Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ

18.04.2005 | Б.Захаров. Переклад і доповнення В.Овсієнка

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ (нар. 17.07. 1937, с. Кліцко Городоцького р-ну Львівської обл. – п. 16.03. 2011, м. Львів)

Правозахисник, публіцист, організатор самвидаву, активний учасник національно-визвольного і греко-католицького руху в Україні, видатний громадський і політичний діяч.

Батько — колишній вояк УНР, потім голова "Просвіти" в селі, після 1939 став головою колгоспу, одночасно співпрацюючи з підпіллям ОУН. Мати Февронія Тершаковець — зі старовинної української інтеліґентної родини з глибокими традиціями національно-визвольної боротьби.

У 1950 батька засудили до 20 р. позбавлення волі за співпрацю з ОУН. Першу сутичку з радянською владою Г. мав у тринадцять років, коли під час арешту батька енкаведисти побили матір і самого Івана, який намагався захистити батьків.

Першим свідомим актом громадянської непокори була публічна відмова вступити в комсомол, за що в 1952, після закінчення першої чверті десятого класу, Г. вигнали зі школи. Закінчивши вечірню школу, Г. спробував було вступити у Львівський університет, але його документів не прийняли, мотивуючи тим, що він син бандерівця. Г. пішов працювати слюсарем на Львівський завод автонавантажувачів.

1956-59 Г. служив у війську. Після демобілізації намагався вступити на юридичний факультет університету, але туди йому дорога була закрита. Тоді він вступив на заочне відділення історичного факультету Львівського держуніверситету. На другому курсі Г. перевівся на вечірній відділ і почав працювати слюсарем на Львівському електровакуумному заводі. Тоді ж розпочав громадську діяльність.
1961, на сторіччя з дня смерті Т.Шевченка, Г. зі своїм другом поклав терновий вінок до його пам’ятника в Києві.

У цей час Г. познайомився з М.ГОРИНЕМ, який уже був знайомий із київськими шістдесятниками І.СВІТЛИЧНИМ, І.ДЗЮБОЮ, Є.СВЕРСТЮКОМ, В.СИМОНЕНКОМ та ін.

З цих пір Г. почав активно розповсюджувати самвидав: "Стан і завдання українського визвольного руху” Є.ПРОНЮКА, “Що таке поступ” І.Франка – з критикою програми створюваної тоді В.Леніним партії, “Вивід прав України”, "Україна і українська політика Москви" та ін. Тоді ж М.ГОРИНЬ і Г. формулюють свою програму як "боротьбу за державність України".

24.08.1965, будучи студентом шостого курсу, Г. заарештований разом з іншими українськими дисидентами. У березні 1966 він засуджений за ст. 62 ч. 1 і ст. 64 КК УРСР до 3 р. таборів суворого режиму — за розповсюдження українського самвидаву та "організаційну діяльність".

1966-1968 карався в мордовських таборах, де познайомився з багатьма представниками демократичного руху в СРСР.

1967 двічі звертався до Президії Верховної Ради з листами на захист Української Греко-Католицької Церкви та з вимогою скасувати ст. 62 КК УРСР.

Після звільнення Г. не дали можливості відновитися в університеті (диплом одержав аж у 1991 р.). Прописатися у Львові. Жив у м. Самбір.

Г. видрукував у самвидаві і розповсюдив 11 книг, у тому числі "Серед снігів" В.МОРОЗА, яка включала всю його публіцистику й поезію (передмовою до книги була стаття самого Г. "Тоталітаризм, український рух і Валентин Мороз"), працю І.ДЗЮБИ "Інтернаціоналізм чи русифікація?", збірку віршів Миколи ХОЛОДНОГО "Крик з могили", книжку листів М.ГОРИНЯ з неволі, багато статей.

07.12.1970 Г. виступив на похороні А.ГОРСЬКОЇ в Києві. У зв’язку з цим мав на ро-боті сувору догану за "прогул". У листопаді 1970 послав до Верховного суду УРСР заяву протесту проти вироку в справі В.МОРОЗА.

12.01.1972 Г. заарештований. У серпні засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особливого режиму, 5 р. заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Термін відбував у колоніях особливого режиму в Мордовії (Сосновка) та в Пермській обл. (Кучино), заслання — в Комі АРСР, Троїцько-Печерський район, селище Милва.

У таборах Г. брав участь у багатьох правозахисних акціях і голодівках, зокрема, в голодівці з вимогою статусу політв’язня. Одна з його голодівок тривала 100 діб: домагався реєстрації шлюбу зі своєю фактичною дружиною Марією, матір’ю їхньої доньки Оксани (1964 р.н.). 1975 шлюб був зареєстрований. Усього Г. голодував понад 300 діб.

Г. автор книги "Грані культури". Написана в ув’язненні в 70-х, вона розповсюджувалася в самвидаві, нелеґально потрапила за кордон і вперше під псевдонімом Степан Говерля була видана у Лондоні 1984 силами місцевої Української Видавничої Спілки. В Україні книга "Грані культури" під справжнім іменем автора видана у Львові 1993. Автор дає глибокий аналіз становища української культури і нації в умовах російської окупації.

Уже в період "перебудови", 17.01. 1987, Г. повернувся в Україну. Рік жив у рідному селі, працював пастухом. Весною 1987 разом з В.ЧОРНОВОЛОМ, М.ГОРИНЕМ, П.СКОЧКОМ відновлює журнал "Український вісник", стає його відповідальним секретарем. Співзасновник Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління.

У 1987 створює і очолює „Комітет захисту Української Греко-Католицької Церкви”, редагує журнал "Християнський голос", організовує перші масові релігійні та політичні акції в Галичині, зокрема, збори 250 тисяч вірних УГКЦ 17.09. 1989 біля собору Святого Юра у Львові – тоді катакомбна Церква легалізувалася і дістала офіційне визнання. Брав активну участь у створенні "Меморіалу" і Народного Руху України, добився перед обласною владою офіційного визнання УПА воюючою стороною в ІІ Світовій війні.
1990-94 Г. був першим заступником голови Львівської обласної Ради народних депутатів. До 2002 очолював обласну комісію відновлення прав реабілітованих.

2002 р. нагороджений Орденом Ярослава Мудрого V ступеня, до Дня Незалежності 2006 р. – орденом Ярослава Мудрого ІV ступеня. Указом Президента України № 759/2009 від 18 вересня 2009 року за вагомий особистий вклад у відродження Української Греко-Католицької Церкви з нагоди 20-ї річниці виходу її з підпілля нагороджений орденом Свободи.

Г. – автор сотень публікацій у пресі з найважливіших суспільних питань, у яких завжди займав принципову високоморальну національну позицію.

Бібліоґрафія:
І.
Степан Говерля. Грані культури. До серії “Політичні лекції для української молоді”. Вступне слово – Богдан Стрельбицький. Мистецьке оформлення – Ростислав Глувко. – Лондон: Українська видавнича спілка, 1984. – 184 с.;
Іван Гель (Степан Говерля). Грані культури. – Львів, Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові. – 1993. – 216 с.
Гель Іван. Історія сіл Кліцка та Якимчиць: Короткий нарис. – Львів: Каменяр, 2003. – – 157 с., 28 арк. іл.
Іван Гель. Генерал Янус. Прогнозоване фіаско Євгена Марчука // Україна молода, 1999. – 19 жовтня.
Дні національної ганьби // Україна молода, 2003. – 22 лютого.
Квартет самозванців // Україна молода, № 204 (3478), 2008. – 30 жовтня.
Використаний Рух: Відкритий лист Борису Тарасюку і К // Україна молода, 2009. – 3 березня.
Україну завалили політичні повії // Україна молода, № 194 (3959), 2010. – 19 жовтня; те ж: День, 2010. – 19 жовтня: http://www.bezbrehni.com/article/gel_politychni_poviyi/
ІІ.
Хроника текущих событий.— Амстердам: Фонд имени Герцена, 1973, вип. 16-27.— С. 123, 354; 473.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 23, 24; вип. 33.— С. 11-12; 1976, вип. 39.— С. 30, 68; вип. 42.— 35; 1977, вип. 44.— С. 44, 53-54; вип. 47.— С. 98; 1978, вип. 49.— С. 24-25; 1980, вип. 54.— С. 56.
Український правозахисний рух. Документи і матеріали УГГ.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1978.— С. 84, 139, 327.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-20, 5-20, 8-19, 10-18; 1981: 1, 2, 3, 5; 1982: 1-22, 4-34, 5-40, 6-27, 9-11; 1984: 5-22; 1985: 5-23, 10-16.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 20, 23, 25. (Перше вид. 1984 р.).
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 23, 47, 51, 55, 86, 94, 122, 129.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 12, 21, 42, 152, 154, 156, 165, 178, 186, 203, 215, 225, 263, 280, 291.
Тарас Батенко. “Я повстаю, отже, я існую...”. Політичний портрет Івана Геля. (Нариси з історії українського руху опору кінця 1950-х – початку 1990-х років). – Львів: НТШ, 1999. – 224 с.
Архів ХПГ: Інтерв’ю, дані Б.Захарову в 1999; В.Кіпіані та В.Овсієнку 25.06, 18.08, і 11.09. 2003 р.
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 4, 16-17, 20-22, 24, 72-73, 80, 84-85, 87, 89, 97, 129-130.
Михайло Горинь. Листи з-за ґрат (До друку підготували І.Гель, О.Горинь і В.Овсієнко. Передмова І.Геля).– Харків: Харківська правозахисна група, Фоліо, 2005. – 288 с., фотоіл.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 127-130).
Християнський голос. Збірник пам’яток самвидаву Комітету Захисту Української Католицької Церкви // Редактори передруку Василь Горинь, Микола Дубас, Галина Теодорович. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2009. – 670 с.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 132-134.

Борис Захаров, Харківська правозахисна група. Останнє прочмтанн 4.08.2016. 


Рекомендувати цей матеріал