кримінального табору в Пермській обл. у зв’язку з тим, що їхні "політичні" терміни скінчилися, а вони свого часу були додатково засуджені за участь у внутрішньотабірному опорі.

Звільнили П. 29.03.81. Він поїхав додому через Москву, де мав передати академікові А.Д.САХАРОВУ листи з табору, та його зустріли співробітники КДБ і припровадили на вокзал, щоб без затримки їхав додому. Удома ж його негайно взяли під нагляд. Працював у будівельній бригаді. Приблизно через рік П. оголосили, що він може вважати себе не прописаним у Сколівському районі, але, якщо зробить заяву по радіо й телебаченню з відмовою від своїх поглядів, то справа з пропискою буде залагоджена. П. відповів, що це безумство — вимагати від нього покаяння після того, як він відбув 28 років у тюрмах і таборах. Через 2 дні П. засудили в м. Сколе за “порушення паспортного режиму” на 3 роки позбавлення волі. Він подавав у всі інстанції заяви й протести, внаслідок чого через 1,5 року його звільнили. Повернувся додому, а влада знову вимагає покаяння. П. вигнав їх з хати. І знову суд, і знову новий термін.

Загалом П. відбув у неволі майже 32 роки.

Усе життя П. був фанатично відданий українській національній ідеї і твердо й безкомпромісно боровся за незалежність України.

1991 П. з допомогою М.ГОРИНЯ і З.КРАСІВСЬКОГО перепоховав загиблих повстанців у своєму селі, брав участь у перевезенні на батьківщину праху сестри Степана Бандери. Того ж року П. брав участь у міжнародному конґресі політв’язнів у Києві, де запропонував перевезти прах М.СОРОКИ до Львова. Цю ідею підтримав Є.ПРОНЮК, і в 1992 П. разом із сином М.СОРОКИ Богданом та Марією Вульчин перепоховали прах у Львові.

Бібліоґрафія:

I.

В.Підгородецький. “Ми йшли дорогою Христа”. // Державність, Львів, 1993, № 2.— С. 45-48.

II.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 23, 29, 42.

ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1975, вип. 38.— С. 46, 47.

ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.— С. 22, 30, 68.

ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51.— С. 63, 89; вип. 52.— С. 35, 38.

ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 53.— С. 86; вип. 54.— С. 65.

ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1982, вип. 62.— С. 151.

Архів ХПГ.

Наталія Трофімова. Моральна претензія Семена Глузмана // День, № 117. – 2003 р. http://day.kyiv.ua/uk/article/nota-bene/moralna-pretenziya-semena-gluzmana

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 555–557. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113935701&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 496–497; 2-е вид.: 2012 р., – С. 564–565.

Соломія Онуфрів, Іван Данів. Василь Володимирович Підгородецький – родове гніздо село Крушельниця. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=645485545618434&id=100004709825503 Листопад 2012.

Глузман С.Ф. Рисунки по памяти, или Воспоминания отсидента – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. – с. 191-193.

Ірина Рапп/ Харківська правозахисна група.19.04.2005. Останнє прочитання 19.07.2016.

 

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Спогади

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. ЕТАПИ

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Інтерв’ю

Розмова з Михайлом ГОРИНЕМ. Бердиховська Боґуміла

Інтерв’ю

КУЛИНИН ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Дослідження

Дисидентський рух на Україні (1954–1987). Євген Захаров

Інтерв’ю

КАЛАПАЧ РОМАН СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПОКРОВСЬКИЙ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В., Кіпіані В.Т.

Організації / Український національний рух

ПЕРШОТРАВНЕВА ДВІЙКА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КУКСА ВІКТОР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГOРБАЛЬ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОТЧЕНАШЕНКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. На Володимирській, 33. Підготував Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МИКИТКО ЯРОМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

СОРОКА МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ. Бондарук Леся

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ОТЧЕНАШЕНКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МАСЮТКО МИХАЙЛО САВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU