Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

БЕРДНИК ОЛЕКСАНДР (ОЛЕСЬ) ПАВЛОВИЧ

18.04.2005 | І.Рапп, В.Овсієнко за матеріалами В.Кіпіані. Переклад В.Овсієнка

БЕРДНИК ОЛЕКСАНДР (ОЛЕСЬ) ПАВЛОВИЧ (нар. 25.12.1927, насправді 1926 (с. Вавилове Снігурівського р-ну Херсонської (нині Миколаївської) обл. – п. 18.03.2003, м. Київ).
(З виправленнями 9.12.2007)

Видатний український письменник-фантаст, автор понад 20 романів і повістей, футуролог, художник, композитор. Член-засновник Української Гельсінкської групи (УГГ), гуманістичного об’єднання "Українська Духовна Республіка" .

З родини коваля. 1930 р. з батьками переїхав у Київ, через два роки – у с. Кийлів Бориспільського р-ну, де пережив голод 1933 р.. Вісім класів закінчив у с. Бурти Кагарлицького р-ну. У кінці 1943 р. пішов добровольцем у діючу армію, був поранений, демобілізувався в 1946. Навчався 1946-49 в театральній студії при театрі ім. І.Франка (м. Київ).

1949 Б. з юначим запалом виступив на відкритих партійних зборах театру ім. І.Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з „космополітизмом”). Б. був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колеґ, а також тим, що за вказівкою “згори” перекроюються п’єси класиків. Дирекція театру потрактувала виступ як антипартійний і направила подання в МВД. 24.10.1949 Б. заарештований у м. Галич, де працював відповідальним секретарем редакції газети, етапований у Київ. Лейтенант держбезпеки Розумний пред’явив йому звинувачення в тому, що „будучи затятим ворогом Радянської влади, він систематично займався контрреволюційною пропагандою і агітацією, спрямованою на повалення соціалістичного ладу, паплюжив постанови партії і уряду, дискредитував учення Маркса – Енгельса – Леніна – Сталіна, компрометував колгоспні засади...”. На суді 23.04.1950 Б. обвинувачень не визнав, більше того, повідомив про катування під час слідства, за що додатково був звинувачений у наклепі на органи правосуддя. Засуджений за ст. 54­10 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі, 5 р. заслання і 3 р. поразки в правах.

Спочатку карався в таборі в с. Біличі поблизу Києва, відтак на Печорі. Ремонтував залізниці. Після лікування від дистрофії готувався до втечі з госпіталю, та був викритий і відправлений у режимний табір у Кажимі. Звідти етапований у Карагандинські табори.

10.10.1953 р. Б. втік з табору, був пійманий і засуджений за ст. 58­14 КК РРФСР на 10 р. позбавлення волі. Карався в закритому режимному таборі у Джардасі. 1955 помилуваний.

Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність. Член СПУ з 1957. Б. став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 вийшло біля 20 його фантастичних романів і повістей: „Поза простором і часом” (1956), „За чарівною квіткою”, „Шляхи титанів” (1958), „Привид іде по Землі”, (1959), „Стріла часу” (1960), „Серце Всесвіту”, „Марсіанські зайці” (1962), „Сини Світовида” (1963), „Діти Безмежжя” (1964), „Хто ти?” (1966), „Розбиваю громи”, „Подвиг Вайвасвати” (1967), „Чаша Амріти” (1969), „Покривало Ізіди” (1969), „Зоряний корсар”, (1971). Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.

У квітні 1972 в квартирі М. та Р. РУДЕНКІВ, де мешкав Б., під час обшуку співробітники КГБ вилучили працю І. ДЗЮБИ "Інтернаціоналізм чи русифікація?" та дві друкарські машинки. 28.04 Б. оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Його підтримала голодівкою дружина Валентина Сокоринська. Голодування тривало 16 діб. Домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ П.Шелестом, який вибачився, але заявив, що "партійні органи не можуть втручатися в діяльність КГБ". 14.05 йому повернули друкарські машинки, але реклама на його виступи була ліквідована, його твори перестали публікувати. З 1974 Б. домагався дозволу виїхати з СРСР.

13.08.1976 вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР № 31 з приміткою "для службового користування": "Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)". Тоді ж Б. виключений з СПУ. Працював декоратором-вітражистом в об’єднанні "Художник".

Восени 1976 Б. вів консультації з М.РУДЕНКОМ, О.МЕШКО, Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ про створення Української Гельсінкської Групи, 09.11.1976 став її членом-засновником, підписавши Декларацію і Меморандум № 1 "Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні", де обґрунтована поява правозахисного руху, наведено список українських в’язнів сумління.

Під час обшуку 23.12.1976 на квартирі, де тимчасово проживало подружжя Бердників, у комірчині, якою вони не користувалися, були виявлені порнографічні знімки (про них КГБ було відомо). Спроба звинуватити Б. в їх зберіганні не вдалася: господиня на допиті заявила, що це власність її колишнього чоловіка.

Після арешту М.РУДЕНКА впродовж року подружжя Бердників з донькою Ромашкою-Громовицею (1973 р. н.), мешкало в його кабінеті в Кончі-Озерній, відтак дружина впросила владу в с. Гребені Кагарлицького р-ну на Київщині надати ділянку три сотки, де над Дніпровою кручею поставила свій садовий будиночок. Спроби вигнати звідти Бердників наражалися на відчайдушний опір дружини: «Згортайте бульдозером у кручу разом зі мною й дитиною!».

У період з кінця 1976 до арешту 06.03.1979 брав участь у складанні й підписав десятки листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Б. неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Б., оприлюднили Документ № 2 “Главам урядів держав – учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР” з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінкських груп.

14.10.1977 члени УГГ, які ще залишалися на волі, спрямували Раді Міністрів УРСР “Клопотання” про офіційну реєстрацію Групи з наданням їй права юридичної особи. 09.11 Б. написав від імені Групи “Маніфест Українського Правозахисного Руху”. 09.05.1978 Б. написав відкритого листа Комітетові ООН у справах захисту прав і свобод людини, “Міжнародній амністії”, Л.Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М.РУДЕНКА.

Неодноразово їздив у Москву і передав матеріали УГГ за кордон. Коли в Києві в готелі «Москва» відкрилося консульство США, він, домовившись по телефону про зустріч із консулом, напхавши за пазуху документів УГГ та своїх праць, прорвався до консульства.

Заарештований Б. 06.03.1979 за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації й пропаганди”. З моменту арешту Б. розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Б. аж через два тижні. Інкримінувалося написання і розповсюдження статей “Свята Україна”, “Альтернативна еволюція”, “Свято Матері й Дитини”, поеми “Закляття” (до 325-річчя приєднання України до Росії), участь в “антирадянській організації” (УГГ) та ін. Під час слідства Б. визнав “помилки”.
17–21.12.1979 Б. засуджений Київським облсудом на виїзному засіданні в м. Кагарлик за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 р. позбавлення волі в таборах особливого режиму та 3 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

З 16.05.1980 утримувався в таборі особливого режиму ВС­389/36­1, сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.

07.09.1981 – 13.01.1982 перебував у СІЗО КГБ в Києві на "профілактиці". У лютому відмовився виступити свідком у справі М.ГОРИНЯ. 07.09.1982 переведений у зону суворого режиму ВС­389/35 (ст. Всехсвятська).

Улітку 1983 знову перебував на "перевихованні" в Києві. Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14.03.1984. Уже 16.03 його привезли в с. Гребені.

17.05.1984 в газеті "Літературна Україна" з’явилася заява Б., де сказано, що Гельсінкський рух – це справа рук спецслужб імперіалістичних держав, він висловив впевненість, що „М.Руденко і Л.Лук’яненко, котрі попали в ворожі тенета, відійшли б зі шляху антипатріотизму і добровільної самоеміграції, та заважає відсутність правдивої мужності".
Поновлений у Спілці письменників. 1987 р. перевидано його роман «Хто ти?».

У 1987 Б. заснував громадську організацію "Ноосферний фронт "Зоряний ключ", мета якої – “збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговеті псевдоцивілізації".

16.12.1989 обраний провідником гуманістичного об’єднання "Українська Духовна Республіка", 16-22.07.1990 провів у Коломиї Всесвітній собор духовної України, який відкрив словами: "Я вітаю всіх друзів, і ворогів вітаю, тому що вороги, переслідуючи нас, прийдуть у дім Божий". Провів ще 6 соборів. Видавав газети "Свята Україна", “Згода”, склав низку пісень.

Восени 1991 був висунутий (але не зареєстрований) кандидатом у Президенти України.

Після звільнення вийшло біля 15 книг Б.
6.11. 1996 р. Б. взяв участь у відзначенні 20-річчя УГГ, але не виступав, бо страждав на миготливу аритмію, йому важко було говорити. 1.12.1996 р. дружина Валентина Сокоринська влаштувала успішний ювілейний вечір Б. в Українському домі, де була також виставка його художніх робіт.

5.02 1997 Б востаннє виступив перед публікою на вечорі, присвяченому всім жінкам – Матері Світу, Матері Божій, Матері-Долі, Матері-Україні, Матері-Землі, всім сестрам і молодим жінкам, дівчатам. Через 20 днів стався інсульт, він утратив мову і більше на люди не виходив.

Похований у с. Гребені Кагарлицького р-ну Київської обл., під посадженою ним калиною.

2004 р. видано тритомник його творів, разом понад 2 тис. сторінок.

Діти: від першого шлюбу дочка Мирослава, журналістка, від другого – дочка Ромашка-Громовиця (1973 р. н.), син Радан (1985 р. н.).

Бібліоґрафія (не повна):
I.
О.Бердник. Поза простором і часом. 1956.
О.Бердник. Шляхи титанів. 1958.
О.Бердник. Стріла часу. 1960.
О.Бердник. Діти Безмежжя. 1964.
О.Бердник. Зоряний корсар. 1971.
О.Бердник. Золоті ворота. Смолоскип, 1975.
О.Бердник. Блакитний коваль. Вид. «Смолоскип», США.
О.Бердник. Альтернативная эволюция. Самиздат.
О.Бердник. Україна січі вогняної. Вид. «Смолоскип», США.
О.Бердник. Свята Україна. / Упоряд. Богдан Арей (Осип Зінкевич). – Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1980. – 206 с.
Олесь Бердник. Заява. // Літературна Україна.— 1984.— 17 травня.
О.Бердник. Хто ти? 1987.
О.Бердник. Покривало Ізіди. 1988.
О.Бердник. Вогнесміх. 1988.
О.Бердник. Пора звести блакитний храм. Київ – Нью-Йорк, 1989. – 22 с.
Бердник, Олесь. Серце Всесвіту. – К.: Тріада-А: „Афон” ВД, 2004. – 726 с. (Твори 1957-1962 рр.)
Бердник, Олесь. Діти безмежжя. – К.: Тріада-А: „Афон” ВД, 2004. – 680 с. (Твори 1959-1964 рр.)
Бердник, Олесь. Чаша Амріти. – К.: Тріада-А: „Афон” ВД, 2004. – 624 с. (Твори 1967-1993 рр.)
II.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.— С. 6, 17, 18, 114, 119; вип. 45.— С. 21, 22; вип. 47.— C. 163; 1978, вип. 48.— С. 21-22, 24, 128; вип. 49.— С. 10, 12, 95; вип. 50.— С. 77, 78; вип. 51.— С. 43; 1979, вип. 54.— С. 134; вип. 55.— С. 7; 1980, вип. 56.— С. 16, вип. 57.— С. 84.
Український правозахисний рух. Документи і матеріали УГГ.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978.— За покажчиком.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. – Toronto, 1980. – P. 15-16.
Українська Гельсінкська Група. 1978—1982.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983. – C. 73-82.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. – Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 2-7, 7-23, 9-23; 1981: 1, 2, 3, 5, 11; 1982: 9-50, 10-24; 1984: 3-9, 5-15, 5-17.
Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1981. Випуски 1978-1980 рр. – С. 8, 12, 14, 15, 22, 38, 40, 74, 109, 110, 115, 116, 118, 119, 128, 134, 142, 169.
З порога смерті. Письменники України – жертви сталінських репресій. Випуск перший / Упор. О.Г.Мусієнко. – К.: Радянський письменник, 1991. – С. 62-64.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 137, 140, 161-164, 169, 173, 174.
Українська Гельсінкська Група: До 20-ліття створення. – К.: УРП, 1996. – C. 11.
М.Назаренко. Интервью Бердника. // Бульвар. – 1996, № 15 (34).
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. – К.: Видавництво ім. О.Теліги. – 1998. – С. 210–212.
М.Руденко. Найбільше диво — життя. Спогади. Київ-Едмонтон-Торонто: Таксон, 1998.— С. 425-433, 507-508, 515-516;
Інерв΄ю з Валентиною Сокоринською-Бердник 15 січня 1999 року: http://archive.khpg.org/index.php?id=1197812917&w:
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2001. – За покажчиком;
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 105, 109, 111-112, 115, 122, 124-125;
Мирослава Бердник. И три корня срастутся любовью // газ. 2000, F5. – 2006. – 13 січня;
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 67–71. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113843843&w ;
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 71–76; 2-е вид.: 2012 р., – С. 80–83;
Лук’яненко Л. Олесь Бердник. Заява з травня 1984 року // Лук΄яненко Л. Г. З часів неволі. Книга п΄ята: Одержимі. – Київ: Фенікс. – 2012.– С. 390–401; З часів неволі. Книга п΄ята: Одержимі. – К.: Тамподек ХХІ, 2012. – С. 390–401.

Ірина Рапп, Василь Овсієнко, Вахтанґ Кіпіані. Остваннє прочитання 2.08.2016.

Рекомендувати цей матеріал