ТИХИЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ

 1193420.04.2005

автор: І.Рапп, В.Овсиенко

ТИХИЙ ОЛЕКСА (ОЛЕКСІЙ) ІВАНОВИЧ (нар. 27.01.1927, хутір Їжівка Костян-тинівського р-ну Донецької обл. – п. 06.05.1984, тюремна лікарня в м. Перм, Росія)

Послідовний і безкомпромісний борець проти русифікації України, член-засновник Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (УГГ).

Закінчив філософський факультет Московського держуніверситету, а до цього навча-вся в Запорізькому сільгоспінституті та в Дніпропетровському інституті інженерів транспорту. Вчителював у школах Приазовського р-ну Запорізької обл. і Костянтинівського р-ну Донецької (тоді Сталінської) обл., потім працював на будівництві, учителем (викладав фізику й математику, українську мову), пожежником та ін.

Уперше був заарештований КГБ 1948 р. за критику єдиного кандидата в депутати. Після “профілактики” відпущений.

Другий арешт – 15.01.1957 за лист до ЦК КПРС із протестом проти окупації Угорщини радянськими військами, а також за "антирадянську агітацію" та "наклеп на КПРС і радянську дійсність" за ст. 54-10 КК УРСР, за критичні висловлювання про радянську школу. 18.05.1958 Сталінським облсудом засуджений до 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. пораз-ки в правах. Покарання відбував у Мордовії, ст. Явас Зубово-Полянського р-ну, ЖХ-385/11. У зоні працював столяром на пилорамі. Звільнений у 1964.

Т. написав кілька статей про русифікацію Донбасу, про жалюгідне становище україн-ської мови й культури на Донбасі, статті з проблем українського села (у відповідь на статтю про сільські проблеми в "Литературной газете"), у якій, віддавши перевагу колективному способові господарювання, пропонував усе-таки надати більше свобод селянину.

Оскільки Т. до роботи за фахом не допускали, працював монтажником, пожежником, випалював цеглу. Працюючи позмінно, мав можливість їздити до друзів по ув’язненню і правозахисників. Поширював самвидав.

Т. уклав збірку висловлювань видатних людей "Мова народу. Народ", а також склав словник неправильностей українських говорів Донбасу. Сам Т. був зразковим носієм укра-їнської літературної мови. Говорив правильно, обдаровуючи співрозмовника лагідною усмішкою. При цьому був людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості і виняткової терпимості.
15.06.1976 під час обшуку в Т. був вилучений текст збірки “Мова народу. Народ.” Дві доби його тримали під вартою “за підозрою в пограбуванні магазину”.

У листопаді 1976 Тихий став членом-засновником Української Гельсінкської Групи.

Заарештований 05.02.1977 за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди" за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і "незаконному зберіганні зброї" (ст. 222 КК УРСР): хтось ще під час війни заліпив глиною на горищі сараю стару німецьку ґвинтівку. Суд у справі Т. і Миколи РУДЕНКА відбувся 23.06 – 1.07. 1977 у м. Дружківка Донецької обл.. Т. інкримінували статті "Українське слово", "Думки про рідну мову", "Сільські проблеми", "Роздуми про українську мову та українську літературу на Донеччині", текст Декларації УГГ, Меморандум Групи та ін.. Суд не довів жодного факту наклепу на радянський сус-пільний і державний лад у статтях і висловленнях Т., обмежившись лише констатацією, що у своїх працях Т. вказує на "нібито русифікацію в Донбасі" і т.п., не кажучи вже про недо-веденість мети підірвати існуючий лад. За вироком Т. дістав 10 р. таборів особливого ре-жиму і 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Місцем покарання був визначений особливого режиму ЖХ-385/1, сел. Сосновка в Мордовії, звідки був етапо-ваний до лікарні в м. Нижній Тагіл.

Т. бере активну участь в акціях протестів ув’язнених. Так, Т. 52 доби тримав голодів-ку, розпочату в квітні 1978. Улітку 1978 з’явився документ Т. і о. Василя РОМАНЮКА “Іс-торична доля України. Лист українських політв’язнів. Спроба узагальнення", у якому авто-ри проголошують вищим принципом загальнонародного і загальнонаціонального співісну-вання Загальну декларацію прав людини ООН, відмежовуються від політики і практики КПРС у національному питанні, від її трактування поняття демократії. У розділі "Історична доля України" досліджуються наслідки приєднання України до Росії і висловлюється поба-жання в майбутньому незалежності України. У розділі "Можливі форми опору" автори пропонують звести їх до пасивного опору в формі неучасті в русифікації, збереженні мови і традицій, відмови від служби у війську за межами України, ведення здорового способу життя. Закінчуючи, автори пишуть: "Не потрібно порушувати закони. Достатньо корис-туватися законами, які проголосила Конституція СРСР".

У жовтні 1978 розпочав нову голодівку і поміщений у камеру-одиночку. Лікар відмо-вився його лікувати.
18.04.1979 на 17-й добі чергової голодівки в Т. почалася виразкова кровотеча. У лікарню його перевели аж через 18 годин з тиском 70/40. Начальник табору сказав, що це симуляція. Хірург Скринник перед операцією запропонував Т. письмово зректися колишньої діяльності, у відповідь на що Т. звинуватив його в шантажі. “Жити будете недовго і в му-ках”, – пообіцяв лікар. Після операції Т. отямився через тиждень. Шлунок був зшитий у ви-гляді піскового годинника: рух їжі спричинював біль. Виникли спайки кишок. Внутрішні шви на тілі розійшлися – утворилася ґрижа, але Т. знову відмовився подавати покаянну заяву. 10.05 розпочався перитоніт. Був зроблений розтин і промивання черевини. Того ж дня Т. надали побачення з синами Миколою та Володимиром (2 години). Лікарі подали доку-менти на актування Т. з огляду на його загальний тяжкий стан. Але за межі лікарні ці до-кументи не вийшли.
13.07.1979 Т. відправили етапом у лікарню м. Нижній Тагіл, хоча вона нічим не відрі-знялася від мордовської. Етапом же повернули в сел. Сосновку.

У січні-лютому 1980 Т. провів у ШІЗО з невеликими перервами близько 40 діб. Кара-ли його за те, що він, за словами адміністрації, зриває нагрудний знак, не встає, коли захо-дить начальство, відмовляється від роботи, погано впливає на оточення.

Писати про здоров’я Т. не дозволяють, однак стало відомо, що в нього відкрилися рубці на легені.

27.02 – 1.03 всіх в’язнів особливого режиму, в тому числі й Т., етапували на Урал, у сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. По дорозі один в’язень помер. У таборі ВС-389/36-1 Т. неодноразово карали за невиконання норми виробітку, відмову збрити вуса, го-лодівки протесту та інше. Т. кинули на 6 місяців у ПКТ (приміщення камерного типу) за порушення режиму. Тримав голодівку.

У 1982 р. у США вийшла книжка: Олекса Тихий. "Роздуми". У січні 1983 якийсь Вадим Зуєв у статті “Гримасы лицемерия” (журнал “Донбас”) цинічно писав: “Логічний розвиток антинародної закваски і Копелєва, і Тихого привів їх – через виїзд до Ізраїлю – на за-двірки Західної Європи... Підпорядковуючись жорстоким законам зради, вони підписалися під сіоністською відозвою на захист польської контрреволюції”. У цей час “на задвірках Східної Європи” від виразки дванадцятипалої кишки, атеросклерозу, анемії, гепатиту й ін-ших тяжких хворіб, можливо й раку, політв’язень Т. швидко втрачав вагу (при зрості 178 см наприкінці 1981 він важив 41 кг). Тричі його возили до тюремної лікарні ВС-389/35 (ст. Всехсвятська), двічі він був оперований на виразку дванадцятипалої кишки – востаннє на початку 1984. На останнє сорокахвилинне побачення з сином Володимиром і дружиною Ольгою 19.04.1984 Т. ввели попід руки, у нього навіть облазили нігті, але посміхався, був милостивим, згадував Нагірну проповідь Ісуса Христа.

06.05.1984 Т. помер у камері тюремної лікарні в м. Перм.

Синові Т. Володимирові не дозволили забрати тіло батька: “Якщо будете наполяга-ти, то результати бактеріологічного аналізу можуть показати гепатит, і тоді не заберете його ніколи”. Останки Т. разом з прахом В.СТУСА і Ю.ЛИТВИНА перевезені в Київ і з великими почестями 19.11.1989 перепоховані на Байковому цвинтарі.
8.11. 2006 за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

На Донеччині активно діє Товариство ім. Олекси Тихого, яке видає і популяризує його твори, організовує «Олексині читання», конкурси серед молоді на краще знання біоґрафії і творів героя, велопробіги на його честь. Його ім’ям названо кілька вулиць.

Бібліоґрафія:
І.
Олексій І. Тихий. Роздуми. Збірник статей, документів, роздумів. Упор. Осип Зінкевич. – Балтимор – Торонто: Смолоскип. – 1982. – 80 с.
О.Тихий. Думки про рідний донецький край. – Донбас, ч. 1. – 1991. – С. 136–158. http://archive.khpg.org/index.php?id=1328266452&w
О.Тихий, В.Романюк. Історична доля України // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська право-захисна група; Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2001. – Т. 2. – С. 129-135.
Мова – народ. Висловлювання про мову та її значення в житті народу / Упоряд. Олек-са Тихий; післяслово О. Зінкевича. – К.: Смолоскип, 2007. – 416 с.
Олекса Тихий. Письма из заключения (1977 – 1981) // ж. «Неизвестная Дружковка», № 1 (13), 2006. – С. 1–12.
Хто ж такий Олекса Тихий? Статті, спогади, роздуми. / Редактор-укладач Фіалко Є.Б. – Олексієво-Дружківка: Донецьке обл. товариство ім. О. Тихого Донецької обл. орг-ї. Все-укр. т-ва «Просвіта» ім. Т. Шевченка, 2008 –2009. – Вип. I – V.
Тихий Олекса. Не можу більше мовчати / Упор. В. Овсієнко, Л. Огнєва, Є. Фіалко, Є. Шаповалов. – Донецьк: Т-во ім. Олекси Тихого, 2009. – 194 с.
Тихий Олекса. Словник мовних покручів. / Упор. і ред. В. Овсієнко. – Донецьк: Т-во ім. Олекси Тихого, 2009. – 108 с.
Треті Олексині читання. Слов΄янський держ. пед. університет. Укладання, оформлен-ня Л.Р.Огнєва, Є.Б.Фіалко, Є.О.Шаповалов. – Дружківка, 2010. – 44 с.
Олекса Тихий: Думки про рідний Донецький край (Том 1). / Упорядкували Овсієнко В. В., Олійник М. І., Півень В. Ф., Фіалко Є. Б. – Донецьк: ТОВ «Поліграфічний будинок «Донеччина», 2012. – 416 с., 24 стор. іл.; Олекса Тихий: у спогадах, роздумах, літературі (Том ІІ). – 2012. – 368 с.
ІІ.
Хроника текущих событий (ХТС).— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 41.— С. 29-30; 1977, вип. 43.— С. 44, 45, 52; вип. 44.— С. 5, 6, 17-20, 111, 112, 114, 119, 125; вип. 45.— С. 21-22, 59, 60, 65, 90; вип. 47.— З 96, 127, 131, 139, 146, 149, 154; 1978, вип. 48.— С. 21, 22, 68, 69, 72, 167; вип. 49.— С. 20, 24; 1979, вип. 51.— С. 51, 58, 86, 106; вип. 53.— С. 70, 82, 83; 1983, вип. 63.— С. 42, 175.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-19. 2-15, 9-22; 1981: 1, 2, 3, 6, 7, 11; 1982: 1-19, 6-40, 10-27; 1984: 5-9, 5-17, 6-30, 6-39. 6-40, 9-25, 9-27, 10-3; 1985: 4-35.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 2-17.
Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Передмова Андрія Зваруна. Упорядкував Осип Зінкевич. – Торонто — Балтимор: Українське Вид-во “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1978. – 478 с. (За іменним покажчиком).
Українська Гельсінкська Група. 1978 – 1982. Документи і матеріяли. Упорядкував і зредагував Осип Зінкевич. Торонто – Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка. – 1983. – 998 с. (За іменним покажчиком).
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 27, 29, 30, 257, 296.
В.Шовкошитний. “Народе мій, до тебе я ще верну...”— Україна, №4. – 1990. – С. 7-9.
Голуб А.И. Особо опасный государственный преступник. – Новое время, № 51. – 1990. – С. 36-38.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Вид. ім. О.Теліги.— 1998.— С. 145, 210-212, 224.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 157, 161-169, 173, 179.
А.Русначенко. Розумом і серцем. Українська суспільно-політична думка 1940–1980-х років. – К.: Видавничий дім «КМ Academia». – 1999. – С. 268, 270–271.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Ов-сієнко. – Харків: Фоліо, 2001. (За іменним покажчиком).
Овсієнко В. Повстав і поліг // Овсієнко В. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 262 – 278. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121787025&w
Фиалко Евгений. Дума про Олексу // Неизвестная Дружковка, № 1 (13), 2006. – С. 13–18.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 782–786. http://archive.khpg.org/index.php?id=1114001053
М. Горинь. Олекса Тихий // М.Горинь. Запалити свічу / Харківська правозахисна група; Упоряд. В.В.Овсієнко; Художн.-оформлювач Б.Є. Захаров – Харків: Права людини, 2009 р. – С 141-147.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 649–650; 2-е вид.: 2012 р., – С. 733–735.
Горбачук Василь. Спогад про Олексу Тихого. 24.01.2011 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1295905194&w
Левко Лук’яненко. Шлях до відродження: в 13 т. – К., ТОВ «Юрка Любченка», 2014. – Т. 2 – С. 148–168; Т. 5. – С. 419 – 425; т. 9. – С. 409–471.

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. 20.04.2005. Виправив і доповнив Василь Овсієнко. Останнє прочитання 25.07.2016.

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Інтерв’ю

До 90-річчя Михайлини Коцюбинської

Події

«Голос українських політв’язнів»: правозахисниці з Луганщини Надії Світличній мало б виповнитись 85. Наталя Жукова

Дослідження

Бабий Яр, или Память о том, как в народ превращалось строптивое племя. Эммануил (Амик) Диамант

Дослідження

Бути вільними у невільній країні: історія про Ганну Юрченко та Олексу Тихого. Дмитро Білько

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Спогади

Йосиф Зісельс: «Допитували 50 разів, але в жодному протоколі не було моїх свідчень. Брехати не хотів, правди сказати не міг». Йосиф Зісельс

Спогади

ХЛОПЦІ, ЩО ВІДКРИЛИ НАГОТУ КОРОЛЯ. Олекса Різників

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Інтерв’ю

«Нас звинувачували у створенні терористичної групи…». Ірина Скачко

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Персоналії / Український національний рух

ГРЕБЕНЮК ГРИГОРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

Всесвіт за колючим дротом (про нову книгу Мирослава МАРИНОВИЧА). Інна Сухорукова

Спогади

НА ГРАНІ. Оксана МЕШКО. СЕРГІЄНКО Олесь

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Спогади

БАБИЧ Сергій Олексійович. Дорогою безглуздя. Бабич Сергій Олексійович

Інтерв’ю

КУРЧИК Микола Якович. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Спогади

ГЕРОЇ НАРОДЖУЮТЬСЯ НА МОГИЛАХ ГЕРОЇВ. ШОВКОШИТНИЙ Володимир про Василя Стуса

Інтерв’ю

РУДЕНКО Микола Данилович. Інтерв’ю про створення УГГ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОТ Олексій Петрович. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

MENU