БІЛОУС ВАСИЛЬ КУЗЬМОВИЧ

 462025.03.2013

автор: Овсієнко В.В.

БІЛОУС ВАСИЛЬ КУЗЬМОВИЧ (18.02.1927, с. Стражгород Теплицького р-ну Вінницької обл.).
Фронтовик. Викладач Уманського технікуму механізації сільського господарства. Боровся проти русифікації. Політв΄язень. Громадський діяч.
1932-33 рр. майже вся родина Білоусів вимерла з голоду. Батькові, Кузьмі Якимовичу Білоусу з Васильком і бабусею Теклею вдалося виїхати з України: три доби на станції Цвіткове хова-лася від червоноармійців, пролізли в поїзд і під полицями доїхали до Ленінграда. Батько здав хлопця в дитячий притулок. Повернулися в Стражгород 1934 р.. Виховували Василька бабуся Текля, яка свого часу співала в хорі Микола Леонтовича, та мачуха Фросина Ониськівна Мандибура.
У 1937 р. енкаведисти розстріляли Василеву вчительку третього класу Ганну Момот. 1941 р. він попав під німецьку окупацію. 14.03.1944 р. польовий військкомат мобілізував 17-річного юнака в діючу армію. Воював проти німецьких окупантів, проти Японії. Має нагороди. До лис-топада 1951 р. служив у морській піхоті Тихоокеанського флоту.
З 1951 р. – курсант школи механізації в м. Ольгопіль, помічник бригадира тракторної бригади, а з 1953 р. диспетчер Теплицької МТС Вінницької обл. 1957 р. закінчив Телицьку вечірню школу, 1958 р. вступив на факультет механізації сільського господарства Української сільсько-господарської академії, яку закінчив у 1963 р. за фахом «інженер-механік».
Працював інженером, виконуючим обов’язки, заступником керуючого Уманським райоб’єднанням "Сільгосптехніка". З 1968 р. по 1971 р. – викладач спецдисциплін (експлуатація машинно-тракторного парку і ремонт) Уманського технікуму механізації сільського господарства. З 1971 р. – контролер райоб’єднання "Сільгосптехніка".
В Умані тоді сформувалася група патріотично налаштованих викладачів, які чинили опір русифікації навчального процесу, протистояли викладачам-росіянам, пробуджували національну свідомість учнів. Б. неодноразово на зборах вимагав, щоб викладачі-росіяни читали свої предмети українською мовою.
1971 р. від викладача технікуму Кузьми МАТВІЮКА одержав машинопису працю Івана ДЗЮБИ «Інтернаціоналізм чи русифікація?», давав її читати знайомим. Давав гроші колезі К. МАТВІЮКУ та студентові Уманського сільгоспінституту Богданові ЧОРНОМАЗУ на виготовлення фотокопій цієї праці та іншого самвидаву. Коли влітку 1972 р. виникла загроза обшуку, то Б. надійно сховав один екземпляр праці І. ДЗЮБИ (за незалежності передав частинами в Уманський та Черкаський краєзнавчі музеї).
Б. бував з К. МАТВІЮКОМ у Надії СУРОВЦОВОЇ – колишнього урядовця УНР, багатолітньої політв΄язенки.
Коли на засіданні правління Спілки письменників України 2.03.1972 р. І. ДЗЮБУ виключили з СПУ, що було фактично згодою на його арешт, Б. уже 3.03 вдарив телеграму в правління СПУ: "Слава Іванові Дзюбі! Ганьба правлінню Спілки! Читач Василь Білоус." Коли ж 18.04 І. ДЗЮБУ заарештували, Б. 21.04 надіслав листа в газету «Літературна Україна», назвавши правління Спілки антипатріотами, космополітами, стверджував, що на Україні проводиться політика примусової русифікації, занепадає українська мова і культура.
Тодішній перший секретар СПУ Василь Козаченко повернув листа в Уманський райком КПУ. Негайно на випускному вечорі проти автора була розіграна провокація, щоб звинуватити його в хуліганстві. Та ніхто з оточення не дав потрібних показів. Його затримали на три доби, постановою бюро Уманського РК КПУ оголосили сувору догану з занесенням до облікової картки «за негідну поведінку, пияцтво, хуліганські дії в сім’ї та образу працівників медвитверезника». Почалися цькування. Б. змушений був піти з технікуму і повернутись у "Райсільгосптехніку".
20.06 у райкомі КПУ з Б. була проведена бесіда, де його переконували, що він став на позиції українського буржуазного націоналізму, вимагали покаятись, зажадали письмового пояснення. Він написав дуже різке пояснення.
4.07 на зборах парторганізації Уманського райоб΄єднання "Сільгосптехніка" Б. був "виключений з членів КПРС за розповсюдження націоналістичних поглядів. На зборах Білоус вів себе задирливо, з викликом", – записано в постанові зборів. Із 49 присутніх членів партії проти виключення проголосували троє. Вони теж зазнати утисків.
13.07 Уманський райком КПУ затвердив виключення Б. з членів КПРС «за непартійну по-ведінку, виражену в незгоді з політикою ЦК КПРС та ЦК КП України по деяких питаннях національної політики та грубе перекручення її».
14.07 Б. подав апеляцію до парткомісії Черкаського обкому партії. Дискусія там тривала три з половиною години. Подав апеляцію в ЦК КПУ. На запитання члена комісії, голови КГБ при Раді Міністрів УРСР В. Федорчука "Назовите хотя бы один партийный или государственный документ, где бы украинский язык запрещался" Б. сказав, що зі впровадженням у технікумі вій-ськової підготовки з Києва надійшла директива скоротити кількість годин на читання української мови; вчителям російської мови платять на 15 % більше, ніж учителям української мови; в Донецьку і Дніпропетровську вже немає жодної україномовної школи. Хтось сказав: "Ошибаетесь! Есть одна". На мільйон населення... Федорчук вигукнув: "Сажать! Сажать! Он чуть меня не переубедил. Сажать!".
Апелював Б. також до парткомісії ЦК КПРС, якою керували член Політбюро А. Пельше і М. Соломенцев. Вислухавши, веліли: "Езжайте домой, мы Вам решение вышлем." А хтось із ко-місії кинув: "Вот они, хохлы. Учим мы их, учим, а они бычатся".
Скоро після арешту К. МАТВІЮКА (13.07.1972) Б. відвіз йому в Черкаський слідчий ізолятор продуктову передачу. Це було розцінене кагебістами як допомогу «ворогу народу».
27.09.1972 р. Б. викликали в районну прокуратуру. Там прокурор області Дубовий Т.Г. і слідчий Яковлєв К.С. оголосили йому про затримання за підозрою в «поширенні завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад» (ст. 187-1 КК УРСР). Йому наклали наручники і відвезли в міліцію, помістили в камеру з кримінальними в΄язнями, які визначили новоприбулому місце біля параші. Б., не довго думавши, скористався своїм досвідом морського піхотинця і кулаком навів у камері належний лад. Через 10 діб йому оголосили про арешт і перевезли в Черкаський слідчий ізолятор.
До арешту Б. мав добру зарплату, квартиру, сім΄ю, автомобіль, дачу, але все це перекреслив і захищав свій народ від русифікації, тобто свідомо пішов у тюрму. У слідства (точніше, в КГБ) виникла підозра, що він не сповна розуму, і його відправили на експертизу в обласну психіатричну лікарню у м. Сміла, де понад місяць утримували зі справжніми злочинцями і божевільними. Його примушували вживати ліки. Однак смілянські психіатри не взяли гріха на душу: склали позитивний висновок. Більше того, коли Б. повернувся в СІЗО, капітан медичної служби зі співчуття до політичного в΄язня влаштував його на 2 тижні в лікарню.
Винуватили Б., зокрема, що він потрапив під вплив Н. СУРОВЦОВОЇ, тому мусив доводи-ти, що його виступи проти русифікації були спровоковані не СУРОВЦОВОЮ, а дійсністю, що він ходив до неї як уже сформований український патріот. Бачив бідність у її помешканні, тому двічі привозив їй по мішку картоплі.
Закритий суд над Б. відбувся у річницю масових арештів української інтелігенції, 12.01. 1973 р.. З Умані привезли цілий автобус свідків, 30 осіб. Дехто ухилявся від звинувачувальних показів, та коли викладач економіки Піскунов сказав, що таких, як Білоус, треба розстрілювати, то підсудний перескочив бар’єр і схопив свідка за горло. Конвой отямився і загнав його назад за бар’єр. Через цей напад суд дав йому 2 р. ув΄язнення.
Б. спровадили в колонію загального режиму в с. Таганчá Канівського р-ну, де утримували 2,5 тис. в΄язнів. Його поставили виготовляти радіодеталі. Норму виконував, посилав сім΄ї по 30 крб. щомісяця. Допомагав в΄язням писати касаційні скарги, завдяки чому здобув великий авторитет. Позитивно впливав на молодь. Був чемпіоном зони з шахів. Начитався там літератури, яка зазвичай вилучалася з цивільних бібліотек. Але й нажив у неволі виразку шлунку.
26.10.1973 р. звільнений судом достроково. Переніс операцію на шлунку.
Після відбуття покарання Б. прийняли у "Райсільгосптехніку" мити трактори, які поступали в ремонт, за 90 крб. на місяць. Аж коли мав виходити на пенсію, перевели на 120 крб.
Колишніх зв΄язків не відновлював, але організував у "Сільгосптехніці" аматорський хор "Дзінь-бом", де молодь співала патріотичних півень, навіть "Ще не вмерла Україна".
Коли почалася перебудова, Б. виготовив два синьо-жовті прапори і їздив з друзями на всі київські демонстрації. Почав писати статті до самвидавної і офіційної преси, брав учать в Установчих зборах Товариства політв’язнів і репресованих (3.06.1989) і був головою його Уманської організації, брав участь у створенні Товариства української мови, «Меморіалу», у Ланцюгу Єднання, у створенні Народного Руху України, Демократичної партії України. Був ініціатором створення їх місцевих організацій, але не погоджувався на головування. Так, в Уманську організацію ДемПУ до нього записалися 127 чоловік, та коли їх почали звільняти з роботи, організація фактично розпалася.
Перед виборами до Верховної Ради СРСР (1990) Б. запросив до Умані Д. Павличка, щоб висунути його кандидатом. Але комуністи зірвали цю спробу.
Під час заколоту 19.08. 1991 Б. першим вийшов на майдан (відомий «гайд-паркан») з гас-лом: "Громадяни України! У Москві заколот змовників. Банда злочинців у особі Янаєва, Язова, Пуго зробили заколот. Всі на мітинг протесту!" Підписав від імені ДемПУ. Зібрався мітинг. Б. затримали "за порушення громадського порядку" і привели в суд. Та суддя Михайленко відпустив його під розписку про невиїзд, а коли путч провалився, закрив справу.
1995 р. Б. ініціював створення Всеукраїнського об’єднання ветеранів війни, яке очолив І. Юхновського, і 8 р. був його заступником. В Умані організація називається Уманський конгрес учасників Другої Світової війни – 36 фронтовиків. Вони зібрали в одне відро совєтські ювілейні медалі (до 30-річчя перемоги, 40-ка, 50-річчя) і віднесли у військкомат, написавши листа, щоб їх більше не турбували московськими нагородами.
Того ж року ветерани вийшли на демонстрацію з українськими прапорами і стали попереду колони. Відставні полковники, що йшли з червоними прапорами, засичати: "Уберите эти сине-желтые тряпки!". Тоді Б. зі своїми ровесниками побили червоних полковників.
Співробітник СБУ повідомив Б. про приїзд Олександра Мороза – Б. закидав його помідорами. На зустріч із Петром Симоненком вийшов з гаслом "Серп і молот – смерть і голод!". Двічі обписав пам’ятник Леніну в Умані гаслами: "Ленін – кат українського народу", "Ленін – сифілітик", "Ленін – бандит", "Ленін – грабіжник".
Коли біля кінотеатру "Комсомолець" проводила мітинг Партія прогресивних соціалістів, Б. під час виступу вдарив голову місцевої організації полковника Бистрова, бо той хвалив життя в СРСР. Міліціонери затримали Б., вивели з натовпу і відпустили: «Мало ви йому дали».
Коли Верховна Рада 4.08.2006 р. затвердила прем’єр-міністром В. Януковича і він одразу заявив, що російська мова буде державною, Б. на знак протесту оголосив політичну голодівку. Це на 80-му році життя, маючи багато хвороб. Відмовився від крапельниці і будь-яких ліків. На четверту добу температура стабілізувалася, минули болі. За 14 діб схуд на 14 кг. Коли Президент В. Ющенко сказав, що в Україні може бути тільки одна державна мова, українська, Б. почав ви-ходити з голодівки. З тих пір лікарів не турбує.
Дружина Ніна Іванівна Петюх померла 15.01.2000 р.. Б. живе самотньо в м. Умань, але активний у громадському житті. Має сина Олександра, 1953 р. н., який закінчив Львівський уні-верситет, фізик-оптик, дочку Антоніну, 1964 р. н., закінчила факультет іноземних мов Одеського університету.
1995 р. В.ЧОРНОВІЛ вручив йому як учаснику ІІ Світової війни медаль «Хрест Архангела Гавриїла». 1999 р. Президент Л. Кучма нагородив його орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Бібліоґрафія:
Богдан Горинь. Не тільки про себе: документальний роман-колаж у 3 кн.. Книга 2. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2008. – С. 489-490.
Кузьма Матвіюк. І ми цей шлях пройшли (Спогади, свідчення, оцінки подій) / Харківська правозахисна група. – Харків: Права людини, 2010. – 92-96, 109-110, 141.
Архів В. К. Білоуса.
Інтерв΄ю з В. Білоусом 5.05.2012: http://archive.khpg.org/index.php?id=1364139301.