ОСАДЧИЙ МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ

 715419.04.2005

автор: С. Сапеляк

(нар. 22.03.1936, с. Курмани, Недригайлівського р-ну, Сумської обл. — п. 05.07.1994, м. Львів)

Журналіст, поет, письменник, автор широко відомої повісті „Більмо“. 

О. народився в сім’ї селян-колгоспників.

1958 закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював редактором і старшим редактором Львівської телестудії. З 1960 О. на викладацькій роботі у Львівському університеті. Був редактором університетської багатотиражної ґазети, заступником секретаря парторганізації факультету з ідейно-виховної роботи. З 1965 — старший викладач кафедри журналістики Львівського держуніверситету. З 1962 член КПРС. 1963-1964 — інструктор по пресі Львівського обкому партії. Член Спілки журналістів України.

Самостійно, без аспірантури і наукового керівника, написав і успішно захистив 25.06 1965 кандидатську дисертацію "Журналістська діяльність Остапа Вишні (1919-1933)".

О. виступав в обласній і республіканській пресі як журналіст і літературознавець, а також публікував художні твори. Видавництво "Каменяр" випустило збірку його віршів "Місячне поле", весь тираж якого був знищений у зв’язку з арештом О.

Заарештований 28.08.65 за звинуваченням у проведенні "антирадянську агітацію і пропаганду". Засуджений 18.04.66 на закритому судовому засіданні до 2 р. таборів суворого режиму. Карався в таборі № 11, сел. Явас у Мордовії, працював столяром. У тюрмі й таборів нажив хворобу шлунка.

19.04.66 в О. народився син.

Під час обшуку в таборі в грудні 1966 в О. конфіскували зошит з перекладами Г.Лорки, поетів прибалтійських республік і власними віршами.

Звільнившись, О. не міг одержати прописку у Львові і влаштуватися на роботу, його затримували за порушення паспортного режиму. Зрештою, прописався у Львівській обл., став робітником у Львівському комбінаті глухонімих. Написав біоґрафічну повість про О.Вишню "Геній сміху, або зустріч із вождем", де розкриває маловідому сторінку стосунків літераторів з партійними вождями 20-х років. 1968 поширив у самвидаві повість "Більмо", передав її через московських дисидентів на Захід, де вона 1971 вперше вийшла друком. Повість стала відомою в світі і була перекладена багатьма мовами.

Як свідчить Н.СВІТЛИЧНА, О. приніс цю повість І.СВІТЛИЧНОМУ, який сказав, що книга дуже цікава, але потребує доброго літературного опрацювання. Книгу фактично переписав Я.Ступак, обумовивши при цьому, що О. зберігає таємницю його участі.

Удруге О. був заарештований у січні 1972, одночасно з багатьма представниками української інтеліґенції, за звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді". О. інкримінувались його статті, вірші і проза, зокрема, повість "Більмо". Рецензентами творів О. були доктор філологічних наук М.Матвійчук; М.Нечиталюк - тоді кандидат, згодом доктор філологічних наук, викладач факультету журналістики Львівського університету; Г.Книш — поет, член Спілки письменників України, висновок яких став основою для засудження О.

4-5 вересня 1972 в закритому судовому засіданні О. був засуджений за ст. 62 КК УРСР до 7 р. таборів особливо суворого режиму і 3 р. заслання. Карався в таборі ЖХ-385-1, сел. Сосновка, Мордовія. Брав активну участь в акціях протесту - голодівках, писав листи і звернення.

1977 О. пише листа Л.Брежнєву, що згідно з Указом від 08.02.72 йому загрожує примусове вислання в м. Суми на примусові роботи, за 900 км від сім’ї - дружини і двох дітей. О. розглядає це можливе заслання, де його можуть побити (як його матір) і навіть убити (як брата, вбитого 05.04.75 - ця справа не розслідувалася), як явну погрозу чи натяк на долю брата.

1978 О. звернувся до американського народу, сенату і президента США Дж.Картера, що двічі був репресований, причому вдруге за видану на Заході повість "Більмо", що з ним розправилися руками кримінальників (1975 О. був побитий у пересильній тюрмі), а тепер йому обіцяють, що на засланні його вб’ють. О. просить надати йому американське громадянство.

1978 українська діаспора присудила О. літературну премію ім. І.Франка.

У січні 1979 О. прибув на заслання в сел. Милва, в 2-3 км від м.Троїце-Печерська, республіка Комі. Працював кочегаром. Мав відпустку 10 днів, відвідав рідних у Львові. Повернувшись, працював сторожем. За нез’ясованих обставин згорів склад, який охороняв О.. Йому пред’явили позов на 1500 крб.. 04.10.79. проти О. порушено кримінальну справу за ст. 99 КК РРФСР ("необережне знищення або пошкодження державного або громадського майна". Максимальний термін - 3 р. позбавлення волі). О. оголосили, що коли він до 01.01.80 виплатить вартість збитку, завданого пожежею, то справа буде припинена. 29.12.79. А.Д.САХАРОВ перевів О. потрібну суму телеґрафом і повідомив про це місцевим органам міліції. Однак під різними бюрократичними приводами гроші О. на пошті не видавали. Тим часом знайшлися „свідки“, що О. сам підпалив склад. Суд постановив стягнути з О. збиток у розмірі 500 крб.

Після заслання О. повернувся до Львова. Довго не мав роботи, потім працював вантажником, двірником, кочегаром.

В листопаді 1987 О. - один з ініціаторів створення Української Асоціації Незалежної Творчої Інтеліґенції (УАНТІ). З 1988 він редактор самвидавського журналу "Кафедра". 02.12.87 невідомі увірвалися в помешкання в м. Києві і побили О. Неодноразово по телефону йому погрожували розправою. 22.12.88 О. був офіційно попереджений про кримінальну відповідальність "за дармоїдство".

З 1975 видано ще три збірки поезії О.. 1991 він захистив в Українському Вільному університеті в Мюнхені докторську дисертацію. З 1993 доцент кафедри журналістики Львівського університету. Почесний член Швейцарського відділення ПЕН-клубу. Член ради Львівського відділення Спілки письменників України.

Помер О. 05.07.94.



Бібліоґрафія:

I.

М.Осадчий. Більмо: Автобіографічний нарис.— Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971.— 207 с.

М.Осадчий. Зустріч з вождем. // Український вісник, 1987, №8.— С. 18-25.

II.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 23, 47, 50, 73, 116, 122, 127, 129, 136, 153.

Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 17, 21, 23.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 59, 142, 154, 155, 180, 190, 290.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 40.— С. 79.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 45.— С. 35, 36, 52, 59; вип. 47.— С. 98, 114, 117, 118.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48.— С. 52, 54, 68, 71, 72.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51.— С. 85; вип. 52.— С. 32, 50, 53.

Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 18-1.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1980, вип. 1.— С. 5.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 541–544. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113924017

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 480–473; 2-е вид.: 2012 р., – С. 543–545.

Степан Сапеляк. Харківська правозахисна група. 19.04.2005. Останнє прочитання 17.07.2016.