СТАТУС РАДЯНСЬКОГО ПОЛІТВ’ЯЗНЯ

 315006.11.2006

СТАТУС РАДЯНСЬКОГО ПОЛІТВ’ЯЗНЯ. Ідея належить політв’язням Кроніду Любарському та Олексію МУРЖЕНКУ, яку вони в березні 1974 повідомили з мордовських таборів на волю. Статус розроблявся паралельно в мордовських і пермських таборах.

Хоча влада на початку 50-х рр. після низки повстань у концтаборах, зокрема, з вимогою припинити внутрішньотабірний терор з боку карних в’язнів, і відокремила “засуджених за особливо небезпечні державні злочини”, але не визнавала їх політичними в’язнями. У середині 70-х рр. в’язні сумління розгорнули тривалу, виснажливу і справді героїчну боротьбу за Статус політв’язня з вимогами скасувати примусову працю та обов’язкову норму виробітку, встановити справедливу оплату праці; зняти обмеження на листування і побачення; поліпшити медичне обслуговування; забезпечити можливість творчої праці та інше. Оскільки влада реагувала на проект Статусу, вироблений 1975 р. з активною участю “зеківського ґенерала” В’ячеслава ЧОРНОВОЛА і лідера Національної об’єднаної партії Вірменії Паруйра Айрікяна, лише додатковими репресіями, то з 1976 року в’язні сумління почали переходити на нього явочним порядком: страйкували, оголошували голодівки з приводу позбавлення побачень, зривали нашивку з прізвищем, відмовлялися носити табірний одяг (відома “холодовка”: сиділи в карцерах в одній білизні). Це викликало додаткові репресії. Окремі в’язні сумління проводили в карцерах, приміщеннях камерного типу (ПКТ), на тюремному режимі, голодуючи, ледве не половину свого терміну (наприклад, В.ЧОРНОВІЛ, В.ЛІСОВИЙ, В.СТУС, З.ПОПАДЮК).

 

Харківська правозахисна група. В.Овсієнко
 Поділитися
MENU