МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ

 745519.04.2005

автор: Н.Марченко

 

 

(нар. 16.09.1947, Київ — п. 07.10.1984, тюремна лікарня м.Ленінґрад) 

Журналіст, есеїст, перекладач, учений-сходознавець, правозахисник, член УГГ з 1983 р. 

Закінчивши філфак Київського університету, з вересня 1970 М. працював у редакції ґазети „Літературна Україна“. Як літератор розпочинав перекладами з азербайджанської й польської мов, нарисами про українсько-азербайджанські літературні зв’язки.

За відмову співпрацювати з КДБ за Валерієм було встановлено нагляд, його статті для ґазети „За параваном ідейності“, „Страшний якийсь тягар“, „Київський діалог“ визнано антирядянськими і націоналістичними. 25 червня 1973 М. був заарештований.

Інкримінували згадані статті, аґітацію в усній та письмовій формі, читання і розповсюдження праці І.ДЗЮБИ „Інтернаціоналізм чи русифікація?“. 29.12.73 засуджений до 6 р. таборів суворого режиму та 2 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР.

Пройшовши застінки КДБ УРСР, камери-одиночки й камери зі стукачами, затяжні етапи, тюрми міст європейської частини СРСР аж до Уралу, штрафні ізолятори й тюремні лікарні з медичними працівниками-садистами, М. став стійким антирадянщиком.

Виступивши проти цілої імперії брехні, я мав одну підпору - свідомість, що ярмо - нестерпне. Треба мені було самому потовктися до кам’яної стіни, відчути біль удару, щоб зрозуміти: зло таки можна подолати, з ним можна й треба боротися... Заперечення більшовизму для меня не відкриття, а форма існування. Й не мовчазною пасивністю треба йому протиставитися... Вимога демократично розв’язати всі проблеми — єдина можливість для кожного українця-громадянина (з листа дідові, Урал, 1975, табір суворого режиму, уст. ВС- 389/35, ст. Всехсвятська Чусовського р-ну Пермської обл.).

Але піти з цього світу, не розповівши людям про бачене, не міг. Він став своєрідним табірним літописцем: збирав і нелеґально відсилав на волю інформацію про становище в’язнів, колективні й особисті заяви, нариси, есе, інтерв’ю. В неволі, у тому числі на засланні в селищі Саралжин Актюбинської обл. в Казахстані (липень 1979 — травень 1981), він переклав з анґлійської „Декларацію незалежности“ Томаса Джефферсона (1976), вірші Едґара Лі Мастера, Роберта Бернса, Дж. Гейнса, Батлера Ітса (1975-1976), „Силу обставин“ Сомерсета Моема (1980), „Маску червоної смерти“ Едґара По та ін.

У травні 1981 М. повернувся з заслання в Київ. Переслідуваний, гнаний, під недремним оком нагляду він протримався вдома 2 роки і 5 місяців. З великими труднощами, випадково влаштувався сторожем господарства зелених насаджень з мізерною зарплатою. Звертаючись із заявами до влади, він протестував проти беззаконння і сваволі, що панували в країні, писав про безправність колишніх політв’язнів, про нескінченні терміни репресій. І це при тому, що лікар попереджував тяжко хворого на нефрит М.: „В умовах ув’язнення ви приречені“.

1982 М. написав нарис „Гулак“ — про кирило-мефодіївця Миколу Гулака. Доля інтеліґента в умовах тоталітаризму давно хвилювала Валерія. Страждання привели М. до глибокої віри в Бога, до розуміння Його в собі, в людях, до розуміння духовности світу. Нарис „Там, у київських печерах“, написаний 198З, відбиває його власний світогляд. Тоді ж він узяв інтерв’ю з Борисом АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ, з Надією СУРОВЦОВОЙ.

1982 з’явився наказ міністра освіти УРСР про посилення вивчення російської мови в школах України. М. відіслав його українській діаспорі з коментарем: „Надсилаю свіженький валуєвський указ...“

Світ почув М. Майже все ним написане оприлюднене за кордоном. За сміливість, чесную позицію журналіста він був прийнятий до європейського ПЕН-клубу.

21 жовтня 1983 перед М. відчинилися ворота КДБ — і зачинилися вже назавжди. Слідство тривало три місяці. Інкримінувалась йому та сама 62-а стаття, ч. ІІ: виготовлення і розповсюдження документів з метою підірвати й ослабити радянський державний і суспільний лад. Було приєднано справу діда — професора-історика Михайла Івановича Марченка, який пройшов сталінський ГУЛАГ з 22 червня 1941 до лютого 1944 і помер за рік до другого арешту внука.

13.03.83 Київський міський суд визнав М. особливо небезпечним рецидивістом і засудив його до 10 р. таборів особливо суворого режиму та 5 р. заслання. Цей вирок для М. був фактично смертним...

02.04.84 М. взяли на етап — 55 діб по пересильних тюрмах, у столипінських вагонах, без скидок на хворобу. Його привезли в табір особливо суворого режиму ВС-389/36 у сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., — помирати. З 27.05 до 20.08.84 він був у таборі, а потім, на активну вимогу світової громадськости звільнити журналіста, його етапували до тюремної лікарні в Перм, пізніше — в Ленінґрад. Медичне управління МВС СРСР дійшло висновку, що М. слід звільнити як невиліковно хворого, але КДБ чинив перешкоди цьому. М. помер приблизно 7 жовтня 1984 в тюремній лікарні ім. І.Ґааза в Ленінґраді. Ще декілька днів матері не віддавали тіло сина...
На Покрову, 14 жовтня 1984, його відспівали у церкві Св. Покрови в Києві і похова-ли на кладовищі в с. Гатне Києво-Святошинського р-ну біля родичів – в оточенні друзів і кагебістів.

1991 р. реабілітований посмертно. Документ про реабілітацію надіслав матері той самий Г.Зубець, який послав його на смерть. 

Указом Президента від 8.11.2006 р. нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Бібліоґрафія:
I.
Листи до матері з неволі. Фундація ім.Олега Ольжича. – К.: 1994.— 500 с.
Творчість і життя. Упорядн. Н. Смужаниця-Марченко, Н. Кочан. – К.: Сфера, Дух і Літера, 2001, – 536 с.
Вірити – і тільки. – Дрогобич: Коло, 2005. – 72 с.
Валерій і Сандра: Листування Валерія Марченка із Сандрою Фапп’яно. – К.: Смолос-кип, 2010. – 104 с.
II.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 34.— С. 32; 1976, вип. 39.— С. 12, 14, 15, 16, 18, 30, 68: вип. 40.— С. 91, 92: вип. 42.— С. 40, 43, 44-47, 55; 1977, вип. 47.— С. 103-106, 122; 1978, вип. 49.— С. 34; 1980, вип. 53.— С. 92, 101, 175; 1981, вип. 61.— С. 83, 84; 1982, вип. 62.— С. 154-156; 1983, вип. 63.— С. 96-97.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 4-30, 7-27, 8-27, 9-33, 10-29; 1981: 3, 4, 5, 6, 7; 1982: 2-45, 4-36, 5-39, 6-46, 9-36, 10-31; 1984: 1-13, 3-1, 4-31, 6-24, 6-25, 6-26, 6-27, 6-28, 9-7, 9-24, 9-31, 9-39, 10-2, 10-25, 10-46; 1985: 1-37, 2-50, 3-51, 3-43, 4-35, 7/8-41, 7/8-57, 9-40, 9-43.
Михайло Горинь. Приречений. Тип санґво-меланхолійний (Валерій Марченко). // За-палити свічу / Харківська правозахисна група; Упорядник В.В.Овсієнко; Художн.-оформлювач Б.Є. Захаров – Харків: Права людини, 2009 р. – С. 147-150.
Євген Сверстюк. Свіча його віри. – газ. „Слово”, № 6. – 1990. – Березень; це ж: Блудні сини України. – К.: Знання, 1993. – С. 236-238.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР.— Вільнюс – Москва: Весть, 1992. – С. 24.
Віталій Коваль. За що?..: Валерій Марченко – спецкор „Літературної України”. – Літе-ратурна Україна, № 49 (4562). – 1993. – 9 грудня.
Інтерв’ю Н. М. Марченко 16.06.1998 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1185524901&w
Надія Тисячна. Право на любов до життя. – Українське слово, ч. 42. – 2000. – 19 жов-тня.
Павло Проценко. Дорогою до свободи. – Україна молода, № 170 (1976). – 2002. – 17 вересня.
Інтерв’ю Н.М.Марченко 21.10 2002 р.
Ніна Міщанчук. Кращій з матерів. – Шлях перемоги, ч.6 (2594). – 2004. – 4 лютого.
Овсієнко В. Похорон Валерія Марченка // Його ж. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упоряд. автор; – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 327– 337. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121787953&w
Надія Романюк. Світ тримається на одержимих. – Дзеркало тижня, № 21 (549). – 2005. – 4 червня.
Владимир Крыловский. Хроника убийства. 26.03.2006. http://archive.khpg.org/index.php?id=1143522766&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 437–440. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113916697&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 412–414; 2-е вид.: 2012 р. – С. 462–465.
Семен Глузман. Соузник. // Известия в Украине, № 19 (748). – 2009, – 2 февраля; Освобождения нет. // Известия в Украине, № 20 (749). – 2009. – 6 февраля.
Глузман С.Ф. Рисунки по памяти, или Воспоминания отсидента – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. – С. 171-190. http://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/4fdb16a46fde6/

Ніна Марченко. Харківська правозахисна група. Останні додатки 11.08.2016.
.

 

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Події

Помер Зіновій Антонюк

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Спогади

О Ларисе Богораз. Евгений Захаров

Dissidents / Democratic Movement

YUSKEVYCH Artem Vasyliovych. Viktor Niytsoo, Estonia

Дослідження

Єврейське питання в УРСР у добу «застою»: боротьба за право вшанування місць масової загибелі євреїв під час Другої світової війни. Кирило Каштанов

Спогади

Про роль адвокатів у радянських політичних справах у 60–80-ті рр. ХХ ст.. Євген Захаров, член правління Міжнародного товариства «Меморіал»

Спогади

Адвокатський вальс. Артем Марченков

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Спогади

СПОВІДЬ СОРОКАНІЖКИ (НАДІЯ КИР’ЯН). КИР’ЯН НАДІЯ

Спогади

Всесвіт за колючим дротом (про нову книгу Мирослава МАРИНОВИЧА). Інна Сухорукова

Спогади

НА ГРАНІ. Оксана МЕШКО. СЕРГІЄНКО Олесь

Спогади

КОНЦЕВИЧ Євген. Шевчук Валерій

Спогади

ГРИГОРЕНКО Андрій. Гершович Владимир

Спогади

БАДЗЬО Юрій. ПРАВО ЖИТИ. Кравченко Валерій

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ДОВГАНЬ Маргарита. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

Александр ДАНИЭЛЬ: «Без диссидентов политика стала мелкой, как лужа». Глеб Морев

MENU