Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЛИТВИН ЮРІЙ ТИМОНОВИЧ

19.04.2005 | С.Карасик. Доповнення, виправлення і переклад В.Овсієнка

 

 

(нар. 26.11.1934, с. Ксаверівка, Васильківського р-ну Київської обл.- п. 05.09.1984, с. Кучино, Чусовського р-ну, Пермської обл.) 

Поет, письменник, публіцист, член Української Гельсінкської груп (УГГ). 

Л. народився в сім’ї сільських учителів. Батько воював на фронті, потім партизанив у загоні С.Ковпака. Помер від ран 1944.

Мати з сином перебралася в c. Барахти Київської обл. Після закінчення семирічної школи Л. пішов до гірничо-промислової школи в м. Шахти Ростовської обл., але через хворобу покинув її і повернувся до села.

24.06.53 Л. разом з декількома хлопцями був заарештований і 29 липня засуджений Васильківським районним судом за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 р. "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 р. позбавлення волі. Домагаючись довідки на виїзд із села на навчання, хлопці „шантажували“ голову колгоспу "пропажею" телиці, яку вони прив’язали до дерева в лісі. Покарання відбував на будівництві Куйбишевської ГЕС (Кунєєвський ВТТ)

31.01.55 Л. був звільнений завдяки клопотанням С.Ковпака, але 14 квітня знову заарештований за звинуваченням у створенні в таборі в липні - серпні 1954 антирадянської націоналістичної організації "Братство вільної України" (БВУ).

Члени організації готувалася, вийшовши на волю, встановити зв’язки з підпіллям ОУН, щоб боротися за незалежність України. Хоча далі написання статуту, складання присяги та пропаганди в своєму колі справа не просунулася, Л., як ініціатор і один з лідерів організації, 10.09.55 був засуджений Куйбишевським обласним судом за ст.ст. 58-10 ч. 2, 58-11 КК РРФСР на 10 р. таборів і 3 р. поразки в правах. Усього в цій справі було засуджено 16 осіб - українців, в’язнів Кунеєвського табору.

Л. карався в таборах Сибіру (Мединь, Озерлаг) і в Мордовії. Там написав книгу віршів "Трагическая галерея"— про долю свого покоління, про жертви терору і присвятив її Л.ЛУК’ЯНЕНКУ.

Л. звільнився 14.06.65, одразу ж поїхав до Москви і передав посольству США інформацію про становище політв’язнів у концтаборах. Співробітникам посольства вдалося непомітно вивезти його в машині і випустити на вулиці. Оселився в с. Барахти, де жила його мати. Одружився з Вірою Мельниченко. 1967 народився син Ростислав.

Працював на заводі холодильників у м.Василькові, на трубному заводі. Був обраний до профкому. Намагався переконати робітників, що профспілка - це не „приводной ремень партии“, а інструмент захисту економічних інтересів робітників. КДБ погрожував арештом. Л. мусив виїхати на роботу до Сибіру.

Після повернення 14.11.74 був заарештований у м.Рівне. Інкримінували як наклепницькі низку літературних і публіцистичних праць. 13.03.75 Київський обласний суд засудив Л. за ст. 187-1 КК УРСР до 3 р. таборів суворого режиму. Ув’язнення відбував у колонії № 25 (сел.Верхній Чов, Комі АРСР). У таборі переніс операцію на виразку шлунку.

14.11.77 Л. знову повернувся в с.Барахти. Півтора року був під адміністративним наглядом. На пропозицію О.МЕШКО в червні 1978 р. вступив до Української Гельсінкської групи (УГГ). У квітні 1979 написав працю "Правозахисний рух в Україні, його засади і перспективи", де, зокрема, відзначив: „Супільство - це живий організм, що живе і розвивається за природним законам з тенденціями до все більшої свободи... Інакодумство в Україні має свої глибокі революційно-демократичні та ліберальні традиції... Свободолюбство, демократизм є характерними ознаками як українця, так і всієї української нації“. Цю працю високо оцінив Петро ГРИГОРЕНКО.

19.07.79 незадовго перед тим оперований на верікоз Л. був затриманий п’ятьми міліціонерами, завезений до відділу міліції, побитий, оштрафований і відпущений, а 06.08.79 заарештований за звинуваченням у вчиненні опору працівникам міліції. Засуджений 17.12.79 Васильківським райсудом до 3 р. таборів суворого режиму за ст. 188-1 ч. 2 КК УРСР. В останньому слові Л. сказав: "Ви хочете знищити Литвина, але це вам не вдасться. Убити в мені людину, вбити в мені віру в любов, у прекрасное, правду, і свободу - вам не вдасться, панове прокурори, Литвин вас не боїться, панове начальники. Не боїться, хоч знає, чого ви варті, добре знає ваше справжнє єство, знає, що таке радянська дійсність і радянська влада, що таке її каральні органи".

Карався в м.Біла Церква, в сел. Буча під Києвом (ЮА-45/85), у липні - вересні 1980 в м. Херсоні (17/90).

За 1,5 міс. до закінчення терміну, 24.06.82, Київський облсуд визнав Л. особливо небезпечним рецидивістом і засудив за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання. Йому, зокрема, інкримінували написання низки статей, а також "зведення наклепів на органи радянської влади в усній формі". До справи були долучені написані раніше документи: "Борцям за свободу і незалежність Чехословаччини", "Слово про грішників, що каються", "Некролог", "Звернення до Дж.Картера", "Радянська держава і радянський робітничий клас" та інші публіцистичні твори.

У травні 1983 хворий на виразку шлунка Л. етапований у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. (ВС-389/36-1). Дантист зняв йому емаль з зубів, щоб поставити коронки - і більше не з’явився. 9 останніх місяців Л. тяжко страждав від болю, а тут ще дізнався про смерть у неволі колишньої дружини. Син залишився з бабусею. Тяжко переживав Л. смерть О.ТИХОГО і Б.АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧА. Збіг тяжких обставин спричинився до тяжкого душевного і фізичного стану. В останні дні він не міг ходити і майже нічого не бачив, був звільнений від роботи.

23.08.84 Л. був виявлений у бараці з розтятим животом. Через два тижні помер у лікарні в м.Чусовий. Матері дозволили бути присутньою на похороні. Чи було це самогубство? Наглядачі так і не знайшли, чим він порізався, — ні одразу, ні під час подальших обшуків.

Усього він був засуджений на 41 рік неволі, не враховуючи 1,5 р. адміннагляду. У таборах відбув 20 р. з 49 прожитих. Він устиг написати декілька повістей і збірок віршів (більшість літературних творів досі не знайдені).

19.11.89 тлінні рештки В.СТУСА, О.ТИХОГО і Л. були з великими почестями перепоховані на Байковому кладовищі в Києві.

1980 Закордонне представництво УГГ видало книгу "Юрій Литвин (портрети сучасників)“. 1991 у Львові вийшла збірка віршів В.СТУСА і Л. "Передчуття". 1996 в Харкові коштом його друга, колишнього політв’язня І.ПАШКОВА видано збірку віршів Л. "Трагическая галерея". 42 документи справи — рукописи, статті, заяви, листи в 1991 передані з СБУ матері Л. - частина з них видана 1999 р. окремою книжкою.

1992 зусиллями Дрогобицького "Меморіалу" побудовано нову хату для матері Л. Надії Антонівни Парубченко в с. Барахти, де вона дожила віку (14.10 1914 - 26.10 1997). Там же 1994 в школі відкрита кімната-музей Л.

Бібліоґрафія:
І.
Ю.Литвин. Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи / Сучасність, 1979, ч. 10. – С. 98 – 104.
Ю.Литвин (Портрети сучасників).— Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської групи. Упорядкувала Надія Світлична. – 1980. — 32 с.
(Ю.Литвин) // Українська Гельсінкська Група. 1978—1982. Документи і матеріяли. Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 365-404.
Передчуття: Вибрані твори Василя Стуса і Юрія Литвина / Упоряд. і підготовка тексту Д. Стуса; Післямова О.Покальчука; Художн. М. Красник. – Львів: Видавничий центр “Фенікс”, 1991. – 160 с., іл. – (Книгарня “Просвіти”).
«Сонце без Ялинки не приносить щастя…». Листи Юрія Литвина до коханої. — Україна, 1991, № 25. – С. 18–21.
Ю. Литвин. Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи // Невичерпність демократії. Видатні діячі минулого і сучасності про вільне, демократичне суспільство і права людини. – К. “Рад. письм”, 1994. – С. 146 – 152.
Литвин Ю.Т. Трагическая галерея: Стихи (Сост. Иван Пашков). – Харьков: МЧИ “Кентавр”, 1996 – 126 с.
Юрій Литвин. Люблю – значить живу. Публіцистика. Упорядник Анатолій Русначенко. – К.: Видавничий дім «KM Academia», 1999. – 96 с.
(Ю.Литвин) // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров та В.В.Овсієнко. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 93-96; Т. 3. – С. 80, 145, 177-182; Т.4. – С. 84-94, 95-100, 167-169, 236-277 та ін.
Литвин Юрій. На лезах блискавок: (Поезії, статті, звернення, заяви, спогади, документи, листи) / Упорядник Р.Доценко. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 2009. – 496 с.; іл. – Укр., рос.
ІІ.
Два документи з ГДА СБУ (про видавництво «Дніпро», Ростислава Доценка, Юрія Литвина) http://archive.khpg.org/index.php?id=1367604869&w
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.— С. 26-27; 1977, вип. 47.— С. 109, 129; 1979, вип. 54.— С. 6, 36-37, 40; вип. 55.— С. 6; 1980, вип. 56.— С. 16, 111; вип. 57.— С. 86.
Вести из СССР.— Мюнхен: Права человека. Т. 1. 1978-1981.— 1979, 12-10, 15-3, 23-13; 1980, 1-14; Т. 2. 1982-1984.— 1984, 19/20-1.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-7, 4-26, 8-20, 10-22; 1981: 1, 2-94, 2-268, 3; 1982: 6-4, 6-41; 1984: 2-21, 10-1, 12-52; 1985: 2-57, 3-48, 4-35, 5-11.
Українська Гельсінкська Група. 1978—1982. Документи і матеріяли. Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 365-404.
В.Шовкошитний. Народе мій, до тебе я ще верну...— Україна, 1990, № 4.— С. 7–9; Герої народжуються на могилах героїв. – Вид-во «Український пріоритет». – 2012.: http://archive.khpg.org/index.php?id=1384594828&w
В.Овсієнко. Любов. Добро. Свобода.— Україна, 1991, № 24.— С. 12-19. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121786042&w
Михайло Горинь. “Я вас люблю за вашу поганість, яка завтра стане добротою”. – “Самостійна Україна” – 1994, ч. 23. – 18 червня; Запалити свічу / Харківська правозахисна група; Упорядник В.В.Овсієнко; Художн.-оформлювач Б.Є. Захаров – Харків: Права людини, 2009 р. – С. 135–141.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980 років.— К.: Либідь, 1995.— С. 166, 168, 173-175, 195.
Василь Овсієнко. Світло людей. Спогади-нариси про Василя Стуса, Юрія Литвина, Оксану Мешко. Бібліотека журналу УРП “Республіка”. Серія: політичні портрети, №4. – 1996. – С. 75-92.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 16-17.
А.Русначенко. Юрій Литвин – гуманіст і мислитель. – Нова політика, 1998, №1. – С. 28 – 36.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 145, 212, 224, 245, 246.
А.Русначенко. Розумом і серцем. Українська суспільно-політична думка 1940–1980-х років. – К.: Видавничий дім «КМ Academia». – 1999. – С. 251–268, 280–284.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров та В.В.Овсієнко. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. – Т.1 – С. 93-96; Т. 3. – С. 80, 145, 177-182; Т.4. – С. 84-100, 167-169, 236-277 та ін.
Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 238 – 261.
Доценко Ростислав. Юрій Литвин – поет і правдоборець під в`язничним муром епохи. Спогад-роздум. – К.: Український Центр духовної культури. – 32 с.
Литвин Юрій. На лезах блискавок: (Поезії, статті. Звернення, заяви, спогади, документи, листи) / Упорядник Р. Доценко. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2009 – 496 с.: Укр., рос.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 383–387. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113914779&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 372–374; 2-е вид.: 2012 р. – С. 418–420.
Лук’яненко Л. З часів неволі. Книга п΄ята: Одержимі. – К.: Тамподек ХХІ, 2012. – С. 552–555 та ін.; Шлях до відродження: в 13 т. Т. 9: З часів неволі: Одержимі / Левко Лук’яненко – К., ТОВ «Юрка Любченка», 2014. – 552–555 та ін.
Доценко Р. І. Літературознавство. Вибране / Доценко Р. І.; передмова та упорядкування Миколи Білоруса; фотоколаж Шахена Назаренка. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. – 592 с. (Про Ю. Литвина: 20-21, 341-366).
Овсієнко Василь. Любов. Добро. Свобода. Юрій Литвин // Наша віра. – № 11 (320). Листопад, 2014. – С. 12-13. 

Софія Карасик, Харківська правозахисна група. 2001. Доповнення, виправлення і переклад В. Овсієнка 2001 р. Останнє прочитання 11.08.2016.


 

Рекомендувати цей матеріал