СЕНЬКІВ ВОЛОДИМИР ЙОСАФАТОВИЧ

 452629.09.2005

автор: Овсієнко В.В.

СЕНЬКІВ ВОЛОДИМИР ЙОСАФАТОВИЧ (нар. 24.06 1954, с. Росохач, Чортківського р-ну, Тернопільської обл.)

Член національно-патріотичної підпільної організації.

З національно свідомої селянської родини, яка допомагала підпільникам УПА. Другий з-поміж п'ятьох дітей. Закінчив 8 класів Росохацької школи 1968 р., далі вчився у с. Товсте Заліщицького р-ну в сільському профтехучилищі на водія. Любив читати історичну літературу, цікавився боротьбою УПА за незалежність, слухав висилання зарубіжних радіостанцій. Його вразили варварські акції знищення пам'ятних хрестів та могили січових стрільців у селі, зруйнування церкви. Після арештів української інтелігенції 1972 р. в розмовах з В.МАРМУСОМ виникла ідея створити для продовження боротьби за незалежність підпільну патріотичну молодіжну організацію. В.МАРМУС склав текст присяги на вірність Україні, схилив до вступу в неї П.ВІТІВА, а С. - свого колишнього однокласника П.ВИННИЧУКА.

 5.11. 1972 р. в лісі на галявині, де раніше зупинялися партизани УПА, в урочистій обстановці - зі свічками, вклякнувши на коліна перед хрестом і образом Божої Матері - юнаки склали присягу. Але ще перед тим, у кінці жовтня 1972, С. разом з П.ВІТІВИМ пошкодив пам'ятник «радянському воїну-визволителю» - на відплату за зруйнування в селі могили січових стрільців, насипаної селянами в 1942 році. 8 листопада разом з П.ВИННИЧУКОМ та В.МАРМУСОМ зірвав  червоні прапори на медпункті та лазні, вивішені до Жовтневих свят.

На початку грудня 1972 р. призваний на строкову службу. Служив у м. Василькові в аеродромній роті. Улітку 1973 р. С. спроваджений до госпіталю в Київ, де був затриманий і відвезений до Тернополя. Там тиждень тримали під наглядом у готелі і допитували в КГБ. Відтак 28.06. С. був заарештований і долучений до справи В.МАРМУСА, М.МАРМУСА, П. ВИНИЧУКА, М.СЛОБОДЯНА, А.КРАВЦЯ, С.САПЕЛЯКА. Припертий доказами, мусив підтвердити свої дії. Засуджений разом з іншими членами організації на закритому засіданні Тернопільського обласного суду 24.09. 1973 за ст. 64 («участь в антирадянській організації») та 62 ч. 1 («антирадянська агітація і пропаганда»)  до 4 р. ув'язнення в таборах суворого режиму та 3 р. заслання. Під час оголошення вироку погасло світло, його читали при свічках. 

Ув'язнення відбував у таборі ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., де спілкувався з С.САПЕЛЯКОМ, Л.ЛУК'ЯНЕНКОМ, Є.СВЕРСТЮКОМ, Є.ПРОНЮКОМ, В.ЛІСОВИМ, О.СЕРГІЄНКОМ та ін. Брав активну участь у виготовленні інформації (дрібно переписував тексти на тонкому папері) і передавав її на волю, зокрема, через батька на побаченні. Брав участь в акціях протесту, за 2 роки тричі сидів у карцері. Восени 1975 р. переведений до табору ВС-389/37, пос. Половинка Чусовського р-ну Пермської обл., куди позвозили майже всіх його посправників.

Улітку 1977 прибув етапом на заслання в с. Львівка Парабельського р-ну Томської обл.. Працював слюсарем у тракторній бригаді. Там не було де і за що жити, жив упроголодь. Через місяць переведений у Парабель. Працював водієм на будівництві нафтопроводу, возив робітників на роботу, потім слюсарював. В останній рік заслання, 1980, одружився з Вірою Стручаліною. Оскільки в дружини була стара мати і бабуся, залишився там жити і працювати в надії повернутися колись на Вкраїну. Це збулося 22.09. 1999 г. Переїхали до м.Борщева з сином Олександром (1980 р.н.), донькою Катериною (1982 р.н.). 2000 р. перебралися до с. Сосулівка Чортківського р-ну.

Реабілітований відповідно до Закону УРСР від 17.04. 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Очолює сільський осередок Республіканської Християнської партії. Його ім΄я разом з іменами всіх членів Росохацької юнацької організації 26.01. 2012 р. увічнене на меморіальній таблиці на будинку Чортківського педагогічного училища, де юнаки вивішували прапор.

Указом Президента від 18.08. 2006 С. нагороджений орденом „За мужність” І ступеня.

Бібліоґрафія:

Доповідна записка ЦК КП України Центральному Комітету КПРС про діяльність націоналістичних груп у Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях України. 27 вересня 1973 р. // Національні відносини в Україні ХХ ст.. – К. – Наукова думка,1994. – С. 418–420.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980 – 1985 рр. – 1981: 4-50.
Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 142.
Володимир Мармус. Прапори над містом. // Тернистий шлях (Тернопіль).— 1998, № 3 (323).— 9 січня; Те ж. // Молодь України.— 1998, № 7 (17638).— 22 січня.
Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 208.
Андрій Вацик. Ціною власної свободи. // Тернопільська газета. – 1999, № 4 (160). – 21 січня.
Інтерв'ю В.Сеньківа 4.04. 2000. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121356251&w
Юнаки з огненної печі / Харківська правозахисна група. Упорядник В.В.Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 111 – 116 та ін.
Мармус Володимир. Доля обрала нас: Спогади, документи, статті. – Тернопіль: Принтерінформ, 2004. – 236 с.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 687–689. http://archive.khpg.org/index.php?id=1127974961
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 581; 2-е вид.: 2012 р., – С. 661–662.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.12.12. 2002.Виправлення В. Сеньківа 3.01.2003. Останнє прочитання 22.07.2016.