ДЯК МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ

 560829.09.2005

автор: Овсієнко В.В.

ДЯК МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ (Нар. 23.08. 1935 в с. Кальна Долинського р-ну Івано-Франківської обл. – п. 18.08. 1976).

Член-засновник Українського Національного Фронту.

З бідної селянської сім’ї. 1951 р., шістнадцятилітнім, хотів піти в партизани, але мама не пустила, щоб сім’ю не вивезли до Сибіру. Десятирічку закінчив 1952 р. в с. Витвиця. Працював у сусідньому с. Кропивник піонервожатим, щодня ходив 7 км партизанськими стежками. 1953 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету, але через бідність не зміг навчатися. 1954 – 1957 служив в армії. 1958 р. вступив до Івано-Франківської школи міліції, та через півроку через конфлікт з комендантом покинув школу. Згодом повернувся, середню юридичну освіту завершив 1964 р.

20.09. 1958 р. одружився з Ганною Гануською. 1966 р. народився син Олесь, нині поет і композитор. 

19.12 1961 р. міліціонер Д. з курсантом школи міліції Миколою Федівим підняв у Витвиці над сільрадою синьо-жовтий прапор, 1963 р. – два прапори в Моршині.

Ці події сколихнули Прикарпаття і спонукали вчителя Дмитра КВЕЦКА з с. Кропивник розпочати роботу над створенням програми підпільної організації, що дістала назву “Український Національний Фронт”. УНФ пропонував для України незалежний самостійний розвиток у вигляді “народного соціалізму”, дуже близького до реалій західноєвропейської соціал-демократії.

Д. вже тоді контактував з Українською загальнонаціональною організацією (УЗНО) , створеною ще 7.011961 р. в Долинському районі. На пропозицію Д. УЗНО, яка 1964 р. нараховувала біля 50 членів у кількох областях, прибрала назву “Український Національний Фронт”. Ця організація не була викрита КГБ і проіснувала до 1991 року. Її умовно називають УНФ-2.

1965 р. Д. вступив до УНФ, привівши до нього підпільну групу “Братство тарасівців”. Загалом він залучив до УНФ біля 50 чоловік, здебільшого, молодих. Навчав їх підпільної роботи, криміналістики, стрільби зі свого службового пістолета.

За майже 3 р. існування УНФ її членами стали до 200 осіб і кількох областях України, вона видала 16 чисел машинописного журналу “Воля і Батьківщина”, десятки документів і листівок, авторами яких були Д.КВЕЦКО та З.КРАСІВСЬКИЙ.

У жовтні 1965 р. Д. одержав від Д.КВЕЦКА 20 прим. брошури “Кто такие бандеровцы и за что они борются”, “Бюро інформації УГВР” і залишив їх у людних місцях у Дрогобичі та Львові. Весною 1966 р. КВЕЦКО показав Д. тайник з оунівською літературою 1947 – 1948 рр., який знайшов Дмитро Юсип. Надалі Д. сам брав брошури і розповсюджував їх в Івано-Франківську, на скелях Довбуша біля Яремчі, у селах Княжолука, Новоселиця, Мислівка Долинського р-ну, у с. Отиневичі, м.Ходорів, с. Івана Франка Дрогобицького р-ну Львівської обл. У його справі зафіксовано більше 20 населених пунктів, де він роздавав чи залишав журнал “Воля і Батьківщина”, листівки, оунівські брошури – усього біля 250 екземплярів. Було, що пускав літературу в надувних пакетах по р. Свіча.

Д. працював ризиковано, але суворо дотримувався конспірації, тому ні разу не попався.

У зв’язку з судовими процесами над шістдесятниками та появою “Меморандуму УНФ” офіційна преса повідомила, що 19.04. 1966 р. в Києві скликається прес-конференція для зарубіжних журналістів за участю колишнього бандерівця Джуґала. Ціль: ствердити, що український національний рух спонукається і оплачується з-за кордону. Д.КВЕЦКО послав Д. до Києва з 50-ма екземплярами листівки “Заява Українського Національного Фронту”. Уночі проти 19.04. Д. розповсюдив їх на вулицях, у поштових скриньках. Після цього КГБ посилено шукав за УНФ.

Уночі проти 30.10. 1966 р. – річниці Листопадового зриву – Д. вивісив на автобусній зупинці в Гошеві виготовлений ним синьо-жовтий прапор і розповсюдив у селі 15 брошур, а в Болехові вимастив ведмежим салом пам’ятник Леніну. На нього брехали всі пси.

У січні 1967 р. Д. зауважив, що за ним стежать. У своєму помешканні в с. Старий Мізунь він виявив підслуховуючий пристрій. 21.03. 1967 дільничного уповноваженого Долинського райвідділу міліції капітана Дяка викликали ніби у справах до обласного управління внутрішніх справ і там затримали. Він утік через вікно туалету. Заарештували його 22.03 біля с. Рахиня, поблизу м. Долина. 23.03 під час обшуку вилучили 256 боєпатронів до пістолета “Макарова” та 8 – до пістолета “ТТ”, а також цівку ґвинтівки з затворною та магазинною коробками. Тоді ж були заарештовані Д.КВЕЦКО, З.КРАСІВСЬКИЙ, Я.ЛЕСІВ, згодом В.КУЛИНИН. Усім було висунуте звинувачення в зраді батьківщини (ст. 56 ч.1 КК УРСР), на що насправді не було ніяких підстав, та в створенні антирадянської організації (ст. 64), Д. також у незаконному зберіганні зброї (ст. 222 ч. 1).

46 діб Д. не давав показів. Тоді старший слідчий Баранов  пригрозив, що порушить проти нього  “мокру справу” (тобто про вбивство) і його розстріляють. Справу розглядав Верховний Суд УРСР від 16 до 27.11. 1967 р. У вироці зазначено, що “Квецко, Красівський і Дяк за вчинені ними дії заслуговують виняткової міри покарання – смертної кари. Однак, враховуючи, що вони визнали вину, розкаялися у скоєних злочинах і засудили свою антирадянську діяльність”, суд обмежився максимальним покаранням КВЕЦКУ – 15 р. ув’язнення та 5 р. заслання, та тривалим – КРАСІВСЬКОМУ і Д. ­– 12 р. ув’язнення з відбуттям перших 5 р. у тюрмі, а решти 7 – у ВТК суворого режиму з конфіскацією всього належного їм майна, з засланням на 5 років.

Карався Д. у Володимирській в’язниці. Харчування там – 1500 калорій на добу (коштувало воно 9 – 10 руб. на місяць), ларьок – 2,5 руб., якого позбавляли, якщо ліг на нари до відбою або за іншу провину. 1972 р. був у таборах Мордовії, згодом у ВС-389/35 на ст. Всехсвятська Пермської обл. 

1973 р. в Д. виявився лімфогрануломатоз. Його кілька разів посилали до лікарні в Пермську тюрму. Так, Д. привезли до лікарні 24.01 1974 р., а лікування розпочали лише 13.02. Його слід було лікувати в онкогематологічній клініці, але в жодній лікарні системи МВС її не було.

16.04 1974 р. Д. подав заяву ПВР УРСР щодо діяльності УНФ і вказав, що до нього було застосовано шантаж, що ст. 56 була застосована безпідставно. Заяву Д. закінчив так: “Я не вірю ні в справедливість, ні гуманність радянської системи. Тому даремно було б вимагати перегляду справи, анулювання незаконного присуду. Тому теж даремно було б добиватися лікування в спеціалізованій онтогематологічній клініці. Тому я моєю заявою висловлюю тільки протест проти незаконних методів слідства, проти суду, проти вислання мене за межі України, а також висловлюю протест, що мене позбавляють можливості, бо я в’язень, лікуватися у відповідних до моєї недуги медичних установах”. Заява таємно вийшла на волю, радіо “Свобода” неодноразово повідомляло про перебіг хвороби Д. Під тиском світової громадськості та у зв’язку з підготовкою до підписання Прикінцевого акта НБСЄ медична комісія у травні 1975 р. актувала Д. як хворого на рак 4-го ступеня і суд звільнив його від подальшого ув’язнення.

Д. повернувся додому 2.06. 1975. За сприянням А.Д. Сахарова 19.07. 1975 р. він був обстежений у Московському онкологічному центрі. Єлена Боннер дістала дефіцитні ліки. У кінці 1975 р. Д. пройшов тримісячний курс лікування в Івано-Франківській онкологічній лікарні. Лікарі дивувалися силі його духа. А.Сахаров пропонував Д. їхати лікуватися до Ізраїлю, але він волів померти на своїй землі: “Мамо, тіштеся, що будете мати мою могилу”. Помер 18.08. 1976 р. Багатолюдний похорон у його рідному селі відбувся 21.08. На ньому були М.ГОРИНЬ і Я.ЛЕСІВ.

2.09. 2001 р. в Івано-Франківську на фасаді Прикарпатської філії Національної академії МВС України відкрито меморіальну таблицю Михайлові Дяку з його барельєфом.

Бібліоґрафія.

1.

Михайло Дяк. Заява Президії Верховної Ради УРСР від 16 квітня 1974 р. // Сучасність. – 1974. – Ч. 7 – 8 (199 - 200). – С. 219 – 222; також: Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали / Упоряд. М.В.Дубас, Ю.Д.Зайцев. – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. – С. 453 – 455.

2.

Михайло Хейфец. Бандерівські сини // Українські силуети. Нью-Йорк: Сучасність, 1983.— С. 219-225. (укр. і рос. мовами, також: Поле відчаю й надії. Альманах. - К.: 1994. - С. 333-339; М.Хейфец. Избранное. В трех томах. Харьковская правозащитная группа. – Харьков: Фолио, 2000. – С. 152-156. Українські силуети / М. Р. Хейфец; вступ стаття Б. Є. Захарова; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків: ТОВ «Видавництво права людини, 2015. – С. 184-185, 187, 189.

Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 74.

Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 105 – 135, зокрема, 111 – 113,  116.

Дяк О.М. Михайло Дяк на світлинах, у спогадах, документах. Ред. Олесь Дяк. – Львів: СПОЛОМ, 2004. – 128 с.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 238–241. http://archive.khpg.org/index.php?id=1128023459

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 226–227; 2-е вид.: 2012 р. – С. 249–250.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 7.05.2004. Останнє прочитання 8.-8.2016.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

Відкритий лист Олекси Різниківа Івану Дзюбі. Олекса Різників

Інтерв’ю

До 90-річчя Михайлини Коцюбинської

Спогади

Слідчий Кольчик. Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В. Стуса

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Інтерв’ю

Інтерв’ю Євгена Захарова про роль адвокатів у справах проти радянських дисидентів

Інтерв’ю

Відсоток виправдань у радянських судах наблизився до нуля не в 1930-ті, а в 1950-ті роки − адвокат Ілля Новіков

Події

Дисидентство в Україні. Євген Захаров у програмі «Твій ранок» (відео)

Події

Серіал «У доступі відмовити». Марина Агальцова

Дослідження

Роль адвокатів на судовому процесі «Спілки визволення України». Любов Крупник

Періодика

Є перший довідник з періодики самвидаву!. Геннадій Кузовкін

Дослідження

Визнання Голодомору геноцидом: міжнародні конвенції, договори та судові рішення (висновки Лемкіна підтверджуються). Богдан А. Футей

Дослідження

Микола Мушинка. Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України

Події

Звернення до Президента України. Василь Овсієнко

Спогади

ОДИН ІЗ НЕСКОРЕНИХ. ВАСИЛЕВІ БІЛОУСУ – 90. Матвіюк Кузьма

Персоналії / Український національний рух

ФЕЩУК ІВАН ГРИГОРОВИЧ. Пересієнко Ігор

Персоналії / Український національний рух

ЧОРНОВІЛ ВАЛЕНТИНА МАКСИМІВНА. Овсієнко В.В.

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Інтерв’ю

ҐУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Спогади

СПОВІДЬ СОРОКАНІЖКИ (НАДІЯ КИР’ЯН). КИР’ЯН НАДІЯ

Спогади

НА ГРАНІ. Оксана МЕШКО. СЕРГІЄНКО Олесь

MENU