ДЕМИДІВ ДМИТРО ІЛЛІЧ

 444919.04.2005

автор: С.Сапеляк, Доповнив В.Овсієнко 21.01.99. Переклад його ж.

(нар. 03.12.1948, Івано-Франківська обл. - п. 14.12. 2008, с. Печеніжин).
Член підпільної групи, яка ставила метою домогтися незалежності ненасильницькими засобами

Із селян. Батько помер на 15-у, а мати на 22-му році життя Дмитра. 1966 р. разом з Дмитром ГРИНЬКІВИМ закінчив Печеніжинську середню школу. Мав здібності до природничих наук. Того ж року вступив у Львівський політехнічний інститут, який закінчив 1971. Був спрямований у Ставропольський край, але вже в листопаді повернувся додому і влаштувався інженером у м. Коломия на заводі "Сільмаш".

Будучи невдоволеним колоніальним становищем України в СРСР, наростаючою русифікацією, Д. вів у своєму оточенні розмови такого змісту. Думка, що потрібно продовжити боротьбу за незалежність України, реалізувалася од-разу після арештів української інтелігенції, що почалися 12.01. 1972. Однодумці (Д.ГРИНЬКІВ, Д., Роман ЧУПРЕЙ, Василь Михайлюк, Федір Микитюк, Микола МОТРЮК, Василь-Іван ШОВКОВИЙ) зійшлися 31.01.1972 в хаті останнього в Печеніжині і створили підпільну організацію, яка прибрала назву “Спілка Української Молоді Галичини”. На черговому зібранні в травні Д. узяв на себе обов’язки заступника керівника організації з ідеологічних питань та написання разом з Д.ГРИНЬКІВИМ програми і статуту організації.

Майбутню Україну організація уявляла собі незалежною державою на кшталт Польщі або Чехословаччини. Соціальному устроєві не надавали значення. Члени групи вважали себе спадкоємцями ОУН, хоча досягти цілі сподівалися без насильства. На перший план ставили ідеологічну роботу. Слухали й обговорювали висилання зарубіжних радіостанцій, збирали інформацію про ОУН, про окремих героїв-краян, записували повстанські пісні. Зброю для самозахисту роздобували шляхом експропріації. Створили бойову групу, вчилися стріляти.  

У червні 1972 р. Д. одружився з односельчанкою Марією Сметанюк, тому надалі мало брав участі в роботі організації.

Восени 1972 члени СУМГ поклали в Печеніжині вінок до пам’ятника Олексі Довбушу з синьо-жовтою стрічкою з нагоди річниці його загибелі.

Найпевнішим членам організації (Д., Р. ЧУПРЕЙ, В.-І. ШОВКОВИЙ) було доручено законтактувати з іншими схожими групами, але вони цього не встигли зробити, бо гравер, якого попросили написати назву на заготовці печатки організації, доніс у КГБ.

Наприкінці лютого 1973 р. Д. викликали у військкомат, де оперативник КГБ під виглядом працівника карного розшуку допитав його про розкрадання цегли в заводоуправлінні. Організація сприйняла це як сигнал тривоги. Д.ГРИНЬКІВ скликав збори, які імітували саморозпуск організації, і розпорядився кожному зробити в себе «обшук» та понищити все підозріле. Та це тільки пришвидшило арешти. Вони почалися 15.03.1973.

Цього дня в Д. народився син Дмитро. Д. був стурбований, що про нього подумають друзі, і на допитах зумисне перебільшував свою роль в організації. Заспокоївся, коли був заарештований 13.04. Зазнав внутрішньокамерного теро-ру, організованого слідством. Понад два місяці слідчі шантажували членів організації статтею 56 КК УРСР («Зрада батьківщини»), що передбачала до 15 р. ув’язнення або смертну кару за «посягання на територіяльну цілісність СРСР» та «змову з метою захоплення влади».

Івано-Франківський обласний суд покарав Д. за ст. 62 ч. 1 («антирадянська агітація та пропаганда», 64 («участь в антирадянській організації»), 223, ч. 2, КК УРСР («викрадення зброї» п’ятьма роками таборів суворого режиму. У цій же справі Д.ГРИНЬКІВ засуджений до 7 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання, В.-І. ШОВКОВИЙ — до 5 р., М. МОТРЮК і Р. ЧУПРЕЙ — до 4 р.

Карався в пермських таборах ВС-389/35, що на ст. Всехсвятська, пос. Центральний, у лютому 1976 переведений у табір № 36, що в пос. Кучино Чусовського р-ну. Брав участь у табірному русі опору, зокрема, в голодівці на захист І.КАЛИНЦЯ, у підготовці інформації, яка виходила на волю, відмовився від радянського громадянства. Мав туберкульоз в активній формі, але відмовився бути в лікарняній камері через жахливі умови в ній. Тим часом дружина з дитиною та матір’ю тяжко бідували.

Звільнений у 1978 з закінченням терміну. Мав 1 рік адміністративного нагляду. На посаду інженера влаштуватися не можна було, працював слюсарем на меблевому комбінаті в Печеніжині; 1981-91 електриком, потім токарем у Коломийському районному будівельному управлінні, згодом токарем у дорожньому управлінні. З 1997 працював у в домашньому господарстві, взимку – кочегаром.

Окрім першого сина Дмитра (15.03. 1973 р.н.), мав ще доньку Оксану 30.05.1979 р.н. та сина Петра. 21.02. 1983 р.н.. Жив у с. Печеніжин.

Член УГС із 1988 р., з травня 1990 – член УРП. Того ж року заснував і очолив осередок НРУ в Печеніжині. Член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. Брав участь у мітингах і демонстраціях, у «ланцюзі єднання» 21.01.1990 року, у спорудженні меморіялу героям у Печеніжині.

Постановою Верховного Суду України від 9.07.1994 вирок частково скасований за відсутністю складу злочинів, передбачених ст. ст. 62 ч. 1 і 64 КК УРСР.

Бібліоґрафія:

І.

Інтерв’ю з Д.Демидівим 21.03.2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121881003&w

ІІ.

 Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 35, 36. 47, 65-66; вип. 34.— С. 33; 1977, вип. 45.— С. 41, 50, 56; вип. 47.— С. 104-106; 1978, вип. 48.— С. 61; вип. 51.— С. 70, 93;

Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Передмова Андрія Зваруна. Упорядкував Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1978. – С. 87, 416-418;

Л. Алексеева. История инакомыслия в СССР. Новейший период. 1984. (Перевидано: Вильнюс – Москва (VIMO): Весть, 1992. – С. 11);

Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 143;

А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х — початок 1990-х років.— К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1998.— С. 206-208;

Юрій Данилюк, Олег Бажан. Опозиція в Україні (друга половина 50-х - 80-ті рр. ХХ ст.). – К.: Рідний край, 2000. – С. – 38, 124;

Дмитро Гриньків. Спогади політв’язня // Івано-Франківськ: Місто НВ. – 2005. – 145 с.;

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 215–217. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113896767 ;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990; Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 199–200; 2-е вид.: 2012 р. – С. 219–220. 

Степан Сапеляк. Харківська правозахисна група. 06.2003. Останнє прочитання 7.08.2016.  

Фото: Demydiv    Дмитро Демидів в юності.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Інтерв’ю

ЛИША Раїса Савеліївна. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Персоналії / Український національний рух

ЛИША РАЇСА САВЕЛІЇВНА. Овсієнко В.В., Лиша Р.С.

Інтерв’ю

КАЛАПАЧ РОМАН СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ОБ’ЄДНАННЯ (м. Інта, Комі АРСР, 1956-1959, 94 особи). Христинич Б.Т.

Інтерв’ю

ПОЛІЩУК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Ґлосарій

СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ГАЛИЧИНИ

Персоналії / Український національний рух

МОТРЮК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЧУПРЕЙ РОМАН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОТРЮК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ДЕМИДІВ ДМИТРО ІЛЛІЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГРИНЬКІВ ДМИТРО ДМИТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ШОВКОВИЙ ВАСИЛЬ-ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МАРМУС ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ШОВКОВИЙ ВАСИЛЬ-ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЧУПРЕЙ РОМАН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Організації / Український національний рух

Спілка української молоді Галичини. Борис Захаров

Персоналії / Український національний рух

ГРИНЬКІВ ДМИТРО ДМИТРОВИЧ. С.Сапеляк

MENU