Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

МАТУСЕВИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

19.04.2005 | С.Карасик

 

 

(нар. 19.07.1947, с. Матюші, Білоцерківського р-ну, Київської обл.)
 

Член-засновник Української Гельсінкської групи (УГГ). 

Навчався на історичному факультеті Київського держуніверситету, звідки 1973 р. був виключений з 4-го курсу за "неуспішність" - насправді за "неблагонадійність", за симпатії до репресованої української інтеліґенції. Працював редактором у видавництві медичної літератури.

М.— член-засновник УГГ.

24.12.76 у членів УГГ були обшуки, причому в М.РУДЕНКА "знашли" сховані 40 доларів США, у О.БЕРДНИКА— порноґрафічні відкритки, у О.ТИХОГО— стару німецьку ґвинтівку. На знак протесту Р.РУДЕНКО, О.БЕРДНИК, М.МАРИНОВИЧ и М. оголосили голодівку. Після арешту М.РУДЕНКА і О.ТИХОГО М. підписав листа до урядів країн-учасниць Гельсінкської угоди на їх захист із проханням сприяти їхньому звільненню. У березні-квітні М. викликали на допити у справі М.РУДЕНКА і О.ТИХОГО.

У березні 1977 М. та М.МАРИНОВИЧ на вечорі пам’яті Т. Шевченка в Київській філармонії, здолавши опір організаторів вечора, несподівано вийшли на сцену і заспівали „Заповіт" (бо його не було в програмі). Погасло світло, але збуджена зала стоячи доспівала пісню.

23.04.77 М. заарештований разом з М.МАРИНОВИЧЕМ за звинуваченням в "антирадянській агітації і пропаганді", ст. 62 ч. 1 КК УРСР і в "хуліґанстві", ст. 206 ч. 1 КК УРСР за подіями чотирирічної давнини. Ні в розслідуванні, ні в суді, який відбувся 22-27 березня 1978 в м. Василькові Київської обл., М. участі не брав. Вирок — максимальний термін за ст. 62 КК УРСР — 7 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання. З 03.06.78 відбував покарання в таборі ВС-389/35 на ст. Всехсвятська Чусовського р-ну, Пермської обл.

Зазнавали переслідувань у зв’язку з ув’язненням М. не лише його дружина, О.ГЕЙКО-МАТУСЕВИЧ, але й сестра, Т.Матусевич. У цеху, де вона працювала, були влаштовані збори, які ганьбили її за те, що не відмежувалася від антирадянських дій брата. Промовці навіть казали, що їй не можна довіряти роботу інженера.

У неволі М. підписував листи та звернення, брав участь у голодівках протесту в дні політв’язня і прав людини, у страйках на знак протесту проти порушень прав в’язнів і т.п., за що неодноразово був покараний позбавленням побачень, а також 9 разів карцером і ПКТ (приміщення камерного типу) — загалом на 10 місяців.

М. хворів гіпертонією (був звільнений від служби в армії), у нього хворе серце.

У жовтні 1979 мати М. звернулася "до всіх людей доброї волі" з закликом захистити її сина. 05.02.80 співробітник КДБ сказав матері М., що їй нададуть побачення з сином, якщо вона погодиться "вплинути" на нього.

05.10.80 р. М. засуджений на 3 р. тюремного ув’язнення, які провів у в’язниці УЭ-148/ст.-4 м. Чистополя (Татарська АРСР).

Заслання М. відбував у с. Кіра Читинської обл. Будучи "помилуваним" у 1988, відмовився виїхати з місця заслання, домагаючись реабілітації. КДБ влаштовував провокації, аж до замахів на життя М.

З початку 1989 М. живе в м. Васильків Київської обл. Працював будівельником. Деякий час разом з С.НАБОКОЮ вів програму „Права людини” на радіо „Свобода”, працював у газеті „Дзеркало тижня”.

Указом Президента від 8.11.2006 р. нагороджений Орденом «За мужність» І ступеня –за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Бібліоґрафія:
І.
„Я приїхав в Україну жити і працювати, а не доживати віку...” – Дзеркало тижня, 2003, № 23 (448). – 21 червня. (Про О. Зінкевича).
ІІ.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 29.— С. 4, 11, 73; 1979, вип. 34.— С. 7, 16; вип. 35.— С. 25, 42; вип. 36.— С. 84, 88; 1980, вип. 37.— С. 61, 63, 66; вип. 40.— С. 41, 65; 1981, вип. 41.— С. 21, 71; вип. 42.— С. 26.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43.— С. 44, 52; вип. 44.— С. 18; вип. 45.— С. 21-23; вип. 47.— С. 31, 130, 131, 142, 146; вип. 48.—С. 25, 72, 167; 1978, вип. 49.— С. 9-12, 20; 1979, вип. 51.— С. 62, 64, 74, 167, 212; вип. 52.— С. 43-46, 55-57, 60, 61; 1980, вип. 53.— С. 86-88; вип. 54.— С. 59, 111; вип. 55.— С. 26; вип. 56.— С. 109; 1981, вип. 58.— С. 74; вип. 60.—С. 80, 82, 87; вип. 61.— С. 81, 99.

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 2-16, 4-2, 4-25, 10-15, 12-15; 1981: 1, 2, 3; 1982: 5-43. 7/8-24; 1984: 4-20, 5-26, 7/8-30.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 144, 161-165.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров та В.В.Овсієнко. Харківська правозахис-на група; Харків: Фоліо, 2001. – Т.1. – С. 6, 28, 37, 40, 46, 56, 103, 109-110, 119, 140, 145; Т.2. – С. 24, 35, 51-53, 57, 61, 68-68, 71, 85, 87, 91, 93-94, 103-105, 107-110, 112, 117, 122, 128, 134, 150, 160-161, 163, 165, 167, 171-173, 183; Т. 3. – С. 19, 30, 37-38, 42, 46, 48, 68, 75, 92, 101-105, 117, 136, 180, 203-204, 207, 221, 223, 225; Т.4. – С. 17, 70, 80-81, 92, 110, 129, 176, 186, 188, 198, 240. (Або: За покажчиком).

Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 105, 110-111, 114, 116, 118.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Єв-ропи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 457-458. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113917051&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 421–422; 2-е вид.: 2012 р. – С. 473–474.

Маринович Мирослав. Всесвіт за колючим дротом (Спогади і роздуми дисидента). Львів. Вид. УКУ, 2016. 536 с. + 28 с. іл.

Софія Карасик, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 12.08.2016.

 

 

Рекомендувати цей матеріал