РИБАЛКА ІВАН ДМИТРОВИЧ

 380814.11.2008

автор: Овсієнко В.В.

РИБАЛКА ІВАН ДМИТРОВИЧ (нар. 1.01. 1929, с. Сурсько-Михайлівка Дніпропетровського р-ну Дніпропетровської обл.).
Інженер-металург, колекціонер, історик України. Пропагував літературу, що пробуджувала національну самосвідомість. Виготовляв і розповсюджував самвидав.
Козацького роду. Діди були добрі господарі, просвітяни. На формування світогляду Івана позитивно вплинули книжки з їхньої бібліотеки. Бабуся по батьковій лінії вчила: Євангеліє і "Кобзар" Т.Шевченка – це дві книжки, які повинні бути в кожній хаті. Батько загинув на війні.
У 1947 – 1950 рр. Р. закінчив Дніпропетровський металургійний технікум і почав працювати на Металургійному заводі ім. Г.Петровського у вогнетривкому цеху десятником, начальником зміни, з 1953 р. – майстром і начальником зміни конвенторного цеху. Щоб поглибити свої пізнання в історії, вступив на заочний відділ історичного факультету Дніпропетровського університету. Шукав однодумців, шукав літературу з історії України, зокрема, домагався, щоб йому видали в бібліотеці "Історію запорозьких козаків" Д.Яворницького. Тоді ним зацікавилися кагебісти. Провчившись рік, переконався, що з його світоглядом не дадуть йому вивчитися на історика, покинув.
Уже з 1954 р. Р. брав участь у роботі лекторської групи, читав робітникам лекції з історії України.
1960 р. вступив у Дніпропетровський металургійний інститут (на вечірнє навчання), закінчив його 1965 р. за фахом інженер-металург. 18 років пропрацював на Дніпропетровськім заводі ім. Петровського спочатку майстром, згодом начальником зміни, заступником начальника цеху. Познайомився з національно свідомим інженером Петром Кузьменком, через нього з його братом Олесем Кузьменком, який відбув ув’язнення за підпілля ОУН на Січеславщині часів війни, з інженерами Юлієм і Олесем Кондратенками, Василем Корнієнком, з доцентами Пилипом Любашенком, Іваном Шульгою, з низкою свідомих інженерів, учителів, викладачів, які вболівати за становище української мови, культури і нації взагалі. Склався гурток з 5 – 7 інженерно-технічних працівників. На хвилі «хрущовської відлиги» в цьому колі визрівала думка, що потрібно впливати на формування національної свідомості інтелігенції, студентів, робітників. Разом з тим, розуміли: якщо створити організацію, то туди обов’язково проникнуть провокатори. Найкращою формою роботи вважали просвітницьку – пропаганда патріотичної літератури, а згодом і поширення самвидаву. Намагалися не «засвічувати» своїх контактів. Таких осередків у місті діяло декілька.
У 1964 році Р. їздив на святкування Шевченківського ювілею на Черкащину. Бував на вечорах в обласному відділенні Спілки письменників, познайомився там з письменниками Михайлом Чханом, з яким подружив, з Віктором САВЧЕНКОМ.
Р. все життя колекціонував бони і монети, які були в обігу на теренах України, збирав відповідну літературу. На книжковому базарі в Києві познайомився з Логвином Бабляком, а через нього з киянами Юрієм Огульчанським, Ерастом Біняшевським, від яких почав одержував потрібні книжки, відтак і літературу самвидаву. Бував у приватному етнографічному музеї Івана Макаровича Гончара в Києві, де його вже зафіксували кагебісти. Мав зв’язки зі львів’янами, зокрема, п. Марія Вітер допомагала одержувати «Український календар» з Польщі, який на той час був добрим джерелом інформації з історії та культури України.
Разом з О.Кузьменком Р. напрацював так звану ленініану: у пропаганді вони використовували окремі висловлювання В.Леніна з національного питання, взяті зі збірника "Ленін про Україну". Навіть у 1990 р. Р. прочитав лекцію "Ленінська національна політика" в Товаристві української мови. Націоналісти зустріли її прихильно, а кагебісти винуватили, що він тенденційно використовував Леніна.
22.01. 1968 р., в річницю проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради, на сільськогосподарському інституті в Дніпропетровську було вивішено синьо-жовтий прапор. КГБ збився з ніг, шукаючи, хто ж це зробив. З цього приводу полковник КГБ Тутик допитував і Р.
Коли вийшов роман "Собор" О.Гончара (1968), секретар Дніпропетровського обкому КПУ О.Ватченко впізнав себе в образі «висуванця» Володьки Лободи і заборонив "Собор" у своїй області: книжка була вилучена з бібліотек і не продавався. Р. написав листа Л.Бабляку з проханням дістати йому 10 примірників роману. Лист дійшов до адресата, але в дорозі він був сфотографований: полковник Тутик знову допитував Р.: "Это ж надо – секретаря обкома "мордой" обозвать!" І процитував з його листа. На що Р. відповів: "Це ж треба так порушувати Конституцію, де написано, що таємниця листування ґарантується законом, а ті органи, які повинні стежити за дотриманням Конституції, самі її порушують".
1967 р. Р., як грамотному інженерові, що був заступником начальника Центральної дослідної лабораторії Міністерства чорної металургії, запропонували очолити металургійну лабораторію Мінчормету (міністерство було в Дніпропетровську). Ця лабораторія досліджувала потужності металургійних заводів та нормувала витрати матеріалів на виробництво продукції. У виробничих справах Р. часто бував на заводах, у Києві, у Москві, і це давало йому змогу мати широкі зв’язки. Він привозив із Києва і з Москви потрібну для пропаганди літературу, зокрема, 7 чи 8 випусків "Хроники текущих событий". Щоправда, випуски ХТС згодом довелося знищити, коли 1972 р. почалися масові обшуки.
1968 р. Олександр Кузьменко привіз від Івана ДЗЮБИ (за рекомендацією Івана Макаровича Гончара) його працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», щоб вона поширювалася на Січеславщині. У Москві Р. задешево купив стару друкарську машинку «Москва». Друзі замість російських літер впаяли українські – і Р. впродовж тривалого часу, 1968 – 1969 рр., видрукував дві закладки – 10 примірників – Дзюбиної книжки (обсягом до 200 с.). Про це знали лише О.Кузьменко та робітник Лой, у якого зберігалися тексти і машинка. Відбитки були переплетені. Книжки читали десятки людей, у т.ч. прочитав робітник Ніколаєнко. Читала і його дружина, вчителька, яка показала книжку іншим учителям. Хтось доніс у КГБ. Ніколаєнко під тиском зізнався, що взяв книжку в Р. Припертий такими показами, Р. мусив це підтвердити, але сказав, що машинопис він купив на книжковому базарі в Києві, більше нікому, крім Ніколаєнка, читати його не давав і вже спалив його. Справу залишили: мовляв, ми тебе ще спіймаємо. Під загрозою обшуку три примірники справді довелося спалити в степу. Один зберігся досі.
Р. надрукував також одну закладку (4 прим.) праці М.Брайчевського «Возз’єднання чи приєднання?». Для неї теж мав готову легенду, що купив її у Києві на книжковому ринку.
Ходив у цьому колі лист О.Солженіцина до письменників, вірші Миколи ХОЛОДНОГО, Володимира СІРЕНКА, Василя СИМОНЕНКА, Івана СОКУЛЬСЬКОГО та ін..
Якось на виставці німецької техніки в 1970 р. в Києві Е.Біняшевський у присутності Р. висловив німецькою мовою обурення, що написи на експонатах російською і німецькою мовами. Назавтра з’явилися написи й українською, але Біняшевського і Р. з цього приводу допитували кагебісти.
Р. дружив з родиною Кузьменків, помешкання яких було в Дніпропетровську місцем зустрічей національно свідомих людей. Тут він зустрічався зі згодом ув’язненими Миколою КУЛЬЧИНСЬКИМ та Миколою ПЛАХОТНЮКОМ, з поетесою Ганною Світличною, інвалідом, яку привозили Павлограда.
Ще з 1969 р. Р. почали викликати в КГБ на допити, забираючи з роботи. Вимагали від керівництва Мінчормету звільнити його з посад, але начальник технічного управління В.І.Жигулін відстояв його, залишивши т.в.о. начальника лабораторії. 1988 р., за «перебудови», колектив Центральної лабораторії вибрав Р. своїм начальником, де він працював до виходу на пенсію 30.10.1995 р.
У середині 80-х рр. Р. активно включився в український національний рух. Один із засновників і керівників Товариства української мови та Народного Руху України в Дніпропетровську. Часто виступає у пресі, з лекціями, з доповідями на історичну тематику.
На виборах 1990 р. був кандидатом у депутати Верховної Ради України. У 1990-93 рр. був членом ДемПУ. З 1993 р. член ОУН, працює в «Просвіті», у Всеукраїнській спілці ветеранів.
З 1998 до 2001 р. працював в Університеті українознавства Центру культури, просвіти й дозвілля Сил Протиповітряної оборони України, викладаючи офіцерам історію українського війська, історію України.
Упродовж 30 років Р. досліджує етимологію українських прізвищ (має дані про 4 тис.). Біля 15 років укладає російсько-український металургійний словник, опрацював близько 80 тис. карток, використовуючи англійський, німецький, польський, чеський металургійні словники та українські технічні словники 20-30-х рр.
Живе в Дніпропетровську. Дружина, Лора Федорівна, інженер-механік. Син Дмитро, 1958 р.н., майор міліції, юрист., дочка Ярослава, 1970 р.н., кандидат філологічних наук, доцент.

Бібліоґрафія:
1.
Вопреки здравому смыслу (відповідь російським шовіністам) / Газ. «Днепр вечерний» (Дніпропетровськ). – 1989. – 25 грудня.
Українське козацтво / Газ. НРУ «Молода Україна» (Дніпропетровськ), № 1. – 1990.
Збройні Сили України – українське козацтво (Історія збройних сил України. Карта) / Газ. «Прапор юності», № 89. – 1990. – 31 липня.
Як була зруйнована Січ (Під псевдонімом І.Запорожець) / Газ. «Прапор юності», № 89. – 1990. – 31 липня.
Політичні партії в незалежній Україні / Газ. «Вільна думка», (Дніпропетровськ), №1. – 1991.
Наша рідна земля – Україна (Дискусія з російським шовіністом Казимірським) / Газ. «Собор» (Дніпропетровськ). – 1991. – 28 вересня.
Зауваження з приводу (Аналіз кількісного складу кораблів Чорноморського флоту (10%), вимога від Росії поділити весь флот СССР і віддати її частину – 26%) / Газ. «Вільна думка» (Дніпропетровськ), № 2 (3). – 1992. – Січень.
Гроші України: Шлях з тисячоліття (Історія українських грошей, ілюстрації) / Газ. «Вільна думка», № 5. – 1992. – Травень.
Конституція України – основний закон Української Держави / Газ. «Вільна думка» (Дніпропетровськ), № 9. – 1992. – Вересень.
ОУН на теренах Східної України / Газ. «Вільна думка» (Дніпропетровськ), № 10. – 1992. – Вересень.
Кому бути Президентом України / Газ. «Вільна думка» (Дніпропетровськ), № 2. – 1994. – Вересень.
В науці бачили світло – булаву несли достойники (Про освіту і знання мов українськими гетьманами, полковниками) / Газ. «Січеславський край» (Дніпропетровськ), № 11-12. – 1997.
Що ж сталося під Крутами? (Карта. Аналіз боротьби і трагедії під Крутами) / Газ. Міноборони України «Вартові неба», № 10-12. – 1998. – Січень.
Вопреки здравому смыслу (Відповідь російським шовіністам) / Газ. «Днепр вечерний» (Дніпропетровськ). – 1989. – 25 грудня.
Приймати і негайно! (Дискусія на шпальтах газет перед прийняттям Конституції України. Аналіз запропонованого проекту Конституції / Газ. «Днепр вечерний» (Дніпропетровськ). – 1996.
Архів ХПГ: Інтерв’ю І.Рибалки від 3.04.2001.
Наш рід – український (Аналіз результату перепису населення України в 2001 р.) / Газ. «Січеславський край» (Дніпропетровськ), № 19. – 2001. – 5 грудня.
Рибалка І.Д., Сиротенко В.Д. Бережімо нашу українську етнічну землю (Про українські етнічні землі, які залишилися під Росією, Польщею, Білорусією, Молдавією, Румунією, Словаччиною. Карта земель). – «Наша церква – Київський Патріархат» (Релігійний бюлетень часопису «Бористен»), № 7. – 2008. – Липень. Також: Газ. «Батьківщина», № 35. – 2008. – 18 вересня.
ІІ
Билінов Олександр. Домни і люди / Вітчизна, № 3. – 1960. – С. 158-159.
Заремба Володимир. Фатальний вибір. К.: ВЦ «Просвіта», 2001. – С. 84 та ін.
Заремба Володимир. Долі. Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – С. 74-75, 77 та ін.

Харківська правозахисна група. Василь Овсієнко. 17.03. 2008 року. Виправлення І.Рибалки від 23.09.2008 р. внесені 30.10. 2008 р.
 Поділитися
MENU