ЛІСОВА (ГРИЦЕНКО) ВІРА ПАВЛІВНА

 422519.04.2005

автор: В.Овсієнко - за текстом, матеріалами і розповіддю В.Лісової 08.12.98 р.

 

 

(нар. 05.01.1937 р., м. Кагарлик Київської обл.).
 

Представниця „підпільної педагогіки“, правозахисниця. 

Мати — Палажка Трохименко (1907-92) все життя працювала в колгоспі. Батько Павло Гриценко (1910-87) — ветеринарний фельдшер. Старші сестри ще неповнолітніми під час голоду 1947 були засуджені на 5 р. разом з односельчанами „за колоски“ (відбули в таборі по 2,5 р.).

Л. 1954 закінчила школу. З 1955 до 1961 навчалась на заочному відділенні філологічного факультету Київського університету, працювала на мотоциклетному заводі та старшою піонервожатою в школі м.Києва. Після закінчення університету працювала лаборантом в Українському науково-дослідному інституті педагогіки (УНДІП) і викладала українську мову та літературу у вечірній школі. Склала кандидатські екзамени, працювала над дисертацією про Бориса Грінченка.

Її українство, закладене життям у селі з рештками обрядів, піснями матері, віршами Шевченка, з церквою і поетичною природою, зі шкільним хором, було загнане в підсвідомість ідеологічним насильством. Воно ожило в університетські роки під впливом лекцій викладача української літератури Івана Бровка і развивалось у 60-х роках на літературних вечорах, у хорі „Жайворонок“, у спілкуванні з Є.СВЕРСТЮКОМ, Василем Вечерським, Романом Корогодським, А.ГОРСЬКОЮ, Н.СВІТЛИЧНОЮ, Тамарою Цвелих та ін. „Соціальні окуляри“ спали після прочитання статті Івана Франка „Що таке поспуп“. Педагогічна діяльність стала для Л. святом життя. Співала в хорі, ходила на літературні вечори шістдесятників, проводила зі школярами з участю Є.СВЕРСТЮКА, Петра БОЙКА та за їхніми і своїми сценаріями літературні вечори, випускала стінгазети, мандрувала з дітьми Києвом. Любила дітей, а вони любили її. Особливо це стосується російської школи, куди перейшла 1964 після першого звільнення з УНДІПу за участь у покладанні квітів до пам’ятника Т.Шевченку 22 травня. Чотири щасливі роки роботи закінчилися бесідою з районним та шкільним начальством і звільненням у в 1969 „за власним бажанням“.

З посади молодшого редактора видавництва „Наукова думка“ в 1971 Л. також пішла „за власним бажанням“ — після написанння „ідейно не витриманого“ редакційного висновку на книгу статей до ювілею Лесі Українки і листа до Комітету у справах друку про неякісну книгу казок „Козак Мамарига“ видавництва „Веселка“.

Зі зміною керівництва Інституту педагогіки повернулася туди як кандидат на посаду молодшого наукового співробітника.

Після арештів 1972 чоловік Л. В.ЛІСОВИЙ виступив з „Відкритим листом членам ЦК КПРС і ЦК КП України“ на захист заарештованих відомих в Україні діячів культури, за що 06.07.72 був також заарештований. Через два тижні, 22.07.72, Л. народила сина Оксена (донька Мирослава 1966 р.н.). Через рік, 16.07.73, під тиском адміністрації УНДІПу, знову була звільнена „за власним бажанням“, залишившись із двома малолітніми дітьми без засобів існування.

З 1974 до 1976 працювала вихователькою в дитячому садку, де був і син, котрий часто хворів. З кінця 1975 перейшла на надомну роботу в Інститут наукової організації праці. Це було зручно для сім’ї, але не для КДБ. Після відвідання Інституту „куратором“ її звідти звільнили „у зв’язку з закінченням терміну тимчасового працевлаштування“. Рік працювала надомницею-вишивальщицею.

Коли чоловік відбув половину терміну, Л. почала писати заяви до радянських та зарубіжних організацій на його захист, надсилала запити в табори, в КДБ про місце його перебування, стан здоров’я. Це посилило тиск КДБ на сім’ю у „малій“ і „великій“ зонах — включаючи дітей. Під цей час уже була знайома з московськими дисидентами А.ТВЕРДОХЛЄБОВИМ, Ю.ШИХАНОВИЧЕМ, Галиною Саловою, Т.ХОДОРОВИЧ та ін. Брала участь у прес-конференції для зарубіжних журналістів у Москві, де ознайомила їх зі становищем в Україні, виступала на захист В.ЛІСОВОГО, Є.ПРОНЮКА, М.КОЦЮБИНСЬКОЇ. Разом з О.МЕШКО, А.МАРЧЕНКО, О.АНТОНІВ, Р.РУДЕНКО та іншими допомогала родинам політв’язнів через фонд Солженіцина. У зв’язку з цим її викликали в КДБ на допити, проводили обшуки, попереджували про відповідальність за „антигромадську поведінку“, імітували напад на доньку-підлітка ніби з метою зґвалтування, демонстративно слідкували з метою психологічного тиску. Полювали за „Листом“ В.ЛІСОВОГО: слідчий Караванов погрожував, що Л. буде відповідати за його появу навіть тоді, коли виростуть діти. Інформація про переслідування передавалася по радіо „Свобода“. Можливо тому КДБ дозволив Л. працювати в школі, „але не викладати“. З 1978 до виходу на пенсію в 1990 Л. працювала в бібліотеці та в групі продовженого дня. Різними способами — бесіди, читання, свій театр і музей, пісні, конкурси, обрядові свята, мандрівки Києвом — вводила дітей у світ рідної культури, пробуджуючи національну самосвідомість та громадську активність.

В.ЛІСОВИЙ, будучи на засланні в пос. Нова Брянь (Бурятія), заявив протест у зв’язку зі введенням радянських військ в Афганістан. Його позбавили роботи і, звинувативши в „дармроїдстві“, за декілька годин до приїзду дружини і дітей заарештували. Літо 1981 Л. з дітьми провела в Новій Бряні очікуючи суду, де виступила як захисник. Улітку 1982 сім’я знову приїхала в Бурятію і два роки жила на засланні в пос.Ілька, де В.ЛІСОВИЙ працював токарем, донька закінчила середню школу, а син 3 і 4 класи.

У червні 1983 сім’я повернулася в Київ. Л. продовжила роботу в школі.

Нині Л. бере участь у роботі НРУ, виступає на конференцях і як публіцист, зокрема, написала статті про О.МЕШКО, І.БРОВКА, І.СВІТЛИЧНОГО, жінок — учасниць опору, спогади про 60-і роки.

Бібліоґрафія:
І.
„Хто вам сказав, що я слаба, що я корюся долі...” // Самостійна Україна.— 1993.— 10 лютого.
“До вас за мужністю я шлюся...” // Українка (газета «Союзу українок»).— 1993.— №3.
Вона для мене жива // Оксана Мешко, козацька матір. До 90-ліття з дня народження.— К.: УРП, 1995.— С. 31-35.
На лезі ножа // Добром нагріте серце. До 80-ліття Івана Бенедиктовича Бровка.— К.: УРП, 1995.— С. 38-39.
Від роду до народу // Україна, № 12. – 1989.— С. 22-23.
Національні меншини та проблеми екстремізму і фашизму в Україні. Виступ від „Сою-зу Українок” на міжнародній конференції з цієї проблеми. 27.04. 1995 // Зона, 1997, №10.— С. 4-10.
Сімдесятниці // Зона, № 12. – 1997. — С. 3-13.
Два тижні з Іваном // Доброокий. Спогади про Івана Світличного. – К.: Час, 1998.— С. 515-519.
Інтерв’ю 9 жовтня 1998 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1203973073&w http://archive.khpg.org/index.php?id=1200242851&w
Моїм юним землякам. – К.: Смолоскип, 2000; 2002; 2004.
З Богом в душі і з Україною в серці. – Освіта. – 2005. – 25 травня – 1 червня.
Як „гартували” педагогів. – Україна молода. – 2005. – 1 червня.
Радість і смуток провісників незалежності. – Голос України. – 2006. – 19, 20, 21 січня.
„Ще свічка наша не згоріла...” – Демократична Україна. – 2006. – 3 березня.
Жінки в русі опору 70-х років ХХ ст.. // Українки в історії ХХ–ХХІ століття. / В. Бори-сенко, П. Кононенко, Є. Сверстюк [та ін.]. – К..2012. – С. 19 – 28 http://archive.khpg.org/index.php?id=1202337115&w
Лісовий Василь. Спогади. Поезії / Василь Лісовий; Упор. Н. Вельбовець, В. Лісова, Л. Туровець-Лісова. – К.: Смолоскип, 2014. – 664 с. + 80 іл.
Лісовий Василь. Під знаком Омеги. Поезії. Есеї. – Упор. Н. Вельбовець, В. Лісова. –К.: Смолоскип, 2016. – 440 с.

ІІ.

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст.-во УГГ. Ред.-упоряд. Н.Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-17, 6-4, 10-3, 11-2; 1981: 1, 2, 3, 6, 11; 1982: 3-32.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 7, 36; Т. 2. – С. 92, 95-96, 126; Т. 3. – С. 91, 103, 163; Т. – 188.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 529-532. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113915066&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкеви-ча, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 379–381; 2-е вид.: 2012 р. – С. 425–427.
В.Овсієнко. Свято життя Віри Лісової // Українки в історії ХХ–ХХІ століття. / В. Борисенко, П. Кононенко, Є. Сверстюк [та ін.]. – К..2012. – С. 160 – 166. 

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 08.12.1998. Останнє прочитання 11.08.2016.
.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

Захисна промова адвоката Володимира Корабльова на процесі Генріха Алтуняна (березень 1981 року)

Персоналії / Український національний рух

ФЕЩУК ІВАН ГРИГОРОВИЧ. Пересієнко Ігор

Спогади

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. АВТОБІОГРАФІЯ. Лісовий В.С.

Спогади

ДОРОГА ВАСИЛЯ ЛІСОВОГО. ЛІСОВИЙ ОКСЕН

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Персоналії / Український національний рух

ЧЕРЕДНИЧЕНКО ЄВГЕН РОМАНОВИЧ. Лісова В.П., Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МАРИНОВИЧ МИРОСЛАВ ФРАНКОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Спогади

МАЛЮТА Іван. За нез’ясованих обставин (Ростислав Палецький). Малюта Іван

Персоналії / Український національний рух

ПАЛЕЦЬКИЙ РОСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОГИЛЬНИЦЬКА ГАЛИНА АНАТОЛІЇВНА. Овсієнко В.В.

Дослідження

ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВА ВІРА ПАВЛІВНА. Овсієнко В.В.

Спогади

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Праці дисидентів

Жінки в русі опору сімдесятих років. ЛІСОВА Віра Павлівна

Інтерв’ю

РУДЕНКО РАЇСА ОПАНАСІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВА (ГРИЦЕНКО) ВІРА ПАВЛІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU