Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

МАРИНОВИЧ МИРОСЛАВ ФРАНКОВИЧ

19.04.2005 | Борис Захаров

(нар. 04.01. 1949, с. Комаровичі Старо-Самбірського р-ну Дрогобицької, нині Львівської, обл.)

 

Член-засновник Української Гельсінкської Групи, правозахисник, публіцист, релігієзнавець, організатор амністійного руху в Україні.

 

 

М. виховувався в релігійній сім’ї, його дід був священиком. Навчався в середній школі №2 в Дрогобичі, яку закінчив з золотою медаллю. 1967 М. поступив у Львівський політехнічний інститут (тепер університет). За критику радянської політики ним займалося КГБ, де його схиляли стати інформатором, а згодом позбавили т. зв. «допуску» і звільнили з військової кафедри. У зв’язку з цим, не одержавши офіцерського звання, М. мусив служити в армії після закінчення інституту рядовим.

1972 завершив навчання і рік працював перекладачем з англійської мови на Івано-Франківському заводі «Позитрон». Тоді ж познайомився з київськими та львівськими дисидентами.

22.05.1973 в Києві його затримала й обшукала міліція, мотивуючи це тим, що М. покладав квіти до пам’ятника Т. Шевченку.

1973-1974 служив у війську в Вологді. Після демобілізації 1974 М. переїхав до Києва.

Працював технічним редактором журналу «Початкова школа» та у видавництві «Техніка», звідки його звільнили за сигналом з КГБ. Деякий час був безробітним. За кілька днів до арешту влаштувався розклеювачем афіш.

М. разом з М. Матусевичем став одним із членів-засновників Української Гельсінкської Групи (09.11.1976). За свідченням М. Руденка, при цьому він сказав: «Ми хочемо бути свідками падіння імперії й учасниками цих подій». З того часу М. перебував під прицільним наглядом КГБ. 5.02.1977 його офіційно попередили: якщо не припинить діяльність, то буде заарештований. М. не раз затримувала міліція в Києві та Серпухові. У Дрогобичі були обшуки, йому постійно погрожували.

У березні 1977 М. та Микола Матусевич на вечорі пам’яті Тараса Шевченка в Київській філармонії, здолавши опір організаторів вечора, несподівано вийшли на сцену й ініціювали самодіяльний спів «Заповіту».

23.04.1977 М. був заарештований. Проходив по одній справі з М.Матусевичем. Вони звинувачувалися в «проведенні антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч. 1 КК УРСР та ст. 70 ч. 1 КК РРФСР. Слідство тривало 11 місяців. 27.03.1978 Київський обласний суд у м. Василькові засудив обох до максимального терміну позбавлення волі – 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Карався М. у пермському таборі ВС-389/36. Брав участь у всіх правозахисних акціях, тримав голодівки протесту, в тому числі й 18-добову, передавав на волю хроніку табору № 36. За весь термін мав біля 150 діб ШІЗО (штрафний ізолятор) і близько півтора року ПКТ (приміщення камерного типу). 1978 «Міжнародна Амністія» взяла М. під свій захист як в’язня сумління.

Починаючи з квітня 1984 М. відбував заслання в с. Саралжин Уїльського р-ну Актюбинської обл., Казахстан. Працював теслею. Одружився 1986 з киянкою Любою Хейною (Хейна), яка переїхала до нього на заслання. У лютому 1987 відмовився подати клопотання про помилування, проте Верховна Рада СРСР у березні 1987 його все-таки помилувала (1991 року реабілітований), і він повернувся в Україну. Улаштувався оператором нафтопереробного заводу в Дрогобичі.

1990 М. почав працювати кореспондентом місцевої газети «Галицька зоря». 1988 в журналі «Сучасність» була опублікована праця М. «Євангеліє від Юродивого», написана ще в таборі. З тих пір вийшла низка книг, які поставили М. в число найвизначніших мислителів сучасної України. 1991 вийшла книжка «Україна на полях Святого Письма»; 1993 – «Спокутування комунізму» та «Україна: дорога через пустелю»; 2003 – «Українська ідея та християнство, або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису»; 2004 – «Ecumenist Analyzes the History and Prospects of Religion in Ukraine». 2009 – «Ісус і Божий народ: юдеї і християни у спільноті спасіння». 2010 – збірка «Вибране»: у шістьох томах. 2016 – «Всесвіт за колючим дротом. Спогади і роздуми дисидента». 2019 – «Митрополит Андрей Шептицький і принцип ‘позитивної суми’».

У 1996-97 рр. М. навчався в Центрі вивчення прав людини Колумбійського університету (США) і проходив стажування в університеті Еморі (Атланта, США) та у Всесвітній Раді Церков у Женеві (Швейцарія).

М. – засновник першої групи Міжнародної Амністії в СРСР (1991), Української асоціації «Міжнародна Амністія» (УАМА), з 1993 до 1998 був головою Національного комітету УАМА. З 1992 М. – член громадської ради Українсько-Американського бюро захисту прав людини.

Лауреат премії журналу «Сучасність» (1993), премії ім. Валерія Марченка (1995), премії Володимира Зеєва-Жаботинського (1999), ордену «Ї» «За інтелектуальну відвагу» (2004), ордену НРУ «За заслуги перед українським народом», державного ордену України «За мужність» 1 ступеня (2006), Кавалерського хреста державного ордену Польської Республіки «За заслуги» (2006), державного ордену «Свободи» (2008), премії ім. Василя Стуса (2009), відзнаки Генерального Консульства Республіки Польща у Львові ім. Ігнація-Яна Падеревського (2012), відзнаки Сергіо Віейра де Мелло організації «Вілла Деціуша» (Польща, 2013), медалі Свободи ім. Трумена–Рейґана Фундації з ушанування жертв комунізму (США, 2014), ордену Лева Львівської міської ради (2015), нагороди ім. Єжи Ґєдройця газети «Жечпосполіта» (Польща, 2016), ордену князя Ярослава Мудрого V ст. (2017), відзнаки Напа Інституту (США) «За мужність у громадській сфері» Архиєпископа Чарльза Дж. Чапута (2018), почесної медалі УГС Українського товариства політв’язнів і репресованих до 30-ліття Української Гельсінської Спілки (2018), відзнаки ім. Станіслава Вінценза «За гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів» Форуму «Via Catpatia» (2018), відзнаки Львівської міськради «Ключ до міста» до 75-річчя ліквідації Янівського концтабору і Львівського ґетто (2018), нагрудного знаку «За заслуги перед кримськотатарським народом» Меджлісу кримськотатарського народу (2019), відзнаки BOOM AWARDS «Гордість нації» (2019). Рішенням відповідних органів місцевого самоврядування нагороджений відзнаками «Почесний громадянин Дрогобича» (2010), «Почесний громадянин села Комаровичі» (2016), «Почесний громадянин Львова» (2017).

Учасник багатьох вітчизняних і міжнародних конференцій з прав людини і релігієзнавства. Викладав історію християнства в Дрогобицькому педагогічному університеті, був співробітником Інституту східноєвропейських досліджень. З 1997 М. – директор Інституту релігії і суспільства Львівської Богословської Академії (тепер – Український Католицький Університет, УКУ), а з 2007 – президент цього Інституту; з 2000 – віце-ректор з зовнішніх зв’язків, з 2005 – перший віце-ректор, з 20?? – віце-ректор з питань призначення та місії Українського Католицького Університету. Член Капітули Ордену «Ї» «За інтелектуальну відвагу» (Львів, з 2000 р.), Дорадчої ради Товариства «Українсько-Єврейська Зустріч» (з 2010 р.), Надзірної ради Товариства Максиміліана Кольбе (Німеччина, з 2010 р.), Ініціативної групи «Першого грудня» (з 2011), Несторівської групи (з 2012). Президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу (з 2010–2014), а з 2014 – почесний президент цього центру.

Живе у Львові.

 


Бібліоґрафія:

І

1. Євангеліє від юродивого. – Нью-Йорк: Сучасність, № 11. – 1988.

2. Україна на полях Святого Письма. – Дрогобич: Відродження, 1991. – 108 с.

3. Спокутування комунізму. – Дрогобич, 1993. – 44 с.

4. Україна: дорога через пустелю. – Харків: Фоліо, 1993. – 192 с.

5. Друге народження // М.Руденко. Найбільше диво – життя. Спогади. Київ–Едмонтон–Торонто: Таксон, 1998. – С. 529-540.

6. Маринович М., Глузман С., Антонюк З. Листи з волі. – Київ: Сфера, 1999. – 400 с. Українська ідея і християнство, або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису. – К.: Дух і літера, 2003. – 544 с.

7. Ecumenist Analyzes the History and Prospects of Religion in Ukraine. – Львів: Видавництво УКУ, 2004.

8. Ісус і Божий народ: юдеї і християни у спільноті спасіння. Львів: Свічадо, 2009. - 88 с.

9. Вибране: у шістьох томах. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2010.

10. Всесвіт за колючим дротом. Спогади і роздуми дисидента. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2016. – 536 с.

11. Митрополит Андрей Шептицький і принцип ‘позитивної суми’ / передмова Адріана Сливоцького. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. – 248 с.

 

II

1. Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 29.— С. 4, 11, 73; 1979, вип. 34.— С. 7; вип. 35.— С. 42, 74; 1980, вип. 40.— С. 42; 1981, вип. 41.— С. 21; вип. 42.— С. 26;

2. Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43.— С. 44, 52; вип. 44.— С. 18; вип. 45.— С. 21-23, 59; вип. 47.— С. 31, 130, 131, 142, 146; вип. 48.—С. 23, 25, 72, 167; 1978, вип. 49.— С. 9-12, 20; 1979, вип. 51.— С. 71, 73, 74-77, 212; вип. 52.— С. 36-38, 61, 130; 1980, вип. 53.— С. 90, 91; вип. 54.— С. 60; вип. 55.— С. 26; вип. 56.— С. 109; 1981, вип. 60.—С. 83; вип. 61.— С. 99; 1982, вип. 62.— С. 128; 1983, вип. 63.— С. 178-180, 182, 183.

3. Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Передмова Андрія Зваруна. Упорядкував Осип Зінкевич. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симо-ненка, 1978. – С. VІ, ІХ, 14, 28, 31, 66, 97, 104, 107, 112, 114, 121, 126, 131, 135, 141, 143, 156, 172, 177, 181, 209, 261, 263, 264, 297, 312-314, 317, 319-321, 323, 327-331, 344, 364, 367, 369, 370, 401.

4. Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 3-6, 12-15; 1981: 1, 2, 3, 11, 12; 1982: 2-20, 2-23, 4-1, 4-13, 4-35, 6-26, 7/8-19, 10-29; 1984: 4-20, 5-26, 7/8-27, 11-20; 1985: 1-37, 5-19, 9-37, 10-41, 11-27.

5. Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню гельсінк-ських угод. Випуски: ч. 1, 1978 р.; ч. 2, 1978 р.; безномерний, березень 1979 р.; ч. 1, 1980 р.; ч. 2, 1980 р. Упорядкував Осип Зінкевич. Післяслово Ніни Строкатої. Комітет Гельсінк-ських ґарантій для України. – Торонто–Балтимор: Українське видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1981. – С. 22, 38-44, 71, 79.

6. Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. Упорядкував і зре-дагував Осип Зінкевич. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1983. – С. – 441-448.

7. Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 161-164, 173.

8. Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996 г.— С. 17-18.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 210, 211, 223.

9. Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров та В.В.Овсієнко. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001: Т.1. – С. 6, 10, 28, 41, 56, 103-104, 109, 140, 145; Т.2. – С. 24, 35, 51-53, 57, 61, 68-69, 71, 85, 87, 91, 93-94, 103-105, 107-110, 112, 117, 122, 128, 134, 150, 160-161, 163, 165-168, 171-173, 183; Т. 3. – С. 19, 30, 37-38, 42, 46, 48, 68, 75, 92, 101-105, 136, 180, 203, 207, 221, 223, 225; Т.4. – С. 15-17, 70, 80-81, 92, 110, 129, 176, 186, 188, 198. (Або: За покажчиком).

10. Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні 1956 – 1987). / Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 30, 105, 110-111, 114, 116, 118.

11. Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 425–428.

12. Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 407–409; 2-е вид.: 2012 р. – С. 456–458.

13. Інна Сухорукова Всесвіт за колючим дротом (про нову книгу Мирослава Мариновича). 13.05.2016.

 

Борис Захаров, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 04.06.2019.


Рекомендувати цей матеріал