Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ БОРИС ДМИТРОВИЧ

18.04.2005 | Б.Тимошенко, Ірина Рапп, переклав з російської на українську і доповнив В.Овсієнко

(нар. 05.08.99, м. Ромни, Сумської обл. - п. 09.05.84, м. Київ).
Український письменник (прозаїк, драматург, публіцист, поет, критик, перекладач, мовознавець), один із духовних лідерів української інтеліґенції

А.-Д. народився в родині машиніста-залізничника, перші роки дитинства минули у м. Брянську. Коли майбутньому письменникові було 6 років, сім’я переїхала в м. Охтирку, де він закінчив ґімназію.

У 1917 А.-Д. вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету (відділ природничих наук), зацікавився революційними подіями. Особливо його захоплювала національно-визвольна боротьба українського народу за незалежність і державність. У квітні 1918 записався добровольцем у діючий полк армії Української Народної Республіки (УНР), бере участь у бойових діях. Обставини склалися так, що полк, у якому служив А.-Д., був розформований. Студент-доброволець вирішив продовжити навчання і перевівся на історико-філологічний факультет Київського університету. Але влітку 1919, бажаючи захистити незалежність молодої української держави, знову вступає до війська, бере активну участь у багатьох боях, проявляючи мужність і стійкість. Боротьба виявилася нерівною: українське військо, знесилене епідемією тифу, оточили три крупні супротивники – більшовики, білогвардійці, поляки.

Після поразки війська УНР А.-Д., тяжко перехворівши тифом та не маючи засобів на продовження освіти, повертається в Охтирку (1920). Більшовики пообіцяли українцям державність. Розпочалася масова українізація. А.-Д. стає членом Комуністичної партії (більшовиків) України, працює завідувачем Охтирського районного відділу народної освіти (1920-21). Однак більшовики не могли розв’язати українське національне питання. А.-Д. переходить до Української комуністичної партії “боротьбистів” (УКП), виїздить у Київ, де працює секретарем її обласного комітету. За політичну діяльність був тричі заарештований. УКП теж виявилася неспроможною задовольнити віковічні прагнення українців до незалежності. А.-Д., розчарувавшись у політичній діяльності, з 1923 цілком зосереджується на творчій роботі.

Перші оповідання А.-Д. з’явилися друком 1916, однак початком своєї літературної діяльності він вважав 1923, коли вийшло оповідання “Останні два”. 1925 виходять збірки “Припорошені силуети” і “Лицарі абсурду”.

А.-Д. був членом літературних груп “Ланка” і МАРС (“Майстерня революційного слова”), до котрої належали також відомі українські літератори Г.Косинка, В.Підмогильний, Є.Плужник, Т.Осьмачка, Д.Фальківський та ін.

А.-Д. – автор понад двох десятків ориґінальних книг, оповідань, повістей, романів. Найвідоміші книги першого періоду літературної діяльності, які визначали творче обличчя письменника, були  повість “Смерть” (1928) і збірка репортажів “Землею українською” (1930). Ці твори були піддані погромній офіційній критиці. Матеріальне, моральне життя письменника стало нестерпними. Після жахливого  голодомору 1933, який забрав мільйони життів, після самогубства видатних українських діячів, в атмосфері переслідувань, що наростали, А.-Д. вирішив виїхати в Алма-Ату (столицю Казахстану). Працює в Державному крайовому видавництві. Але після вбивства відомого комуністичного діяча С.Кірова по всій країні розпочалися жорстокі репресії. 17.12.1934 як “вороги народу” і “терористи” були розстріляні друзі А.-Д. – Г.Косинка, Д.Фальківский, К.Буревій, О.Влизько... “Караюча десниця” дістала в далекому Казахстані й А.-Д.: 02.01.1935 він був заарештований і під конвоєм допроваджений у Київ.

На допитах письменник тримався мужньо, з гідністю. Слідчим НКВД не вдалося його зламати. Він рішуче відкидав усі звинувачення в належності до “націоналістичної, контрреволюційної Української воєнної організації” (УВО). І все ж таки в 1935 “за намір повалити радянську владу в Україні і підготовку до індивідуального терору проти компартії і радянської держави” письменник був засуджений до 10 р. таборів і етапований до Сибіру.

У таборах А.-Д. був землекопом, шахтарем, слюсарем, бухгалтером, фельдшером... Писати не було ніякої можливості, хоча в пам’яті складався великий цикл “Тюремних віршів”.

Звільнений 1947. Скитався по Сибіру, Узбекистану, Україні. У 1951 А.-Д. працював фельдшером у Вінницькій обл.. Знову був заарештований і засуджений на довічне заслання в Сибір (с.Малоросєйка Больше-Муртинського р-ну Красноярського краю). Працював фельдшером.

Реабілітований 1956. У 1957 з новою сім’єю  (дружина і син) повертається до Києва. Його відновлюють у Спілці письменників України.

У 1957-62 А.-Д. працював у дитячому журналі “Барвінок”.

1963 вийшов роман А.-Д. “За ширмою”, в якому офіційна критика побачила “зраду життєвої правди” і “похмурість”. 1970 вийшла книга “Як ми говоримо”, що стала подією в культурному житті України.

А.-Д. бере активну участь у культурологічній діяльності шістдесятників. Він був одним із духовних лідерів української інтеліґенції.

1966 А.-Д. підписав листа до КГБ, в якому висловлювалися тривога з приводу характеру судових процесів проти української інтеліґенції і прохання допустити авторів листа на судовий розгляд.

1970 А.-Д. відмовився брати участь у суді над В.МОРОЗОМ, оскільки він був закритим.

Помешкання А.-Д. було предметом пильної уваги КГБ. У травні 1979 в нього відбувся черговий обшук – цього разу у справі Ю.БАДЗЬО. Вилучені спогади й оповідання, над якими А.-Д. працював останнім часом. Декілька разів А.-Д. викликали на допити. Напередодні свого 80-річчя він мусив виїхати з Києва. Спілка письменників України не відзначила ювілею А.-Д.

Того ж 1979 СПУ організувала вечір посмертно реабілітованого письменника Г.Косинки, з яким А.-Д. свого часу був у дружніх стосунках. Щоб не допустити присутності А.-Д. на вечорі, співробітники КГБ якраз у цей час “бесідували” з ним удома, після чого стан його здоров’я раптово погіршився.

1983 овдовілий два роки тому А.-Д. вирішив зареєструвати шлюб зі своєю давньою подругою М.КОЦЮБИНСЬКОЮ, але вони наштовхнулися на несподівані перешкоди: їм призначили випробувальний термін півроку, переносили дату реєстрації і т. п. Зрештою влада вдалася за допомогою до сина А.-Д., який перебував у неволі, а раніше письмово відрікся від батька. У 1984 на його вимогу А.-Д. поклали до лікарні, де визнали недієздатним. А.-Д. тяжко переживав усе це, здоров’я його різко погіршилося. 09.05.1984 він помер.

На похороні А.-Д. на Лісовому кладовищі 11 травня кагебістів було більше, ніж друзів.

1991 А.-Д. посмертно за книги “Смерть”, “Сибірські новели“, “Завищені оцінки” присуджена Державна премія України ім. Т.Шевченка.

Бібліоґрафія:

I.

На довгій ниві: Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1967. – 456 с.

Як ми говоримо. – К.: Рад. Письменник, 1970. – 256 с.

Нащадки прадідів. К.: Видавничий дім “КМ Academia”.  1998. – 698 с.

На шляхах і роздоріжжях. Спогади. Невідомі твори. – К.: Смолоскип, 1999.

II.

Вісник репресій в Україні… – 1980: 1-2; 1981: 1, 2; 1982: 7/8-13; 1984: 4-19, 5-1, 7/8-47, 7/8-50, 10-26, 10-27, 11-29, 12-37; 1985: 1-45, 1-46, 2-31, 3-17, 6-33, 7/8-45.

З порога смерті, 1991. – С. 44- 47.

Є.Сверстюк. Блудні сини України. – К.: Знання, 1993. – С. 220-225.

Касьянов Г. Незгодні.., 1995. – С. 57, 69, 81, 86, 111.

Русначенко А. Нац.-визв. рух, 1998. – С. 23, 152, 182.

Історія української літератури ХХ століття. Т. 1. – К.: Либідь, 1998.— С. 327-331.

Багаття. Борис Антоненко-Давидович очима сучасників. Упорядник Борис Тимошенко. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. – 492 с.;

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 37–40. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113803070;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 53–55; 2-е вид.: 2012 р., – С. 59–62.

Борис Тимошенко, Ірина Рапп. Харківська правозахисна група. 2006. Останнє прочитання 2.08.2016. 

Рекомендувати цей матеріал